Я за 3 тис. км від Києва, але відчуваю обстріли. Розповідаю, що дає мені сили за кордоном

Я та мій син Андрій (13 років) були змушені покинути свій будинок у Києві наприкінці лютого 2022 року. Зараз ми живемо у готелі Citywest у Дубліні.

Я за 3 тис. км від Києва, але відчуваю обстріли. Розповідаю, що дає мені сили за кордоном

Останні кілька ночей я погано сплю. Я не знаю, як це відбувається, але якимось чином я відчуваю обстріли Києва. Моє улюблене місто обстрілювали майже 20 разів у травні.

Ніна Міщенко

Зазвичай це відбувається вночі. На щастя, Київ має чудову протиповітряну оборону, яка збиває майже всі ракети та безпілотники. Однак уламки все одно падають навколо будівель.

Вчора брат мого чоловіка показав мені фотографії уламків ракет, які впали на задньому дворі його будинку під Києвом. Ще один уламок безпілотника впав на дорогу біля моєї квартири.

Багато моїх друзів сплять у бомбосховищах, підвалах, підземних паркінгах або в метро разом зі своїми дітьми та домашніми тваринами.

На жаль, біля моєї квартири в Києві немає бомбосховища, але є коридор з двома бетонними стінами. Моя сім’я ділить житло з родиною з Маріуполя, яка евакуювалася до Києва разом зі своїм котом.

Моя подруга Олена написала мені, що майже не спала минулої ночі. Їй це дуже нагадує Маріуполь, але там не було протиповітряної оборони, не було установок, і все било просто по місту. Її син Кирило вже навіть не прокидається, бо звик до звуків ракет.

Як мати, я щаслива, що вже понад рік ми в безпеці в Ірландії, і моєму синові не потрібно бігти до бомбосховища під час шкільного дня. Що ми можемо спати у власних ліжках, не боячись, що щось влетить у вікно.

Цікаво, чому я прокидаюся вночі за 3 тис. км від рідного міста? Психологи говорять про травму бути свідком. Коли людина бачить страждання в житті або в новинах, які переживають інші, та глибоко засвоює їх. Зараз це відчувають усі українці, – навіть ті, хто переїхав далеко. Психологи радять говорити про це і знаходити те, що дає сили.

Так, наприклад, сьогодні я вдягла вишиванку. Під час війни вона набула особливого значення й стала символом стійкості, віри, прагнення до незалежності та свободи.

У травні Україна святкувала День вишиванки, українці по всьому світу вдягли їх, а також багато людей, які підтримують нашу країну, зробили те саме. Візерунки на цих сорочках мають тисячолітню історію – можна відчути, що ми були, є і будемо існувати в цьому світі.

Як сказала одна моя подруга, кожен вишитий хрестиком стібок ніби гоїть рани нестерпного болю за Україну і водночас зцілює нас, даруючи надію на перемогу, яка прийде дуже скоро.

А ще мені додає сил особливий браслет з маленьким шматочком металу з маленьким тризубом – гербом України. Його зробили з останньої довоєнної партії легендарного маріупольського заводу «Азовсталь».

Саме з цього сплаву в 1981 році була створена шахта для запуску космічного корабля, а у 2012 році – новий саркофаг на атомній електростанції в Чорнобилі. Минулого року листопрокатний цех став одним з місць, де захисники Маріуполя героїчно тримали оборону проти російських військ.

Цей браслет символізує неймовірну хоробрість, історію стійкості та мужності. Він дає мені силу – силу вірити, що Україна переможе. Силу продовжувати жити. Браслет прибув до Ірландії з України поштою пів року тому, і я не зніматиму його до кінця війни.

Джерело: текст Ніни Міщенко в Independent.ie.