«Чотири газети завдадуть ворогові більше зла, ніж стотисячна армія». Як козаки, давні греки та Наполеон вигравали війни без бою

З початком повномасштабного вторгнення росії на українців обрушився шквал новин, багато з яких були маніпуляціями з метою посіяти страх, паніку, внести розбрат, підірвати впевненість наших захисників у власних силах та схилити їх до капітуляції.

Так, у перші дні після 24 лютого соцмережі заповнилися повідомленнями про те, що президент Зеленський та найвище керівництво України нібито вже покинули країну. А в тилу, зокрема й у Києві, діють сотні диверсійних груп. 

Пізніше широко розповсюдилися фейки навколо міток на дорогах та будинках. І хоч згодом з’ясувалося, що жодного відношення до військових дій вони не мають, мільйони українців встигли відчути дискомфорт, паніку та страх.

У війнах і локальних конфліктах XXI століття ця невидима зброя отримала назву ІПСО, або «інформаційно-психологічні операції». Вони дозволяють впливати на свідомість, психологію та поведінку людей, що в деяких випадках може бути навіть більш деструктивним, ніж обстріли та ракетні атаки.

Щоб успішно протистояти супротивникові на інформаційному фронті, важливо зрозуміти, як улаштована і як працює психологічна війна. А зробити це найпростіше на численних прикладах з історії. 

Редакція MC.today на історичних прикладах розповідає, як влаштовані та працюють  інформаційно-психологічні операції, а також яку роль вони відіграли у війнах – від Стародавнього Китаю та українського козацтва до Другої світової війни та «Бурі в пустелі». 

Роль інформації у війні

Прусський воєначальник Карл фон Клаузевіц вважав, що війна – це продовження політики іншими засобами. Ці засоби досить різноманітні: військові, економічні, психологічні, інформаційні.

Ще задовго до нашої ери полководці з’ясували, що цілі будь-якої війни досягаються простіше і з меншою кількістю зусиль, якщо противник заздалегідь втратив волю до опору. 

Китайський геній стратегії Сунь-цзи писав так: «Отримати сотню перемог у сотні боїв – ще не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою – ось вінець мистецтва».

Питання спроможності до опору вирішується, зазвичай, у інформаційній боротьбі. На відміну від інших засобів війни, вона починається у мирний час, багаторазово посилюється в передвоєнний період, прямо впливає на хід бойових дій, а іноді не зупиняється і після офіційного закінчення війни.

Так, наприклад, перед війною 1990 року в Перській затоці США провели настільки потужну інформаційну підготовку, що Саддам фактично програв ще до початку бойових дій: громадська думка у всьому світі стала на бік США, Ірак не знайшов союзників і опинився в ізоляції, а більшість його армії була деморалізована і готова до капітуляції.

Без психологічних операцій сьогодні не обходиться жоден військовий конфлікт. У Міністерстві оборони США PSYOP визначають, як «сплановані дії щодо передачі конкретної інформації іноземним урядам, організаціям, групам, щоб вплинути на їхні почуття, мотиви, критичне мислення та поведінку».

Таким чином, можна внести розкол у суспільство, послабити економіку, посилити невдоволення населення і викликати недовіру до керівництва. І в результаті досягти воєнних цілей з меншими витратами сил і коштів

На відміну від традиційної війни, де армія воює із солдатами супротивника, психологічну війну ведуть і проти мирного населення. Тому кожен із нас повинен розуміти механізм психологічного впливу, щоб бути готовим дати йому відсіч.

Як людська психологія робить нас уразливими для ворожих маніпуляцій

Еволюція людини проходила у ворожих умовах, де нашим предкам постійно доводилося виживати в оточенні сильніших, швидших і озброєних кігтями та іклами хижаків.

Тому темної ночі посеред лісу всі почуття багаторазово загострювалися, а будь-яка крапля інформації – ледве вловимий шерех, незвичайний запах, тінь на листі – могла врятувати життя і жадібно вбиралася свідомістю для ухвалення єдиного рішення: битися чи тікати.

