За кордоном напоять, нагодують, дадуть кишенькових грошей, а продавати не дають. Про цікаву економіку війни

Цікава війна. Інколи думаю над тим, що і для чого ведеться війна? Якщо ви поглянете на багато обставин, то виявиться одна цікава картина, крім тої, яку ми бачимо щодня: смерті цивільних, загибелі військових, допомоги, зради тощо.

Одна з тактик ворога – повне знищення промислового потенціалу країни. Якщо ви проаналізуєте, то побачите, що в Маріуполі втрачено найбільші підприємства, що не підлягають відновленню. Атаки на аналогічні продовжуються далі по країні.

Розбито багато енергетики, з останнього – Каховська ГЕС.

Навіть якщо війна закінчиться завтра, нам потрібно зрозуміти, що державі нанесено значних матеріальних втрат. Відновлювати це – дуже велика кількість коштів і часу. І головне аби були кошти, людські ресурси й ті, хто дає кошти, хотіли б, щоб ми відновлювали чи будували щось.

Нам дуже раді за кордоном. Нас напоять, нагодують, обігріють, дадуть трохи кишенькових коштів аби ми не вмерли з голоду, а ось продавати не дають. Ні, дають, але через такі зусилля, що навіть важко це окрім як «інша війна» назвати.

Економіка розвинутих і міцних країн будується в першу чергу на промисловості, а вже потім на ІТ, банках, сільському господарстві тощо.

Потрібно відкинути думки багатьох «економістів», які хоча й імениті, але говорять маркетингові слогани, а не факти. Одне робоче місце в металургії створює мінімум 10 робочих місць в інших сферах економіки. Давайте для прикладу, «Азовсталі».

Крім робочих на «Азовсталі» робочі місця створено для:

• шахтарів;
• енергетиків;
• залізничного транспорту і його інфраструктури;
• портів.

І це не кажучи про митницю, податкову тощо.

Якщо у вас немає металургійного виробництва, навіщо вам стільки електроенергії, куди її дівати будете? А коли останній раз ви їздили з Одеси кораблем кудись? Тобто ви не користуєтесь портом? А хто буде на потягах їздити? Люди з села в село і до Києва чи Львова, так пасажирські перевезення на 200%, якщо не більше – збиткові. Отже, це все існує через промисловість. І приток валюти в країну також.

Для розуміння: один двигун, вироблений на «Мотор-Січі» вміститься в кімнату до 50 кв.м, а його вартість буде дорівнювати десь 120 вагонам зерна (поправте по цифрах). В цьому і є принципова різниця, що двигун є більш високотехнологічним.

Саме тому сільським господарством вам ніколи не замінити промисловість. ІТ, фінанси, послуги – це круто. Але як би круто вони не були розвинені за кордоном, закордонна економіка базується на промисловості, а потім вже на іншому.

Ну давайте приклади – США, Канада, Австралія, Японія, Німеччина, Франція, Китай, Австралія, Мексика, Південна Корея, Тайвань, Індонезія, Вʼєтнам, Малайзія. На чому базується все, при їх банках, агенціях тощо? На промисловості!

Саме дивне ще й те, що коли спілкуюсь з українськими бізнесменами, це переважно:

1. Маркетологи, агенція
2. Дизайнери, агенція
3. Рекламники, агенція
4. Айтівець – робимо щось для когось, жодного продукту, або обмаль, що продається. Де Microsoft, Facebook?
5. Консультант, агенція
6. Стратег, агенція
7. Коуч, агенція
8. Будівельник – крайній вибір.

На останній зустрічі попалась єдина людина, що будує завод. І це прямо був фурор. А ну розкажи, як це завод? А як треба думати, щоб його збудувати?

Ми просто забули, як це – будувати ракету чи мріяти стати космонавтом. Ми ж всі коучим одне одного: ти мене, як з жінкою себе вести, я тебе – як болт на колесі прикрутити.

Одне з завдань нашого ворога – знищити нашу промисловість. Знищити енергетику.

Слід памʼятати про це і відновлювати саме це. Бо без цього ми будемо завжди придатком, який дає сировину у вигляді людей та сировинної продукції на інші ринки.

Друге, про що слід памʼятати – люди. Без них нічого і ніщо не варте. Сподіваюсь всі бачили статистику в 30 млн населення в Україні, з яких 17 млн – це не активні люди (пенсіонери, діти, люди з обмеженими можливостями). Додайте фізичне каліцтво через війну, моральний розлад аж до психічних захворювань, і цих 13 млн може поменшати.

І саме в цих двох питаннях у мене повний провал, немає відповідей, а тільки купа запитань.

Був такий інженер, футуролог, промисловий дизайнер Жан Фреско, ви можете знайти дуже багато його відео. Він розповідав одну цікаву річ про Другу світову війну.

Він казав, що працював на одному підприємстві, яке виробляло літаки. Власник цього підприємства поставив одне просте питання: чому в мене не замовлять купу літаків? Я можу побудувати тисячі літаків, які піднімуться в небо й атакують ворожі виробництва зброї та логістичні вузли. Все можна розбомбити за 1-2 дні. Навіщо битися в полях і вбивати людей, солдат, якщо можна за кілька днів розбомбити запаси, боєприпаси, логістику. Воювати нічим, все, кінець війні!

Але, як вказує Фреско, війна завжди комусь цікава. Бо цікаво виробляти зброю й продавати її й зовсім не цікаво одним махом все розбити.

Якщо ми знаємо хто ворог, хто агресор, це знають наші партнери, в чому проблема? Чи це ворог, але неоднозначно?

Зараз XXI століття, а воїни досі сидять в окопах, досі гинуть цивільні, досі йде якась позиційна війна за вже розбите вщент місто, де нікого немає.

Постачання зброї йде рікою з обох сторін, як до агресора, так і до країни, що вимушена оборонятися.

Мабуть, я вас сильно здивую, якщо скажу, що танки, Nlaw, літаки – це вчорашній день. Але нам продають його за майбутнє чи сьогодення, бо натовп ворога в тапках прийшов і з Т-64. А чому це вчорашній день?

Бо озброєння наших партнерів – це вже настільки просунута зброя, яка може знищувати ворога навіть променем (так це не казки, повірте). Це досить потужний захист людей, це не броніки, там фактично немає людей, просто кіборги, чи варто казати про ракети і які вони бувають і що можуть пробити? Але в нас ….., добре що спис та палку не дали.

Хтось диктує умови, коли повинна закінчитися війна і як саме, за яким сценарієм. При цьому куча горя принесена в мільйони домівок, розбивається промисловість. Багато людей ми вже ніколи не побачимо, хтось ніколи не повернеться додому.

Країна живе, її підживлюють коштами донорів, мов сидячи на апараті штучного дихання. Важкі часи будуть тоді, коли війна скінчиться, а апарат будуть відключати, або він стане працювати, але зовсім за іншим графіком.

Слід думати про те, що реальна війна України, економічна, почнеться одразу ж після закінчення війни. І не пишіть, що все нам дадуть, просто погляньте на зернову історію просто зараз і це ще війна йде.

Знаю одне, Україна переможе, попри все, але бігти дуже-дуже довго.

Джерело: Facebook Тараса Гетманського.