Сина-студента після канікул не випустили з України на навчання у Британії. Посадовці мене питали: «А навіщо повертався?»

Ігор Ліскі написав, що нам як суспільству треба подорослішати та бути готовими до цивілізованої дискусії. Бо ми, «недорослі», не змогли оцінити провокацію до серйозної дискусії пана Денисенка, який пропонує закрити чоловіків на три роки після війни в Україні, коли його повнолітній син спокійно катається по закордонах і записує тревел-блоги з порадами що подивитися в Європі.

А ще «дорослі» і «розумні» люди на всіх можливих конференціях по відбудові активно порушують питання: «Як ми будемо повертати людей з-за кордону?»  Я хочу це обговорити не на абстрактних правилах для всіх чоловіків, а на конкретному прикладі мого сина і моєї сім’ї.

Отже, історія. У 2020 ковідному році Денис закінчує 11 клас. Складає три предмети ЗНО майже на 200 балів, мріє стати режисером, присвятити життя кіно, захоплюється історією України.

З хорошим портфоліо та іншими успіхами він отримує стипендію на навчання Британського Університету Solent University, Southampton та додатково вступає на бюджет історичного факультету Могилянки. 2020-2021 ковідні роки вчиться одразу у двох вишах.

По закінченню першого курсу розуміє, що два одночасно не тягне і залишається вчитися на другий курс в Британському університеті. В лютому 2022 знаходиться в Британії, вчиться до літа, завершує другий курс. Влітку 2022 року повертається додому на канікули.

Наступний курс починається 26 вересня 2022 року, а 14 вересня держава приймає рішення, що більше студентів за кордон не випускають. Одночасно діє рішення, що студенти не підлягають мобілізації.

Британія покрила наші борги по оплаті навчання і пропонувала надалі безплатну освіту задля підтримки українського студента. Це було суперважливо, адже ми витратили половину всіх заощаджень на оплату навчання та гуртожитку в Саутгемптоні.

Денис відправляв листи до Міністра освіти, робив відеозвернення у соцмережі, виходив в ефіри телемарафону, гуртував спільноту студентів. Але депутати та уряд не спромоглися виробити хоч якесь рішення аби дати можливість завершити навчання закордоном студентам, які вже вчилися.

Коли я зверталася до знайомих та нардепів з документами і питанням як вирішити цю ситуацію на законодавчому рівні, знаєте, що найчастіше мені казали? «Навіщо повертався?».

І моя відповідь: «Бо Україна – його дім», «бо довіряли державі» звучить так, ніби ти л*х і викликає здивовані погляди.

Якби рішення про заборону виїзду студентам було прийнято влітку 2022 року, такі як Денис, мали б можливість відновитися в університеті або вступити в інший український виш. Але ні. Рішення прийняли 14 вересня, коли ти вже не можеш нікуди вступити й виїхати теж не можеш. Коли куплені квитки і оплачений гуртожиток.

Це про те як «цінує» держава тих, хто власним коштом та зусиллям прагне здобути якісну освіту, щоби працювати для розбудови України. Отже, кошти втрачені, британська освіта теж, разом з двома минулими навчальними роками. В складні часи ми залишились майже без заощаджень, бо збирали кошти саме на освіту дітей.

Ситуація зі студентами не набула суспільного розголосу думаю через дві причини:

• Перша – тема складна, війна надовго, воювати будуть всі: і студенти, і жінки, але відкрито це «недорослому» суспільству не говорять.
• Друга причина – всі, хто хотів виїхати, виїхали «по-тихому», в корупційний спосіб, або не поверталися, бо ж не л*хи. Як от син Денисенка та інших впливових «дорослих». І тим, хто сидить на корупційних потоках держави, це вочевидь вигідно.

Висновок невтішний. Такі ситуації вчать людей ніколи не довіряти своїй державі. Вона тебе кине. «Можеш парєшать – парєшай».

Ніякі дискусії як повертати людей не мають сенсу, якщо ті, хто залишився, не можуть довіряти своїй державі. Якщо до тих, хто залишився, ставляться як до дурників недорослих. І оце не найгірше, насправді.

Найгірше те, що формують правила, вчать нас як жити та вважають недорослими саме ті, хто «парєшал». Бо дуже зручно говорити про абстрактний закон для абстрактних людей, ставити огидні питання: «що важливіше: збереження нації чи права людини», бо тебе особисто ці рішення не торкнуться. Адже держава спитає лише з тих, хто їй довіряє, чинить відповідно закону і власним цінностям.

А Денис тепер знову студент, буде вчитися кіновиробництву, і, знаючи історію України, робити глибокі фільми про нас, а не дешеві серіали про них. Правда ми маємо тепер ще заплатити компенсацію державі за те, що він рік провчився на бюджеті в іншому виші. Кажуть 70-200 тис. грн. Ну що ж. Ми заплатимо, раз такі правила. Бо підтримуємо Україну і продовжуємо довіряти своїй державі.

А також знаємо, що права людини – це саме те, що формує націю. Націю не рабів, а сильних і вільних людей, які в найскладніші часи обирають бути зі своєю державою саме через власний вибір, а не «розумні» думки тих, хто вважає себе «дорослими».

Джерело: Facebook Anna Kyrii