Корисна альтернатива цукру: як співзасновниця SoloSvit створила натуральний підсолоджувач і чому він не продається в супермаркетах

У 2017 році Анастасія Медведєва вирішила схуднути. Лікар порадив повністю відмовитися від цукру, але виявилось, що якісних замінників на українському ринку немає. Жінка вирішила виправити цю ситуацію і разом з чоловіком розробила рецепт підсолоджувача, який не тільки дозволяє не відмовляти собі в десерті, але й допомагає людям хворим на діабет коригувати харчування в рамках терапії.

Сьогодні бренд SoloSvit налічує понад 30 видів продукції та отримує понад 120 замовлень на день. Він продовжує долати виклики: від зруйнованого в Ірпені на початку повномасштабного вторгнення виробництва до затримок постачання на польському кордоні.

Редакції MC.today співзасновниця виробництва інноваційних підсолоджувачів та дієтичної продукції SoloSvit Анастасія Медведєва розповіла про заснування власного виробництва з нуля, відновлення бізнесу після початку повномасштабного вторгнення, чому їхніх продуктів немає в супермаркетах та як прийняли рішення залишатися і розвивати SoloSvit в Україні, а не за кордоном.

Що підштовхнуло до створення альтернативи цукру

Першим поштовхом до створення підсолоджувача був мій власний досвід схуднення. Лікар порадив мені відмовитися від цукру. Я придбала звичайний таблетований німецький підсолоджувач – замінник цукру і виявила, що це – шкідлива річ. За три місяці я схудла, але заробила алергію і проблеми зі здоров’ям.

Я почала шукати безпечну альтернативу і не знайшла. Є стевія, але в Україні використовують сировину досить низької якості й вона не підходить для приготування десертів. А людина купує чи готує солодощі, щоб отримати кайф від споживання.

Я хотіла легалізувати цей кайф для чутливих груп людей.

На це мене підштовхнула й історія моєї бабусі – вона хворіла на діабет і неочікувано померла по дорозі до мене. Ми припускаємо, що у неї стався різкий підйом рівня цукру в крові і настала діабетична кома. Я остаточно зрозуміла, що потрібно розробити альтернативні продукти для людей, що страждають діабетом. Адже цю хворобу можна попередити і контролювати завдяки харчуванню. І ми з чоловіком почали працювати в цьому напрямку.

Спочатку перевіряли рецептуру підсолоджувача на родині

Розробка рецептури тривала близько трьох місяців. Ми обирали компоненти, добирали ідеальні пропорції та технологію виробництва, щоб отримати хороший смак. Наприклад, компонували ерітрітол, сукралозу та екстракт стевії високої якості.

Далі визначили для кого буде призначений наш підсолоджувач. Ми зорієнтувались на найчутливішу аудиторію – тих, хто страждає на діабет. Якщо наш підсолоджувач підходить їм, він підійде і всім іншим.

Наша перша цільова аудиторія була поруч. В моїй родині і родині чоловіка є хворі на цукровий діабет, діти друзів також ним страждають. Ми спочатку проводили випробування на собі та в родинному колі. Це відбувалось так: випивали воду, в якій розчинений наш підсолоджувач, за годину перевіряли рівень цукру. Якщо не змінюється, все в нормі. Також вивчали, як поводить себе наш підсолоджувач після нагрівання та заморозки.

Від домашнього виробництва до державного сертифіката

Але щоб дати цей продукт споживачам, ми мали розробити технічні умови для виробництва, підсолоджувачі мали пройти випробування безпечності харчової продукції та отримати сертифікацію.

Я звернулась до «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ» за консультацією. Вона коштувала близько $200 за годину. Ми дізнались про всі чинні вимоги та необхідні документи для організації виробництва. Нам пояснили, як обґрунтовувати вибір сировини, яку назву ми маємо право використати, як оформити патент. Наприклад, я спочатку хотіла назвати продукт «НеЦукор». Але по закону так не можна. Також ми не маємо права називати продукт «замінник цукру» – тільки «підсолоджувач». Після консультації ми зрозуміли, що існує величезна кількість вимог, які інколи суперечать самі собі.

Зараз наше законодавство постійно змінюється, синхронізується з законодавством ЄС. Це робиться зокрема для захисту споживачів і подолання корупції. Але поки що немає покрокових інструкцій до запровадження цих нововведень.

Ми залучили фахівців з Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л.І. Медведя МОЗ України. Я навчалася у Київському національному торговельно-економічному університеті за спеціальністю «Економіка та підприємництво», але мене завжди надихала наша кафедра харчових технологій, що стала відома всій Україні завдяки програмі «Знак якості». Цей досвід: навчання, материнство, хвороба близьких дали розуміння для кого і яким чином вибудовувати власне виробництво.

Наразі у нас в асортименті 8 видів підсолоджувачів – у порошку, краплях та стіках. Вони у 5-10 разів солодші за цукор. Також ми розробили різні суміші для приготування десертів, випічки без вуглеводів.

Сьогодні наші канали продажів – сайт, соцмережі та магазини здорового харчування. Тільки з Instagram до нас надходить в середньому 30-40 замовлень на день. Але ми не представлені в супермаркетах.

Одна з причин – коли ти заходиш в мережу, 55-60% – це націнка супермаркету, 10% прибутку йде дистриб’ютору, 10% – виробнику. Крім того, після реалізації товарів, мережі магазинів оплачують поставки за 90 днів. Зараз ми не можемо кількісно задовольнити контракти на таких умовах. Одна мережа потребує в середньому 50 тис. одиниць продукції. Розширення виробництва на цю кількість ми запланували на 2024 рік.