Сьогодні ми живемо в набагато більш комфортних умовах. Але успадкований механізм реакції на небезпеку нікуди не подівся. І в стані стресу людина XXI століття так само жадібно хапається за будь-які чутки, які здаються корисними для виживання.

Ті ж самі рефлекси, які протягом тисячоліть допомагають людству виживати, під час війни роблять нас особливо вразливими перед маніпуляціями. Проблема в тому, що чим вищий рівень тривожності, тим менше у нас часу розбиратися і аналізувати інформацію, що надходить.

У критичній ситуації в справу вступає рептильний мозок – найдавніша область нашого мозку, яка крім основних фізіологічних функцій також керує найпримітивнішими поведінковими схемами: бий, біжи або замри.

Тому під впливом маніпуляцій ми інстинктивно приймаємо лише найпростіші та зрозуміліші відповіді на кшталт «куди тікати» і легше віримо в «зраду» з анонімних телеграм-каналів на кшталт «все пропало», «Захід втомився від України» та «нас зливають».

А це саме те, про що мріють усі теоретики війни з часів Сунь-цзи – розкрутити в таборі супротивника маховик взаємної недовіри, посіяти страх, переконати людей у ​​безглуздості опору та зрештою підштовхнути до думок про капітуляцію.

Приклади інформаційних маніпуляцій у війнах із давніх часів до ХХ століття

Від Старого Завіту до Стародавньої Греції

Частиною збройної боротьби психологічні операції стали задовго до самого терміну «психологія». У Старому Заповіті описується (Суд. 7:16), як відважний Гедеон з загоном у 300 воїнів змусив тікати мадіанітян, яких було «як сарани і як піску на березі моря».

Можливо, це був перший випадок психологічного впливу в історії воєн. Адже перемогти численного супротивника біблійному Гедеону допомогла дезінформація.

За допомогою труб, світильників та гучних криків його загін змусив сонних загарбників повірити, що вони оточені величезною армією. В результаті солдати ворога запанікували та в нічній плутанині почали нападати один на одного.

Найефективнішим методом війни дезінформацію вважав Сунь-цзи. У своєму «Трактаті про військове мистецтво» він написав: «Війна – це шлях обману. Тому, якщо ти можеш щось, показуй противнику, ніби не можеш; якщо ти користуєшся чимось, показуй йому, ніби ти цим не користуєшся; хоч би ти й був близько, показуй, ​​ніби ти далеко; хоч би ти і був далеко, показуй, ​​ніби ти близько».

До речі, прикладом використання такої тактики можна назвати наступ ЗСУ у Харківській області восени минулого року. Через численні повідомлення про плани звільнити Херсон ворог був спантеличений. А мобільні українські підрозділи обходили оборону ворога та атакували там, де загарбники цього не чекали.

Але повернемося до Стародавньої Греції. Дотепний приклад психологічного впливу історики приписують Олександру Македонському. Під час походу до Індії його війська були знесилені хворобами, набігами місцевих племен та постійними тропічними зливами. 

Зрештою полководець наказав збиратися у зворотний шлях. А щоб не допустити погоні, він наказав виготовити списи, мечі та луки втричі більше звичайних і розкидати їх на місці останньої стоянки – начебто все це забули випадково.

Розвідники індусів зібрали незвичайні трофеї та передали їх свому царю Таксилу. Той подумав, що воїни Олександра – велетні, і наказав своїй армії припинити переслідування.

Можливо історія з Олександром Великим – лише красива легенда. Але спроби залякати ворогів своєю бойовою міццю, величезною чисельністю та новою зброєю були в давнину справою звичайною. 

Так перед походом до Греції 480 р. до н. е. перський цар Ксеркс поширював барвисті чутки про непереможність свого війська, стріли якого можуть затьмарити сонце. А Ганнібал і Чингісхан навмисно дезінформували супротивників про секретну зброю – бойових слонів, вогняних зміїв та отруйний дим.

