Волонтерство для підлітків та молоді – ініціатива зі знаком плюс чи мінус

Хлопець із наплічником і коробочками в руках спокійно підходить до мене в парку. На вигляд – років 10. Показує. У коробці імбирне, лимонне, шоколадне та м’ятне печиво. «Купіть, – каже, – вам смакота до чаю, а мені – гроші на дрон для підрозділу, де батько служить». Питаю: хто печиво пече. Каже, що сам разом із мамою, уже давно так волонтерять. І йому подобається допомагати мамі й бути підтримкою для тата.

«Українські діти вже зростають у суспільстві, де допомагати – природно. І завдання школи – не стримувати цей імпульс, а навпаки». Фото надав Віктор Круглов

Це не єдиний випадок дитячого та молодіжного волонтерства, який мені доводилося бачити. Насправді кожен дорослий і юний українець сьогодні – волонтер. Діти не тільки збирають на дрони, плетуть сітки. Із сімейних ініціатив волонтерство давно перемістилося в заклади освіти.

У школах стали частими ярмарки, де діти продають те, що самі виробляють та створюють: печиво й тістечка, картини, плетені браслети та прикраси, книжки. Кошти від продажу віддають на потреби ЗСУ чи використовують на придбання зошитів, допомоги зоопритулкам тощо. Така суспільно-корисна діяльність позитивно впливає на дітей, на їхній розвиток як громадян і на патріотичну позицію.

Сподіваюсь, що завдяки Закону №11159 – про сприяння розвитку волонтерства серед учнів та студенті – втілювати волонтерські ініціативи в школах та вишах стане легше. З’явиться більше можливостей для співпраці з громадськими організаціями чи благодійними фондами без додаткових бар’єрів.

Закон про волонтерство в освіті – це не чергова ініціатива зверху. Це спроба узаконити очевидне: українські діти вже зростають у суспільстві, де допомагати – природно. І завдання школи – не стримувати цей імпульс, а навпаки – підтримувати, спрямовувати, давати інструменти. Це можливість розвивати навички, які цінують роботодавці, наприклад, соціальну відповідальність, уміння працювати в команді та організовувати процеси. В Україні багато закладів освіти різних рівнів, не очікуючи жодних законів, підтримували в себе волонтерство ще 10 років тому.

Волонтерство – це не лише допомога. Вчити дітей читати, гарно малювати, чи допомагати удосконалювати іноземну мову за власною ініціативою – це теж волонтерство. Ми ж розуміємо, що сильна згуртована нація починається з якості мислення.

Є чимало міжнародних досліджень, які вказують на те, що волонтерство – один із найкращих способів кар’єрної орієнтації. Адже так можна безплатно спробувати свої сили в різних ролях, навчитися виконувати чи ставити певні задачі, зрозуміти, що подобається, а що – ні.

У багатьох країнах волонтерство давно є частиною навчального процесу. У Франції, Нідерландах, а також США учні беруть участь у соціальних проєктах: допомагають у громаді, підтримують екологічні ініціативи, організовують книжкові обміни чи допомагають людям похилого віку. В американських школах волонтерська діяльність навіть впливає на оцінювання та зарахування до коледжів. В Ізраїлі всі підлітки мають відпрацювати певну кількість годин у шпиталях чи інших міських закладах.

У Японії міжнародна школа Ohana регулярно залучає дітей до волонтерських ініціатив: садіння квітів у міських парках Токіо, прибирання, допомога населенню після цунамі в регіоні Tohoku.

У Великій Британії та Кенії старшокласники та випускники шкіл стають менторами для дошкільнят: навчають їх читати, малювати, супроводжують у таборах тощо.

Отже, те, що зараз починає втілюватися в нас на рівні шкільного волонтерства, у світі давно стало «новою нормою».

Думаю, що й Україні час створювати власну модель. Не копіювати, а усвідомлено адаптувати. Бо волонтерство – це також освіта. Воно дає те, чого не завжди можна навчитися з підручника: розуміння своєї ролі в суспільстві, відчуття причетності та здатності змінювати світ довкола.

Я підтримую те, що школи та виші одержать більше можливостей для співпраці з громадськими чи благодійними фондами без додаткових бар’єрів.

І що волонтерство можна буде офіційними документами підтвердити. Це важливо для молоді. Вони не гають часу, а долучаються до суспільно корисних ініціатив.

28 років моя діяльність тісно переплетена з дітьми. У нас працює школа та дитсадок «Ранок». І ми бачимо, що потрібні навчальні та мотиваційні матеріали для шкіл, які прагнуть запровадити волонтерські програми. Важливо розробити рішення для позашкільної та проєктної діяльності. І ми можемо стати надійним партнером шкіл у підтримці волонтерства – надати ресурси, методички, організувати майстер-класи.

Ми можемо долучатися до освітніх ініціатив: програми читань, поповнення бібліотек, спільних волонтерських проєктів з учнями, організовувати знайомства з українськими сучасними авторами та спільні проєкти з ними.

Читацька молодь, що має життєвий досвід, – це повноцінна частина суспільства. Волонтерство розвиває критичне мислення, соціальну відповідальність, бажання діяти. Якщо ми хочемо, щоб Україна була сильною, ми маємо допомогти дітям бути тими, хто діє вже сьогодні.

Саме зараз час готуватися до нового навчального року: оновлювати стратегії, планувати виховну роботу, розробляти факультативи та проєкти, і вносити волонтерство в плани. Якщо ми хочемо, щоб у вересні все, прописане в законі, стало живою практикою, а не сухою декларацією.

Знаю, є різні погляди на цей закон. Переконаний, що плюсів більше. Нам просто потрібні додаткові роз’яснення для механізмів його реалізації, щоб уникнути суперечок.