Як бажання бути незамінною шкодить бізнесу і чому втрата контролю може бути на користь

На початку моєї управлінської кар’єри мені здавалося, що бути хорошою керівницею – це бути незамінною. Знати всі процеси, завжди бути «на зв’язку», в курсі кожного завдання та зони відповідальності. Я вміла «закривати» будь-яке питання сама – і в цьому бачила силу.

«Я сама привчила людей питати мене про все. І не помітила, як це вбило ініціативність». Фото: Юлія Сименович

Коли щось ішло не так, я швидко вмикалась, виправляла, допомагала, підставляла плече. І команда цінувала це. Але із часом ця модель перестала працювати. А головне – почала шкодити не лише мені, а й бізнесу.

Що пішло не так

• Я стала «зручною відповіддю». Коли вся команда знає, що ви завжди підкажете або врятуєте – вона перестає шукати рішення. Я сама привчила людей питати мене про все. І не помітила, як це вбило ініціативність.
• Я створила залежність. Будь-яка моя відсутність – вихідний, лікарняний, відпустка – перетворювалася на проблему. Без мене рішення не приймались, процеси зависали. Я стала вузьким горлечком, хоча й сама вважала себе «системною».
• Я втратила енергію. Тримати все в голові – це не про силу. Це про втому. Кожен день у мене не лишалося простору на розвиток, нові ідеї чи стратегію. Бо я постійно була в операційній мікроуправлінській петлі.

Найболючіше – це визнати

Визнати, що ви самі створили ситуацію, яка шкодить бізнесу, – непросто. Але для мене саме це стало точкою росту. Я не шукала винних у команді, я почала змінювати модель управління.

Що я зробила

• Делегувала не завдання, а відповідальність. Ми з командою перерозподілили зони ухвалення рішень. Я прописала, хто що вирішує, на якому рівні та коли приходить до мене – не за дозволом, а за консультацією.
• Побудувала автономність. Ми створили структуру – з описами ролей, із чеклістами, з фреймами рішень. Усе це замінило потребу «просто питати Юлю».
• Повернула собі стратегічний фокус. Я перестала бути «центром операцій» і вперше за довгий час змогла подивитись на бізнес зверху. Що ми будуємо? Куди ростемо? Де в нас можливості?

Що я винесла із цього досвіду

• Бути незамінною – це не стратегія. Це пастка.
• Ваш контроль – не завжди гарантія якості. Часом це спосіб уникати делегування з власного страху.
• Справжня сила лідера – не в тому, щоб робити все самій, а в тому, щоб створити середовище, яке працює без тотального контролю.

Сьогодні я – інша керівниця

Мене вже не лякає фраза «Я не в курсі цього питання». Бо я знаю, що хтось із команди в курсі. І робить це якісно. Це і є зрілість – довірити, делегувати, відпустити.

Якщо ви теж зараз на роздоріжжі між «я все тягну» і «я не витримую» – спробуйте дати собі дозвіл бути не всюди. І ви здивуєтесь, скільки енергії повернеться.