Практика інформаційної боротьби у середньовічній Європі

З приходом до Європи християнства значну роль інформаційних операціях став грати релігійний чинник. Особливо яскраво це виявилося під час хрестових походів.

Їх офіційною метою було звільнення Гробу Господнього в Єрусалимі. Ця версія дозволяла замаскувати справжні устремління церковних та феодальних правителів Європи, які зводилися до заволодіння легендарними багатствами Сходу.

Під час підготовки хрестових походів сформувалася низка прийомів психологічної війни, якими пропагандисти користуються і по сьогодні.

1. Подання агресивної війни як війни за віру чи інші ідейні цінності.
2. Проголошення справедливого характеру війни зі свого боку та несправедливого – з боку супротивника.
3. Дискредитація та дегуманізація противника, створення історій про його вигадані звірства.
4. Розпалювання протиріч між союзниками супротивника.

У XV столітті у Європі вже працював друкарський верстат. Цей знаковий винахід стимулював духовний та інтелектуальний розвиток людства, але водночас відкрив безконтрольну можливість маніпулювати свідомістю людських мас.

Першими використати друковану продукцію для глобального впливу на маси стали учасники релігійних воєн. Наприклад, вождь Реформації Мартін Лютер воював із папським престолом за допомогою видання протестантських памфлетів та зрозумілої простим людям Біблії, яку переклали німецькою мовою. 

Своєю чергою католицька церква випускала численні листівки, які ганьбили Лютера та намагалися його скомпрометувати. Під час громадянської війни в США листівки навчилися вистрілювати з гармат. А з винаходом повітряних куль друковану пропаганду почали розкидати з повітря.

Військові хитрощі українського козацтва

Чималий внесок у методи дезінформації противника зробили українські козаки. Відомі випадки, коли до табору ворога спеціально засилали козака-смертника, який під тортурами видавав заздалегідь підготовлену «правду» про значну чисельну перевагу козацького війська або швидке прибуття підкріплень. 

Психологічний чинник, наприклад, став вирішальним у битві під Пилявцями у вересні 1648 року, де повсталі козаки під проводом Богдана Хмельницького та Максима Кривоноса зустрілися з коронним військом Речі Посполитої.

Гетьман очікував на підхід великого загону татарських союзників, тому довгий час не розпочинав бойових дій проти поляків, яких було вдвічі більше. На другий день битви Хмельницький підіслав до противника шпигуна, який «потрапив у полон» і під тортурами зізнався, що ось-ось має підійти 40-тисячне татарське військо.

Новина кинула поляків у панічний жах. А всякі сумніви в правдивості цієї інформації розсіялися, коли пізніше в українському таборі пролунав салют із гармат і почали лунати вітальні вигуки.

Насправді татар на боці повсталих було лише 4 тисячі. Але поляками вже опанував страх. Тому наступного дня вони не витримали натиску козаків і стали тікати, кинувши у своєму таборі багаті трофеї та всю артилерію. 

Технології інформаційного впливу у наполеонівських війнах

Наполеон Бонапарт був одним із перших геніїв інформаційної війни. Імператор вважав, що «чотири газети можуть завдати ворогові більше зла, ніж стотисячна армія». Тому завжди возив із собою похідну друкарню, яка могла випускати до 10 тис. листівок на добу.

У кожній окупованій країні Наполеон організовував свій офіційний друкований орган: «Газет де Мадрид», «Газет де Берлін», «Кур’єр італійської армії», «Єгипетський кур’єр». Преса давала можливість впливати маси, зображувала французів не як завойовників, бо як союзників і навіть визволителів.

Не цурався «полководець революції» й відвертої дезінформації. Наприклад, перед війною 1812 року поширювалися чутки про зраду генералів російської армії німецького походження Барклая де Толлі, Вітгенштейна, Тотлебена. Як наслідок, їх усунули від служби, що сильно послабило війська російської імперії.

