Вдячність у команді – не мила дрібничка, а серйозний стратегічний інструмент. Фото надала Ірина Кушнір
Знову про «дякую». Так, тема стара, але якщо почитати блоги американських чи європейських лідерів думок, то вдячність у команді давно в топі. Про неї говорять, пишуть, досліджують і навіть системно впроваджують.
Тож хто ми такі, щоб стояти осторонь? Ми – ті, хто не просто дякує, а ще й закликає: робіть це регулярно, щиро й по-справжньому.
Бо колись я теж думала, що «дякую» на роботі – це щось із серії «підпишіть лист ввічливо» або «посміхніться в Zoom, навіть якщо з камери видно тільки ваше чоло».
А потім команда, життя і трохи професійних криз навчили мене простій речі: вдячність – це валюта. І якщо у вас в обігу дефіцит цієї валюти, навіть найкраща стратегія не злетить.
Бо нічого не працює, коли ви о 2-й ночі ліпите презентацію, в останній момент узгоджуєте із трьома підрозділами, заливаєте її в Notion, а у відповідь отримуєте скупе «ок». І це ще, повірте, дуже м’який варіант.
Одна моя знайома працювала в компанії, у якій після кожного великого проєкту керівник збирав команду… і влаштовував стендап на тему «як я врятував цей квартал».
Двадцять хвилин про його геніальність, візійність і надлюдські зусилля. І десь наприкінці – щось на кшталт «ну і, звісно, дякую всім».
Колектив називав це «перформанс із собою в головній ролі». А можна ж було просто подивитися на команду і сказати: «Дякую. Це було сильно. І без вас я б не витягнув.» І цього було б достатньо.
Який вигляд має вдячність на роботі по-людськи? Це не завжди диплом і грамота (хоч і вони іноді доречні). Це:
Започаткуйте традицію з командою – перед деякими мітингами робіть «раунд вдячності». Це дві хвилини. Але заряд буде як після добре організованого обіду.
За даними дослідження Great Place To Work, якщо в компанії практикують визнання, співробітники:
А тепер приклад без статистики: людина, яка отримує вдячність, не вигоряє так швидко. Вона не йде в «я тут просто гвинтик». Вона бачить сенс, а з ним і драйв.
Як це впроваджувати, якщо ви керівник:
І ще. Вдячність – це не слабкість. Це не про мімімі. Це про визнання внеску й ролі людини. Про культуру, де не «виживає сильніший», а «помічають кожного».
І так, часом складно. Бо є звичка «всі й так знають, що молодці». Але практика вдячності – як спорт. Спершу дивно, потім – потреба.
А що, якщо ви не лідер?
Ви теж можете почати. Вдячність між колегами – потужний елемент. Я бачила, як у команді дизайнерів почали писати одне одному короткі «респекти» в Slack, і за місяць уся комунікація стала мʼякішою. Менше напруги, більше бажання допомогти.
Коротко:
P.S. Якщо ви прочитали до кінця – ДЯКУЮ.
А якщо ви скажете сьогодні «дякую» комусь у своїй команді – це буде вже не просто текст, а дія. І я вірю – вона приклеїться.
Уявімо собі: одного ранку вам дзвонить власник компанії і каже щось на кшталт: «Ми тут…
Це історія про фолоу-апи, довіру і як перестати бути «універсальним перехідником» у команді. Колись я…
Чому роль асистента – це не про контроль, а про мікропаузи, які рятують від вигорання.…
Бути татом – для мене це не про статус. Це про серце. Про безумовну любов,…
Я – операційна директорка. А ще – людина, яка більшу частину свого часу «гасить пожежі»,…
Задонатити на Сили оборони України та отримати сувенір, який нагадує про важливість забезпечення ЗСУ автомобільною…