Не «скинути», а перетворити думку на дію. Чого я вчу своїх колег про делегування (і себе щодня теж)

Делегуйте – і все буде. Це, мабуть, найпопулярніша порада для тих, хто вигорає.

«Іноді зробити самій – швидше, якісніше й… менш виснажливо. І я не єдина, хто це відчував. Просто не всі це визнають». Фото: Юлія Сименович

Візьміть асистента. Делегуйте завдання. Фокусуйтеся на важливому.

І я справді делегую. Постійно. Але знаєте, що я скажу чесно, без фасаду?

Іноді зробити самій – швидше, якісніше й… менш виснажливо.
І я не єдина, хто це відчував. Просто не всі це визнають.

Делегування – це не «скинути». Це – перетворити думку на дію

У мої перші роки в операціях я думала, що делегування – це коли:

• ви сказали, що треба зробити;
• інша людина це зробила;
• кінець.

Але дійсність виглядала так:

• я пояснила;
• людина зробила щось приблизне;
• я пояснила ще раз;
• ми пересварились;
• я доробила сама.

І знаєте, що я подумала тоді? «Більше не буду делегувати. Марна трата часу».

Але згодом я зрозуміла: делегування не заощадить час, якщо ви не вмієте формулювати суть, задавати фрейм, зчитувати контекст і чекати.
Тобто якщо ви не мислите як менеджер.

Делегування – це вміння втратити контроль і не зламатися

Коли ви делегуєте, вас переслідують дві спокуси:

• додивитися кожен крок;
• повернути собі все назад, бо «не так».
• Але саме в ці моменти відбувається найважливіше:
  ви або перетворюєтеся на мікроменеджера;
  або вчитеся жити з «неідеально, але зроблено».

У мене були кейси, коли:

• асистент оформив документ і назвав його так, що я годину не могла знайти;
• фоловап був не «мій стиль», але інформаційно правильний;
• календар виглядав «не так», але я встигла на всі зустрічі.

Й ось де було зростання: не коли все відповідало моєму стандарту. А коли я навчилася бачити користь попри «інакше».

Чого я вчу своїх колег про делегування (і себе щодня теж)

1. Що ви менше сказали на старті – то більше отримаєте запитань (або помилок). Формулюйте завдання як «результат, який ви хочете побачити», а не як «процес, який ви уявляєте».
2. Делегуйте не тільки завдання, а й рішення. Якщо людина не має права вирішувати, вона не має відповідальності. Ви просто шукаєте руки, не голову.
3. Заплануйте «хвилю фрустрації». Завжди буде момент, коли вам захочеться сказати: «краще зробила б сама». Не робіть. Поверніться до завдання наступного дня.
4. Навчіть людину зчитувати ваш стиль, але не вимагайте клонування. Делегування – не про копіювання вас. Це про досягнення результату іншим шляхом.
5. І найголовніше: якщо кожне делегування викликає у вас паніку – перевірте, чи не намагаєтеся ви все ще тримати контроль над усім.

Делегування – це не чарівна кнопка. Це м’яз

Його треба тренувати:

• через непорозуміння;
• через перероблення;
• через «це не зовсім те, що я хотіла».

Але якщо його не тренувати – усе життя буде «краще зроблю сама».

Висновок

Я не вірю в делегування заради делегування. Я вірю в нього як у навичку, яка звільняє не час, а фокус. І поки ви не навчитеся цінувати фокус вище, ніж «щоби було ідеально», делегування завжди буде здаватися зайвим клопотом.

І знаєте, що ще? Якщо ви досі в режимі «легше самій» – це не ознака вашої сили. Це ознака того, що система довіри ще не працює.

І саме з неї – а не з таск-менеджера – починається зрілий менеджмент.