Для поширення дезінформації часто використовувалися і газети противника. Так, під час підготовки до італійської компанії 1804 року на кордоні зі Швейцарією французи чомусь постійно «втрачали» секретні документи. 

Фейки з них відразу підхоплювали іноземні кореспонденти, що, звісно, ​​грало лише на користь французькій армії. На цьому фоні з іншого боку відкривається історія з масштабним витоком секретних документів із Пентагону. 

Поки ми не знаємо яких висновків дійде розслідування, але деякі експерти вже сьогодні кажуть, що вся ця історія швидше нагадує спробу викликати інформаційний хаос перед вирішальними боями майбутнього українського контрнаступу.

Інформаційний вплив на противника у війнах XX сторіччя

Перша світова війна

Перед початком Першої світової війни в арміях провідних країн світу вперше з’явилися штатні структури, які мали на меті ведення психологічної війни. До їх складу входили друкарні, літературні редакції, відділи перекладу, групи роботи з полоненими та цензури.

Кожна із протиборчих сторін проголошувала справедливий характер своєї війни. При цьому наголос здебільшого робився на національно-визвольних гаслах. Так, російська пропаганда закликала до звільнення слов’ян від німецького, турецького та австро-угорського панування.

Німеччина застосовувала аргументи за відродження польської, литовської та української державності, відокремлення цих країн від російської імперії. Своєю чергою Англія заохочувала сепаратистські рухи у Німеччині та Туреччині. 

Таким чином, основні зусилля у сфері психологічної боротьби країни спрямували на розкол у таборі супротивника та консолідацію у власному таборі. На особливу увагу в цьому ключі заслуговує методика роботи німецьких спецслужб.

Під час війни німці витрачали значні суми на підтримку революційного руху в російській імперії, допомагали опозиційним політичним партіям, друкували у своїх друкарнях антивоєнну партійну літературу російською мовою, організовували засилання партійних агітаторів у бойові частини на фронті.

В результаті після революції 1917 Німеччина змогла вивести росію з війни, серйозно послабила Антанту і практично без опору вийшла на кордон Псков-Конотоп-Харків-Новочеркаськ, де населення зустрічало німецькі війська з симпатією та ентузіазмом.

Під час Першої світової війни арсенал інформаційної війни збагатився новими методами. Так, у Британії створили базу поштових адрес та робили адресну розсилку пропагандистських матеріалів. А в США створили мережу лекторів, які отримували останні новини з фронту телеграмами та виступали у місцях великого скупчення людей: у лікарнях, школах та церквах.

Друга світова війна

«Пропаганда привела нас до влади, пропаганда дозволила зберегти владу, пропаганда дозволить нам завоювати світ», – це гасло німецьких націонал-соціалістів зразка 1935 року свідчить про те, що у 30-х роках XX століття інформаційна війна перестала бути придатком озброєної боротьби та стала самостійним явищем.

Розвиток радіо змінив і технічний бік психологічної війни. Наприклад, 1940 року німці почали активно використовувати так звані «чорні» передавачі, які видавали себе за французькі радіостанції. 

Через них поширювалися критика французького уряду, панічні чутки та поразницькі настрої. Це стало однією з причин, через які на момент настання німецьких військ французька армія була не в змозі чинити серйозного опору.

1941 року німецьке міністерство пропаганди зосередило на Східному фронті 17 спеціальних рот, які за два перші місяці війни поширили близько 200 млн листівок. На передовій широко застосовувалися гучномовні рупорні установки, поширення листівок – агітаційні бомби, снаряди та міни.

На окупованих теренах СРСР німці видавали майже 300 найменувань газет, працювали кінотеатри, проводилися культурні заходи. Таким чином населення намагалися переконати, що життя продовжується, більшовицька влада закінчилася і Німеччина тут назавжди. 

