«Сиджу в ліфті хвилин 10, приходить ліфтер і запитує: “Ви застрягли?”». Про дурні питання та недоречні поради

Що мене в нас вражає дичайше, так це нескінченне, якесь воістину богоподібне наше вміння ігнорувати реальність, що породжує питання просто неперевершеної зупиняючої сили.

Застряг я тут у ліфті. Сів на підлогу, граю в Баббл-попз. Хвилин десять минає, йде ліфтер, покрикує: «Є хтось у ліфті? Є хтось у ліфті?».

«Є», – кажу. Чувак такий: «Ви там застрягли?».

Ось що відповісти, м?

Все окей, йдіть, я клаустрофобію пропрацьовую?

Мені дуже цікаво, як відбувається процес народження таких питань. Які синаптичні зв’язки мають бути задіяні і як, щоб носій видав питання, яке до біса собачого рве шаблон того, кому його задають.

Сидимо із дружиною біля дверей кабінету гінеколога, вона на сьомому місяці.

Знайомий. Теж із дружиною. Термін невеликий, думаю години дві, судячи з розслаблених облич подружжя.

Побачились, привіталися. Нахиляється, підштовхує мене плечем, киває на дружину, шепотом питає: «Твоя?».

Ах ти ж Ісус, Марія, Йосип і маленький віслюк. Чи це моя дружина. У кабінеті біля гінеколога. На сьомому місяці з животом розміром із похідний рюкзак.

Що сказати, га? Ні, правда, що? Я з чужими вагітними дружинами ходжу по гінекологах, коли їхнім чоловікам нема коли? Ні, чоловіки не проти. Хочеш з твоєю схожу? Або навіть, знаєш, ти прямо зараз йди, я сам з обома посиджу.

Ну, подумай ти трохи та створи нормальний людський small talk – щоб кришку не зривало ось так от відразу.

Як назвете, де там дрібнички всякі дитячі купувати, в який університет віддасте. А ось ми свою дочку на честь діда назвали, і вона вже плавати вміє, всі діти вміють у жінок у животиках їсти плаценту, метелики та вода – ось у цьому всьому діти живуть і плавають, а потім народжуються, як набридне.

Як ми взагалі вижили, як вид, мені не зрозуміло. І що це за вид, боже? Нас з планети відпускати не можна в такому вигляді.

Якщо ми зустрінемо братів за розумом, у них від нас цей самий розум замкнеться. Знайдеться, знайдеться, клянуся, у групі астронавтів чувак, який поставить запитання. О, це буде щось!

«Доброго вам дня, шановний Галактичний Розум! Партію в керлінг?».

Зворотний бік таких питань – поради. Це окремий капець.

У мене вже чотири дні висока температура. Якось спустився в аптеку. Купив там все. І тут чую: «Сироп ось цей візьміть».

Незнайомий мені ніколи чоловік розміром з аптеку. «Навіщо?» – питаю. Він такий: «Я бачу, у вас грип. А це сироп на слині борсучій». І мовчить.

І я мовчу. Він явно чекає, щоб я від щастя похитнувся: святий святий святий, прадід, дід, батько і ось я все життя сироп цей шукав, скільки борсуків перевели, і все даремно, і ось нарешті, дякую!

Я мовчу, але кого це хвилює, силу добра не зупинити, людина-аптека вже дозування диктує – два ковтки замість сну натще під час вечері з ранку, і ви як новенький.

«Хто?» – питаю.

«Що “хто”?» – перепитує.

«Новенький, – уточнюю, – хто?».

«А, ну як, ви ж!», – сміється. Тільки повний життєвої сили та борсучої слини.

І… коротше, я купив сироп.

Джерело: Facebook Генадія Куркіна.