Історія першого казино в Європі: непростий шлях з XVII століття до сьогодні

Азартні ігри – явище вже далеко не нове. Історики знаходять згадки гральних кісток (кубиків) у шумерських та єгипетських текстах, датованих 3 000 роком до нашої ери. Людство завжди намагалося втамувати жагу до азарту й використовувало для цього найрізноманітніші засоби. Та переломним моментом, звісно ж, стало відкриття першого в історії казино у XVII столітті. А найцікавіше те, що воно досі працює. Але – спойлер – вам навряд чи сподобається…

«Palaz­zo Ven­dramin-Caler­gi», Джованні Антоніо. Зображення: Wikipedia

Ridotto у Венеції: гральний заклад, який змінив азартний світ

У XVII столітті в країнах Західної Європи стрімко зростала популярність карткових ігор і різноманітних варіантів гри в кості. В той час у Венеції вже працювали гральні заклади для заможних відвідувачів, але це не були казино в сучасному розумінні. Ба більше! Вони фактично були незаконними, а потрапити всередину могли лише представники знаті. Влада деякий час намагалася боротися з азартними іграми, але досягти у цій боротьбі бодай якихось результатів не вдавалося. Тоді вирішили не забороняти гральні заклади, а взяти їх під контроль – створити санкціоновані державою казино.

Цікавий факт! Термін «казино» має італійське походження (casa – «будинок») й декілька значень: невелика заміська вілла, світський клуб чи альтанка. Тривалий час слово «казино» в принципі не асоціювалося з азартними іграми.

Результатом зміни політики влади Венеції стало відкриття першого у Західній Європі казино Ridot­to у 1638 році в будівлі Ca’ Loredan Ven­dramin Caler­gi. Сама ж будівля була зведена ще у XV столітті за проєктом архітектора Мауро Кодуччі. Гральний заклад почав працювати під час проведення щорічного весняного карнавалу у місті, а тому практично одразу привернув до себе чимало уваги. Азартні гравці відтепер могли не переховуватися в нелегальних гральних клубах, а казна міста нарешті почала поповнюватися коштом прибутків казино.

«Казино в крилі Ridot­to палацу Dan­do­lo, Венеція», Алессандро П’яцца. Зображення: imagesofvenice.com

Попри те, що «технічно» казино Ridot­to було відкрите для всіх охочих, переважна більшість місцевих жителів та гостей міста не могли сюди потрапити через доволі суворі й часом відверто безглузді обмеження. Наприклад, певний час абсолютно всі гравці мали носити в стінах закладу трикутні капелюхи та маски, без яких відвідувачів навіть не пускали в зал. Плюс до всього – високі ставки, які для більшості тогочасного населення були абсолютно недосяжними.

Il Ridot­to di palaz­zo Dan­do­lo a San Moi­se, Франческо Гварді. Зображення: Wikipedia

Звісно ж, у ті часи в казино не було звичних для нас з вами слотів, рулетки чи покеру. Натомість відвідувачі переважно грали у басетту – карткову гру, яка була чимось середнім між блекджеком, покером та джин-рамі. Пізніше стала популярною карткова гра «Маяк», а також гра сбарагліно, відома ще з Середньовіччя.

Казино Ridot­to виявилося справді вдалим «експериментом» місцевої влади. Подібні заклади почали активно відкриватися майже по всій території Західної Європи. Індустрія азартних ігор стрімко зростала. Однак успіх першого в Європі грального закладу не міг бути вічним.

Непрості часи для Ridotto та його подальша доля

В середині XVIII століття у Венеції починають вести активну діяльність місцеві реформатори, серед яких одним з найвпливовіших був Джорджо Пізані. Саме він 27 листопада 1774 року запропонував закрити Ridot­to, пояснюючи свою ініціативу бажанням «зберегти благочестя міста, здорову дисципліну та поміркованість у поведінці». Попри те, що казино приносило чималі гроші в бюджет, пропозицію Пізані прийняли. Того ж року казино Ridot­to зачинили.

З 1739 року палац Ca’ Loredan Ven­dramin Caler­gi належав родині Вендрамінів – відомим купцям, банкірам, релігійним та політичним діячам. Сім’я володіла ним понад століття, також поки тут працювало казино. А у 1844 році будівлю викупила герцогиня Беррійська Марія-Кароліна де Бурбон-Сицилія. 

Пізніше палац неодноразово змінював власників та часто приймав іменитих гостей. Відомо, що його регулярно відвідував композитор Ріхард Вагнер. Власне, саме тут митець і помер від серцевого нападу 13 лютого 1883 року. У 1995 році в частині маєтку Ca’ Loredan Ven­dramin Caler­gi відкрили Музей Вагнера, у якому зберігається колекція документів, музичних партитур, листів та платівок композитора.