Тут важко не помітити паралелі з лицемірною пропагандою путінської росії в окупованому Маріуполі, де на руїнах зруйнованого їхніми руками міста окупанти розповідають, що «росія прийшла назавжди».  

Різноманітну, зокрема й чорну, пропаганду використовували союзники. Так, радіо «Люксембург» транслювало передачу «Листи, які ви не отримали». У ній приємний жіночий голос зачитував уривки з листів, знайдених на тілах убитих німецьких солдатів.

У листівках використовувалася тема дружин, які зраджують фронтовикам з «тиловими пацюками». Демонструвалася нездатність влади протистояти силі союзників. Наприклад, американські ВПС разом із бомбами скидали на німецькі міста листівки із запитанням «Де люфтваффе?»

Про ефективність подібної пропаганди свідчить цікавий факт: під час наступу союзників у Тунісі (1943) італійські солдати були готові купувати листівки-перепустки в полон за 600 франків. Це змусило змінити своє ставлення до методів психологічної війни навіть найзатятіших скептиків.

Війна у В’єтнамі

У 1956 році у США було створено Управління спеціальних методів війни. Його начальник генерал Троксел писав: «Спеціальні методи війни – це поєднання прийомів, форм і методів психологічної війни коїться з іншими засобами, спрямованими підрив противника зсередини».

Ця концепція мала пройти перевірку під час війни у ​​В’єтнамі. До її початку американська армія включала спеціальні батальйони психологічних операцій. Кожен з них мав свою друкарню, машини з кінопроєкторами та спеціалістів, які володіють в’єтнамською мовою. 

Вперше історія психологічної боротьби масово використовувалося телебачення. Було створено чотири канали з мовленням в’єтнамською. А щоби збільшити їхню аудиторію, серед місцевого населення поширили тисячі телевізійних приймачів. 

З метою створення позитивного образу Америки застосовувалася сувенірна пропаганда: роздача жувальних гумок, сигарет, зубної пасти, іграшок тощо. Пакети з подарунками супроводжувалися американською символікою та пропагандистськими гаслами на кшталт «Від дітей Америки дітям Північного В’єтнаму».

Цікаво, що в психологічній війні використовувалися навіть прості камені. З них на путівцях Північного В’єтнаму американці створювали подобу барикад. В’єтнамці, які проїжджали повз, бачили, що їх ніхто не охороняє. Це створювало враження, що влада не контролює ситуацію в країні.

На думку ряду експертів, США зазнали поразки у В’єтнамській війні, коли втратили підтримку своїх громадян. Звідси теоретики психологічної війни зробили важливий висновок: інформаційно-психологічні операції можуть бути успішними тільки в тому випадку, якщо вони проводяться комплексно і спрямовані не тільки на супротивника, а й на населення та збройні сили своєї країни.

Війна у Перській затоці

Кінець XX століття ознаменувався появою нового типу конфліктів, що ЗМІ влучно назвали війною авіації та інформації. 2 серпня 1990 року Ірак на чолі із Саддамом Хусейном окупував свого невеликого сусіда – нафтовидобувний емірат Кувейт.

Постачання нафти з Кувейту мали стратегічне значення для світової економіки. Тому США та їхні союзники не могли не втрутитися. Однак потрібно було врахувати негативний досвід, який спричинив поразку у В’єтнамі.

Тому на етапі підготовки військової відповіді керівництво США поставило перед підрозділами психологічних операцій, або PSYOP, три основні завдання.

1. Довести власному населенню необхідність вторгнення на іншому краю Землі.
2. Забезпечити достатню легітимність бойових дій в очах міжнародної спільноти.
3. Підірвати дух іракських військ, щоб позбавити їх волі до опору і змусити здатися в полон.

Для цього сформували об’єднане інформаційне бюро, яке координувало роботу журналістів із усього світу. Ще до початку наземної операції до кожної військової частини направили акредитованих у пресбюро Пентагону оглядачів. 

