Мені не треба працювати з ранку до ночі, за все заплатить держава. Про зв’язок між податками й соціалкою в Англії

Наташа Кохан

Мені тут роботу запропонували. 60000£ на рік. Тобто 5000£ на місяць. Фулл-тайм. Спочатку я зраділа. А потім сіла рахувати. В Англії всі рахують, незалежно від рівня доходу.

Укладаючи контракт на 5000£ на місяць, я розумію, що на руки отримуватиму всього 3000£. З цих трьох мені треба буде платити за житло, яке у нашому регіоні коштує приблизно 1500£. Плюс комуналка. У результаті вийде дві. На руки мені лишиться тисяча. На трьох це дуже мало в Англії. За наявності партнера картина сильно змінюється, але я сама. 

The Big Ben, the Houses of Parliament and Westminster Bridge in London.

Чому так виходить? Бо тут, по-перше, усі сплачують податки. Усі, хто заробляє більше 1000£. При заробітку до 50000£ платиш 20%, більше цієї суми – 40%. Виходить навіть, що, маючи меншу зарплату в контракті, ти можеш отримувати більше на руки – через систему податків. Такий парадокс.

Отже, якщо у тебе зарплата більша за 50000£ – ти віддаєш державі 40%. Причому без варіантів. І віддаєш саме ти – не твій роботодавець, а ти. Кожен британець точно знає, скільки й за що особисто він заплатив податків.

І система працює як годинник. Завдяки цим податкам в Англії майже немає відверто бідних людей.

Я як мати-одиначка отримую допомогу на себе та дітей, тому у нас є якісна їжа, одяг та все необхідне. Якщо мені потрібно буде орендувати житло – за мене заплатить держава.

За освіту, харчування у школі/коледжі, гуртки, транспорт теж платить держава. За мою освіту також платить держава. І мені вигідніше працювати 15 годин на тиждень, тому що, працюючи більше, я отримаю менше, а діти залишаться без мами фактично.

І мені постійно нагадують, що мені не потрібно працювати з ранку до ночі щодня. За все заплатить держава – головне, щоби діти навчалися, у нас були якісні житлові умови й всі були щасливі.

За все сплачує держава. А державі платять ті, хто віддає 40% свого доходу тій самій державі.

Подумайте: ви працюєте за 5000£ на місяць, але на руки отримаєте лише три. Дві тисячі на місяць, майже 90 тис. грн, ви віддаєте державі, а держава справедливо розподіляє ці гроші на всіх. Тому тут я не бачу величезної різниці між людьми – усі живуть плюс-мінус однаково добре, а хтось трохи краще. 

Наприклад, нам з дітьми не можна жити/орендувати житло менше, ніж із трьома спальнями. Не можна за законом. Доплачуватимуть, якщо у нас немає на це грошей. Не можна жити сім’ї з дітьми в однушці, що в нас – скоріше норма.

Я живу зараз у дуже дорослому, відповідальному суспільстві, де одні віддають значну частину свого доходу, а інші справедливо його розподіляють. Тільки дорослі люди можуть відповідально розподіляти ресурси та бюджети. І лише діти ховають гроші, як іграшки, у таємних місцях.

Жодних моралей. Просто думки та спостереження. Але що я помітила: жити у дорослому суспільстві набагато спокійніше. Якщо з тобою щось не так – тобі допоможуть. І це дає тобі сили давати щось натомість. Ділитись. Допомагати. Підтримувати.

Джерело: Facebook Наташі Кохан.