Варто віддати належне приватним власникам Ca’ Loredan Ven­dramin Caler­gi – більшість з них намагалися підтримувати будівлю в належному стані. Але вже на початку XX століття вік маєтку давав про себе знати – будівля руйнувалася, а її відновленням практично не займались. Та у 1937 році палац Ca’ Loredan Ven­dramin Caler­gi отримав нове життя – його викупив граф Місурата, який серйозно взявся за реконструкцію та перетворив маєток на центр електромагнітних та електричних явищ. Але ненадовго.

Вже у 1946 році маєток Ca’ Loredan Ven­dramin Caler­gi придбала міська рада Венеції. А ще через 13 років (у 1959 році) сталася справді знакова подія – маєток повернувся «до витоків». Після майже 200 років перерви тут знову відкрили гральний заклад – Cas­inò di Venezia.

Сучасний вигляд Cas­inò di Venezia. Фото: Deposit­pho­tos

Чому вам, ймовірно, не сподобається в Casinò di Venezia

Дуже показово, що перше у Західній Європі казино працює навіть зараз, хоча фактично це вже зовсім інший заклад. Та все ж варто сказати: сьогодні Cas­inò di Venezia – це швидше архітектурна пам’ятка, аніж місце для азартних розваг.

Перше і найголовніше – казино працює лише три дні на тиждень й доволі недовго:

• п’ятниця – з 20:00 до 03:00;
• субота – з 20:00 до 03:00;
• неділя – з 19:00 до 02:00.

В інші дні та в інший час ви не зможете потрапити до грального залу. Тому якщо, прогулюючись Венецією, вам раптом захочеться «покрутити слоти», скоріше за все, Cas­inò di Venezia в цей час просто не працюватиме.

Друга неприємна особливість – це «вхідний квиток». Незалежно від того, плануєте ви грати чи ні, вам обов’язково потрібно заплатити на вході €50. В цю суму входить кредит на €20 євро для гри, послуги гардероба, вітальний напій, паркінг та водний трансфер. Навіть якщо нічого з цього вам не потрібно, заплатити однаково доведеться.

Cas­inò di Venezia ввечері. Фото: casinovenezia.it

Якщо говорити про враження відвідувачів, то з кожним роком Cas­inò di Venezia, на жаль, збирає все більше негативних відгуків. Так виглядає типовий відгук на Google Maps:

«Я відвідував казино по всьому світу… але ніколи не було такого, що за вхід просять 50 євро і дають купон на напої»

Подібних відгуків про Cas­inò di Venezia в Google Maps десятки. Хтось говорить про здирництво з боку грального закладу, хтось звертає увагу на відсутність дрес-коду у персоналу та його непривітність, а хтось називає Cas­inò di Venezia «найгіршим казино, яке тільки можна знайти у Венеції».

Деякі речі справді виглядають абсурдно. Один з відвідувачів казино на ім’я Джон Джирасритумронг пише:

«Гучний шум та веселощі тут неприпустимі. Ви повинні мовчати, як в бібліотеці. Ми з другом нарешті отримали фриспіни (безплатні обертання – ред.) після 30 хвилин гри і збільшили гучність ігрового автомата, щоб насолодитися виграшем. Незабаром до нас підійшов працівник і сказав, щоб ми вимкнули автомат»

Дуже прикро, що таке історичне місце, повернувшись до своїх витоків, сьогодні занепадає. Так, до Cas­inò di Venezia все ще приходять відвідувачі. Та це здебільшого не азартні гравці, а поціновувачі старої архітектури й історії. Але плата €50 євро за вхід відлякує навіть їх. 

Гральні зали Cas­inò di Venezia часто порожні. Фото: casinovenezia.it

Просто зараз рейтинг Cas­inò di Venezia в Google складає 3,9 бала й поступово знижується. Офіційний сайт казино виглядає відверто застарілим. В Insta­gram-акаунті закладу всього 2,5 тис. підписників, а нові публікації з’являються в середньому раз на пів року та збирають в кращому випадку кілька десятків вподобайок й взагалі не мають коментарів.

То ж чи варто вам за можливості відвідати найстаріше казино Західної Європи? Ймовірно, ні. На превеликий жаль, сьогодні Cas­inò di Venezia не здатне задовольнити потреби ні азартних гравців, ні поціновувачів архітектури. Можливо, колись це зміниться. Та поки що Cas­inò di Venezia – це красивий фасад, за яким майже нічого немає.