Ми можемо вийти на кордони 1991 року, а війна буде тривати. Чому я не вірю в закінчення війни за нашого життя

Олена Шкарпова

Два роки тому я дивилась відео білоруса Льоні Пашковського з Афганістану, і думала: «Дивно, у них війна триває десятки років, а життя вирує, магазини, аптеки й навіть салони краси працюють. Люди живуть, в кафе ходять, дітей народжують. Як це можливо?!»

Як це можливо, я на власному досвіді дізналась буквально десь за пів року. І продовжую дізнаватися.

Ми можемо вийти на кордони 1991 року, а війна буде тривати. Чому я не вірю в закінчення війни за нашого життя

Війна з росією не завершиться ніколи. За мого життя це точно. Варто це визнати, усвідомити й змиритися.

Побережіть списи ті, хто зараз вже готовий написати «Як ти можеш не вірити в ЗСУ!».

Тут справа не у вірі. А в тому, що цей гарячий етап війни не завершиться, допоки путін у влади. Про це сьогодні прочитала в колонці Mykola Bielieskov і внутрішньо з ним погоджусь. Після гарячого етапу буде тиша – може навіть ще за правління путіна, – але вона знову перейде в гарячий етап, і це неминуче.

Думала про це давно і тепер усвідомила остаточно.

путін ідейно рухає цю війну і керує нею, і у влади він може бути ще років 10, а то й більше. Увесь цей час російська економіка продовжить працювати на війну, навіть якщо перекрити усі можливі джерела надходження грошей. І весь цей час росія буде кидати в Україну людей, ракети, техніку, бо вони у росії (люди, ракети, техніка) нескінченні.. Звісно, і вони колись закінчуються, але до цього ще дуже і дуже далеко. Дуже.

«Війна буде тривати ще роки й роки, я навіть не уявляю, коли я звільнюсь з армії. росія ще далеко не всі методи у цій війні використала, ми ще не все побачили», – сказав нещодавно мій друг, якого я не бачила майже від початку війни і який воює на сході. За два дні після нашої зустрічі росіяни підірвали Каховську ГЕС. Нагадаю, що в них ще є Запорізька АЕС.

Ми будемо звільняти території, а війна не буде закінчуватися. Цей парадоксальний факт я довго не могла усвідомити. Як? Ми ж звільняємо, повертаємо своє, то значить війна скоро закінчиться? Що більше ми повертаємо своє, то більше ми наближаємо Перемогу? Але так я думала десь до звільнення Херсона. А потім зрозуміла, наскільки це хибна логіка. Ми можемо навіть звільнити все, навіть вийти на кордони 1991 року. А війна буде тривати.

«путін не визнає поразки, не змириться з фактом існування України як суверенної держави. Ми – його найбільший промах і психологічна травма», – каже Бєлєсков про те, як буде розвиватися війна.

На жаль, путіна в цьому підтримує переважна більшість росіян. Як провладних, так і ліберально налаштованих.

Нещодавнє опитування цьому доказ: коли люди, які виступають проти війни, кажуть, що це абсолютно безглузда війна, яка вбиває сотні тисяч людей – вони ж кажуть, що росія має перемогти. Тому що інакше це ганьба і сором для країни. Так, війна це погано, так, вона несе смерть і руїну для всіх сторін, але якщо росіяни взялися, треба вийти переможцями.

І от вони не вийдуть з війни переможцями. Вони повернуться до нас знову, і поки війна не зруйнувала їхні власні домівки, поки їх не скрутили в баранів ріг і не поставили на коліна (а краще раком) всім світом – вони не полишать ідею захопити Україну. Довести, що вони сильніші за нас. А з ними цього не зроблять, це не поразка Німеччини у Другій світовій, це зовсім інший сценарій.

Ця травма росіі – програш Україні – тепер на сотні поколінь росіян вперед. Мені навіть важко усвідомити, за яких умов вони мають забути про Україну і цей свій сором.

Це ж не лише ми отримали чергову травму від росії, та наші діти тепер завжди памʼятатимуть, хто ворог і кого треба ненавидіти. А й росія тепер завжди памʼятатиме, кому вона має помститися. Карта України буде розігруватися щоразу, як черговому царю треба бути відвернути свій народ від власних проблем.

У те, що росія розпадеться на маленькі князівства, не зможе утримувати власну армію, що самозруйнується силовий апарат, який складається з мільйонів катів; що прийде до влади адекватний демократичний лідер, який заплатить нам репарації й назавжди визнає, що його країна зґвалтувала нашу – у це все я не вірю. 

Цього не буде, тому що цьому немає жодних передумов. А тому до кінця свого життя, скільки там його залишилось, ми будемо жити під обстрілами, ракетами, загрозою терористичних актів і будь-чого, що несе росія, а в мій дім в будь-який момент можуть спробувати увірватися російські солдати.

Чи буде Україна здатна дати відсіч? Буде. Але безпечніше жити від цього у нашій країні не стане. І втратити все можна буде в будь-який момент не лише протягом наступних 1-3-5 років. А загалом – до самої глибокої старості, якщо пощастить дожити.

Я впевнена, що купа людей усвідомлює це. А може навпаки вважає, що я піддаюсь песимізму і все це надто сумно звучить, і вже за пів року-рік ми звільнимо усі території та виженемо ворога назавжди з нашої території. Хай так. Я буду щаслива, якщо це станеться. Я буду дійсно дуже щаслива. Але цього не буде. Дуже хочу вірити, але не вірю.

Просто хотілось поділитися цими думками. Сподіваюсь, хвиля хейту з боку дописувачів мене якось омине… Але навряд.

П.С. Згадка Афганістану на початку тексту ніяк не порівнює російську війну з тамтешньою війною, прошу хоча б за це не кидатися капцями:)

Джерело: Facebook Олени Шкарпової.