«Я просто втомилась» чи «Мені потрібна допомога»? Жінки-лідерки вигорають інакше – як це змінити

Кілька років тому я зіштовхнулася з парадоксом: що успішнішою ставала як керівниця, то більше втрачала себе. Працювала по 12 годин, була доступною 24/7, бо вважала, що саме так виглядає відповідальне лідерство. Поки одного ранку не зрозуміла, що більше не можу прочитати жодного листа – не фізично, а ментально. Літери розпливалися, руки тремтіли, і найстрашніше – я не бачила жодного сенсу продовжувати.

Це й було вигорання. І тоді я зрозуміла, що те, що зі мною відбувається – не індивідуальна слабкість, а системна проблема жіночого лідерства.

Чому жінки вигорають інакше

Жінки-лідерки стикаються з подвійним тиском, адже їм потрібно доводити свою компетентність постійно і при цьому відповідати очікуванням про «жіночність» – бути емпатичними, турботливими, доступними. Це створює токсичну комбінацію, коли ми працюємо більше, щоб довести свою цінність, і при цьому не можемо дозволити собі виглядати втомленими, бо це нібито підтвердить стереотип про жіночу слабкість.

Дослідження показують, що жінки-керівниці частіше відчувають синдром самозванця і схильні приписувати успіхи зовнішнім факторам, а не власним здібностям. Це змушує нас працювати ще більше, щоб «заслужити» свою позицію. Замкнене коло, чи не так?

У моїй практиці я бачила це незліченну кількість разів, коли талановиті професіоналки, які досягли значних успіхів, але не можуть дозволити собі зупинитися – навіть коли їхнє тіло кричить про допомогу. Тому що зупинка здається поразкою.

Культура героїзму як тихий вбивця талантів

Сучасний бізнес досі романтизує перепрацювання й жертовність. «Хто рано встає – тому Бог дає», «немає результату без поту і сліз», «справжні лідери не здаються». Ці установки особливо руйнівні для жінок, які й так постійно доводять своє право бути на керівних позиціях.

Я сама роками вважала відпочинок розкішшю. Працювала у вихідні, відповідала на листи вночі, пишалася тим, що витримую більше за інших. І саме ця гонитва за продуктивністю дуже нездорово позначилась на моїй роботі.

Коли я нарешті змусила себе взяти паузу – три тижні без роботи, без перевірки пошти, без «швидких дзвінків» – сталося несподіване. Команда не розвалилася. Проєкти не провалилися. Щобільше – люди написали мені: «Дякуємо, що показала, що можна бути чесною про свою втому».

І тоді я зрозуміла найважливіше: моя цінність як лідерки не в тому, щоби бути незамінною. А в тому, щоб створити систему, яка працює навіть без моєї постійної присутності.

Як розпізнати вигорання до точки неповернення

Вигорання не приходить раптово. Воно накопичується поступово, і найнебезпечніше те, що ми часто ігноруємо ранні сигнали. Ось що варто відстежувати.

• Коли ви перестаєте відчувати задоволення від роботи, яка раніше надихала. Коли прості рішення забирають непропорційно багато енергії. Коли ви стаєте дратівливими з командою, хоча раніше могли спокійно розв’язувати конфлікти. Коли думка про черговий робочий день викликає не азарт, а важкість.
• Фізичні симптоми теж важливі. Безсоння або, навпаки, постійна сонливість, головні болі, проблеми з концентрацією, тремтіння рук, серцебиття без причини.
• Але найголовніший маркер – це відчуття порожнечі. Коли ви функціонуєте на автопілоті, але всередині нічого не відчуваєте. Ні радості, ні смутку – просто пустота.

Що справді допомагає

Перше й найважче – визнати, що з вами щось не так. Не «я просто трохи втомилася», а чесне «я вигораю, і мені потрібна допомога».

Терапія або коучинг стають критично важливими на цьому етапі. Не як розкіш, а як необхідність. Це простір, де ви можете бути чесними без страху здатися слабкою. Де ви розбираєтеся не тільки в симптомах, а й у причинах – чому ви дозволили собі дійти до цього стану.

Встановлення меж – наступний крок. Жодних листів у час для себе. Жодних «швидких питань» у вихідні. Право сказати «ні» без відчуття провини. І – найважливіше – демонстрація цих меж команді. Бо якщо ви говорите про баланс, але працюєте до опівночі – ви створюєте токсичну культуру подвійних стандартів.

Але найсильніший інструмент відновлення – це дозвіл бути вразливою. Я сказала команді прямо: «Я вигоріла. І це була помилка – не показувати вам, що можна зупинятися». Ця чесність змінила культуру в команді більше, ніж будь-які тренінги про wellbeing.

Нова модель лідерства: від героїзму до людяності

Світ бізнесу повільно, але змінюється. Сьогодні все більше компаній усвідомлюють: вигорілий лідер не ухвалює хороших рішень. Втомлена команда не створює інновацій. Культура, де цінується жертовність, а неефективність – це шлях до краху.

Жінки-лідерки мають унікальну можливість змінити ці правила. Не копіювати чоловічу модель «працювати до знепритомнення», а створювати нову, у якій сила – це не про витримку, а про усвідомленість. Де турбота про себе – не слабкість, а професійна відповідальність.

Коли ви як керівниця йдете до психотерапевта – ви показуєте команді, що це нормально. Коли ви берете відпустку і справді відпочиваєте – ви даєте дозвіл іншим робити те саме. Коли ви чесно говорите про складнощі – ви створюєте культуру довіри.

Інвестиція в себе – це інвестиція в команду

Надважливе, що я зрозуміла після свого вигорання: дбати про себе – це не егоїзм. Це передумова якісного лідерства.

Ви не можете надихати команду, якщо порожні всередині. Ви не можете ухвалювати стратегічні рішення, коли ваш мозок працює в режимі виживання. Ви не можете створювати здорову культуру, якщо руйнуєте власне здоровʼя.

Тому відпочинок, терапія, межі – це не розкіш. Це частина вашої роботи. Так само важлива, як зустрічі з інвесторами чи стратегічні сесії.

Якщо ви зараз читаєте це і впізнаєте себе – зупиніться. Не за місяць, не після завершення проєкту. Зараз.

Тому що ваша команда не потребує героя, який падає від виснаження. Їм потрібен живий, усвідомлений лідер.

Тому що показати вразливість – це не слабкість. Це найсміливіший акт лідерства у світі, який досі вимагає від жінок бути завжди сильними.

Тому що ви маєте право втомитися. І це не робить вас поганою лідеркою. Це робить вас людиною. А саме це й потрібно сучасному бізнесу – живі, справжні, цілісні лідери.