Впевнено, структуровано, по суті: що насправді хоче почути інтерв’юер під час співбесіди

Продовжуємо говорити про співбесіди, маю надію, що перший допис цієї теми бачили. Так от! Мені не треба гучних слів. Мені треба зрозуміти – чи нам «по дорозі».

«Це не про те, щоб вразити. Це про логіку, ясність і вміння донести свою цінність». Фото: Ірина Кушнір

Чому послідовність – це не нудно, а must have?

Тут цікаво спостерігати, із чого людина починає: хтось зі школи, хтось з університету, хтось із першого місця роботи, хтось навіть із сімейних цінностей. Але головне – щоб вона залишалася в контексті питання.

Якщо кандидат з’їжджає з теми, губиться, починає плутатися – це може бути сигналом. Хоча я завжди враховую людський фактор: хвилювання буває у всіх. Якщо людина каже «Ой, вибачте, я трошки загубилася. Можете повторити питання?» – це ок, ми повертаємо її в русло, і йдемо далі.

Але коли йдеться про топпозиції, тут очікування інші. Я розраховую, що кандидат зможе структуровано викласти свою історію. Це не про те, щоб вразити. Це про логіку, ясність і вміння донести свою цінність.

Багатослівність ≠ змістовність

Одна з найпопулярніших порад під час підготовки до співбесіди – не говорити занадто багатослівно. Особливо з довгими розгалуженнями і дрібними подробицями, які відволікають. Але, з іншого боку, односкладні відповіді теж не допоможуть встановити зв’язок чи викликати інтерес. Баланс – наше все.

Добре, коли кандидат вміє підлаштовуватися під інтерв’юєра. Якщо бачите, що співрозмовник говорить коротко й по суті – краще теж відповідати лаконічно. Але додайте: «Якщо потрібно, можу розгорнути цю частину детальніше».

Це прояв і поваги, і доречної комунікації. Бо в процесі знайомства ми не лише слухаємо, що саме розповідає кандидат, а і як він це робить.

Контент має збігатися з резюме

Я звіряю: що в резюме – і що в реальності. Якщо в CV щось заявлено, а в розповіді про це ані слова – одразу виникає питання. І навпаки – якщо в усній історії з’являється нова, важлива частина, якої немає в резюме – теж треба уточнювати.

Порада: проговорюйте свою розповідь перед дзеркалом або камерою.

Говоріть про результат

Не знецінюйте себе! Обов’язково виділіть час, щоб виписати свої результати. Це можуть бути речі, які вам здаються буденними, але для потенційного роботодавця – сигнал про вашу цінність.

Наприклад: «На посаді керівника відділу продажів за рік ми збільшили обсяг у 2 рази. Це стало можливим завдяки тісній співпраці з маркетингом, сильному продукту, але я точно знаю, що моя особиста ініціатива – це от така-то стратегія, яку я впровадив, і вона спрацювала».

Бо кандидат, який бачить свої сильні сторони, викликає довіру ще до того, як увімкнеться PowerPoint.

Важливо показати не тільки те, де й ким ви працювали, а що саме ви зробили. Навіть, якщо вам складно про це говорити (а багатьом і справді складно хвалити себе) – подумайте: за що вам були вдячні керівники чи колеги? Яку цінність ви приносили?

А якщо ви з тих, хто вміє себе нахвалити – це теж окей. Просто переконайтесь, що можете дати чітку відповідь на уточнення: «А як саме ви цього досягли?».

Це не перевірка «на чесність», а звичайне бажання інтерв’юера зрозуміти: ви справді були залучені в ці процеси чи просто поруч проходили.

Прямі запитання – не для того, щоб «завалити»

Насправді вони не незручні – просто прямі. І я великий прихильник саме прямої комунікації.

Ми тільки знайомимось. Ніхто нікому нічого не винен. Моє завдання – швидко зрозуміти, чи ми можемо рухатися далі. І таке ж завдання у кандидата. Немає сенсу витрачати час на нескінченні співбесіди, якщо це не ваше.