Завдяки їм громадськість могла оперативно отримувати лише ту інформацію з поля бою, яка влаштовувала американське керівництво. З метою висвітлення поточної ситуації об’єднане інформбюро регулярно влаштовувало пресконференції та брифінги. Іноземним ЗМІ видавалися заздалегідь зняті відеоматеріали з коментарями службових осіб. 

Журналістам надавали допомогу з відвідуванням військових частин та отриманням інтерв’ю від військовослужбовців. Проте американських солдатів до таких розмов обов’язково готували офіцери зі зв’язків із громадськістю. 

Вони завжди були присутні під час інтерв’ю. Завдяки цьому за весь період війни в Перській затоці не з’явилося жодної сумнівної статті, яка б могла підірвати авторитет армії та викликати нездорові чутки в суспільстві.

На території Саудівської Аравії було встановлено ретранслятори, які забезпечували трансляцію новинних передач «Голосу Америки» та ВВС арабською мовою. Те саме обладнання передавало передачі «нелегальної» радіостанції «Голос вільного Іраку». Не слід нагадувати, що готували їх американські фахівці з інформаційної війни. 

Згідно з опитуваннями, четверо з п’яти іракських військовополонених слухали ці передачі з рекламою могутності американської армії та критикою режиму Хусейна. Водночас американські війська радіоелектронної боротьби придушили урядові іракські радіостанції. Тому людям у зоні бойових дій не залишалося нічого іншого, як слухати передачі союзників.

Внаслідок цього ще до початку бойових дій від 40 до 60% іракських солдатів було деморалізовано або психологічно придушено. США змогли мобілізувати проти Іраку громадську думку, згуртували антиіракську коаліцію і досягли розколу в арабському світі.

У свою чергу, спроба Іраку знайти підтримку на міжнародній арені провалилася. Можна сказати, що завдяки злагодженій та результативній роботі американських підрозділів PSYOP Саддам Хусейн програв війну ще до її початку.

Комплексний вплив на населення та особовий склад армії Іраку дозволили союзникам досягти поставленої мети з мінімальними втратами живої сили та техніки. Втрати іракської армії також були відносно невеликими, бо під впливом пропаганди понад 70 тис. іракців здалися в полон без бою.

Отже, тисячолітня історія ведення воєн доводить, що інформаційно-психологічні операції – важлива умова успішних бойових дій. Їхні методи вдосконалювалися з винаходом нових технологій та використовуються для ослаблення країни супротивника шляхом впливу на свідомість її громадян.

Сьогодні ми цілком уявляємо методи цих дій. Це дезінформація, об’єднання в одному повідомленні правдивих та неправдивих фактів, дискредитація цивільного та військового керівництва, внесення у суспільство ідей, спрямованих на розкол, виправдання загарбницьких дій, створення лояльного ставлення до агресії.

Машина російської пропаганди та дезінформації активно працювала проти України ще до 2014 року. Усі ми пам’ятаємо найвідоміші маніпуляції тих часів: «братські народи», «Кримнаш», «іхтамнет», «розп’ятий хлопчик у трусіках», «геноцид народів Донбасу» та «іспанський диспетчер Карлос».

Після відкритого вторгнення 2022 року російська військова агресія доповнилася новими зразками інформаційної війни: «де ви були 8 років», «Україна сама себе обстрілює», «ми не знаємо всієї правди», «Буча – інсценування», «Захід втомився від України» та тому подібне.

Слід розуміти, що засоби інформаційного впливу останнім часом стали частиною гібридної війни. Тому навіть після припинення обстрілів та бомбардувань ми, як і раніше, зіштовхуватимемося з російськими маніпуляціями. У цих умовах українське суспільство має навчитися безпомилково розпізнавати та ігнорувати ворожі маніпуляції, зберігати єдність та, не відволікаючись на провокації, продовжувати робити все необхідне для перемоги.