Тому я можу ставити запитання досить прямо – й очікую такої ж прямої відповіді.

Наприклад, якщо запитання стосується комерційної таємниці або NDA, можна завжди відповісти чесно: «Цифрами я поділитися не можу, але можу розказати, як це працювало принципово».

Цього більш ніж достатньо. Повірте, якщо це справді була робоча схема, її принципи видно відразу. А якщо це щось вигадане – це теж зрозуміло.

Окремий блок запитань – чому пішли з попередніх компаній.
Тут усе просто: ми живемо в непрості часи. То карантин, то війна, то ринок хитнувся. Часті зміни роботи – це не кримінал. Люди змінюють місце, бо змінюються обставини – і це нормально.

Але важливо, як про це розповідає кандидат.
Це спокійна, рівна відповідь?
Чи там відчувається образа?
Можливо, недопрацьований конфлікт?

Усе це помітно. І це те, на що я звертаю увагу – не менше, ніж на сам факт зміни роботи.

Рекомендація кандидатам: підготуйте відповіді на ці запитання заздалегідь. Так, щоб вам було комфортно, і щоб у вас був чіткий наратив. Бо часом ваш попередній досвід може перетинатись із моїм – і я можу знати когось із тієї компанії. І тоді «Київ – велике село» працює на повну.

Це не погано й не добре – це просто реальність. І ще одна причина бути чесним, ясним і спокійним у своїй розповіді.

Не знаєте, куди хочете рухатись? Так і скажіть

Деякі кандидати вже виснажені пошуком. Вони відкриті до різних вакансій, і, умовно кажучи, «аби робота була». І часом вони бояться сказати щось конкретне, бо «раптом я скажу не те – і не підійду».

Але повірте: якщо ви знаєте, чого хочете, і чесно це озвучите – у вас більше шансів знайти саме «свою» позицію. Якщо ж ви на роздоріжжі – це теж нормально. Просто скажіть про це відкрито. Наприклад: «Я зараз у пошуку себе, пробую різні напрями. Для мене важливіша атмосфера в компанії, можливість зростання, ніж конкретна назва посади».

Це не мінус – це зрілість і чесність. Бо ваш майбутній роботодавець теж може подумати: «А може, ця людина підійде нам в іншу роль?».

А що не ок?

Коли кандидат уже на самому початку хоче зафіксувати всі-всі акценти, умови, нюанси – й от просто із перших хвилин намагається захистити себе з усіх можливих сторін:

• Скільки я буду працювати?
• Чи точно ви мене будете відпускати, якщо щось?
• Скільки годин на день займатиме робота?
• Чи буде в мене асистент?
• Яка форма комунікації в команді?

Розумію, що кандидат має право й навіть повинен прояснити важливі для себе моменти. Але коли на першій зустрічі людина намагається обговорити й «застрахувати» все-все-все – це вже сигнал. Не тому, що це «погано», а тому, що це перевантажує контакт ще до того, як він почався.

Це речі, які точно можна і треба прояснювати – але в моменті, коли ви ближче до фінального етапу. Ось приклад.

Нещодавно до нас на співбесіду прийшла кандидатка, яка сказала чесно: «Мені все підходить – позиція, умови, стиль комунікації. Але є нюанс: у мене двоє дітей, і мені час від часу потрібно буде їх забирати із садочка чи школи. Чи можу я в деякі дні зміщувати графік і частково закривати задачі з дому?». Це доречне, чітке запитання. І я мала змогу дати прозору відповідь.

Тож порада: якщо для вас є важливі деталі – питайте, але робіть це в контексті довіри та зрілого діалогу. Пояснюйте, чому це важливо саме вам. І слухайте відповіді.

І ще: не бійтеся ставити уточнення, якщо щось залишилося незрозумілим. Можливо, компанія готова піти вам назустріч, але ви не спитали і самі втратили можливість.

А найгірше – ухвалити рішення, базуючись на неповних даних.