Але продаючи продукцію самостійно, ми можемо дати людям кращу ціну. Наприклад, торт в кондитерській коштує 1 тис. грн., торт в супермаркеті – 450 грн, наша суміш – 229 грн.

«Обладнання вже є у вас на кухні»: з чого почати запуск власного виробництва

Зі свого досвіду запуску виробництва я сформулювала певний алгоритм цього процесу, який може стати в нагоді підприємцям-початківцям. По-перше – визначте, яку продукцію ви плануєте виробляти. По-друге, багато залежить від приміщення – проаналізуйте, яка площа вам потрібна. Приміщення обов’язково має відповідати системі ХАССП Cистематичний підхід до забезпечення безпеки продуктів харчування, якщо ви хочете отримати сертифікацію є спеціальні фахівці які пишуть цю систему під ваші виробничі процеси.

Перший час я б радила робити все самотужки, щоб відпрацювати технологію. До того ж так ви зрозумієте, яке обладнання насправді потрібно. Часто те, що використовується у харчовому виробництві, вже є у вас на кухні – міксер, блендер, духова шафа тощо. І тільки, коли ви впевнились, що технологія дає стабільну якість, продукт потрібен і у нього гарні відгуки, можна придбати професійне обладнання.

Мінімальні витрати на купівлю устаткування – $5 тис. Більш професійне обладнання – $15- 20 тис. У нас наразі п’ять виробничих ліній. Зразу б ми такі інвестиції не потягнули, вибудовували все поступово.

Далі – зарплатний фонд. Доки у вас немає великого виробництва, встановіть погодинну оплату за визначений обсяг продукції. Коли ви почнете розвиватися і потрібно буде підвищити продуктивність, ставте оплату за одиницю товару. Тоді працівники дуже вмотивовані працювати ефективно. Якщо виробництво маленьке, раджу залучати студентів. Вранці вони вчаться, а ввечері можуть працювати і часто це роблять віддано, бо цінують роботу на неповний робочий день.

Крім того, так кожен працівник може регулювати своє навантаження і це допомагає виключити нездорові відносини в колективі, коли хтось отримує однакову зарплату за різну віддачу. У нас в компанії зустрічаються різні випадки: є двадцятип’ятирічна дівчина, яка заробляє 40-45 тис. грн на місяць, а є чоловіки 45-50 років, яким достатньо 15 тис. грн.

Важливо одразу розробити документи, що встановлюють рівень якості продукції. Це технологічні картки, декларація виробника.

Наприклад, я думала, що, якщо плачу велику зарплату, люди будуть робити все на найвищому рівні. Але насправді, якщо немає прописаних умов виробництва, найкраще робитимете тільки ви.

Також, по моїм спостереженням, велика помилка підприємців-початківців – вважати, що, якщо вам подобається власний продукт, він сподобається всім. Тут на допомогу прийде Instagram – він дає вам можливість ще на початку зрозуміти чи буде попит. Ви або SMM-менеджер можете створити рекламний пост з референсом вашого товару, аби побачити як реагують люди, чи хочуть придбати, які питання ставлять. Серйозно налаштованим клієнтам ви можете відповісти: «Ми зараз в стадії розробки, оцінюємо ринок. Тож будемо раді запропонувати спробувати тестер нашого продукту безплатно та отримати від вас чесний відгук!». Це найдешевше маркетингове дослідження, на мій погляд.

Понад половина обладнання була знищена: як бізнес пережив початок повномасштабного вторгнення

Зараз наше виробництво знаходиться в Києві. Раніше воно було в Ірпені, в житловому комплексі біля військового госпіталю, по якому вдарили авіабомбами. У нас вціліло всього 30% обладнання. Коли ми в квітні 2022 року повернулися в Ірпінь, були шоковані руйнуваннями. Жахливо було побачити наш будинок, в якому ми чотири роки облаштовували квартиру, виховували дітей. Ми довго чекали на його відбудову, але розуміли, що він працював на країну. Сюди приїздили делегації, бачили цей жах і потім давали зброю нашому війську.

Я усвідомлено не виїздила за кордон, бо у мене в родині всі військові – тато і дядя воювали в АТО, рідний брат – прикордонник, двоюрідний брат – вертолітник. Думала: якщо вже судилось страшне, то краще бути в цей час разом. Крім того, я відповідальна за своїх працівників. На початку повномасштабного вторгнення ми обробляли замовлення, адже діабет – потребує постійної терапії та догляду.

Нам приходили замовлення навіть 24 лютого 2022 року.

Ми розуміли, що, якщо зараз не відправимо замовлення, якійсь бабусі чи дитині може стати зле. Тому що, коли немає інсуліну, в певних випадках стан можна скоригувати правильним харчуванням. 26 лютого ми з чоловіком розвантажували сировину, яка надійшла з-за кордону. На щастя, вона потрапила до переліку критичного імпорту і це дозволило нам працювати перший час.

Наш підсолоджувач складається з трьох компонентів. Всі ми імпортуємо з Китаю, бо їх не виробляють в Україні. Але в Китаї в одного продукту 15-20 виробників, у кожного з яких п’ять видів якості. Є гірка стевія по $20 за кілограм, а є високоякісна по $4-5 тис. Я особисто відвідую фабрики, дивлюсь виробництво, пробую, відбираю.

Після початку повномасштабного вторгнення ми не знали, яку політику впроваджуватимуть китайські виробники стосовно українських клієнтів. Коли я почала моніторити, що пишуть про вторгнення китайські ЗМІ, жахнулась. Ми написали листа нашому партнеру, пояснили, що насправді відбувається, надіслали фотографії. Він нас зрозумів. Ми досі працюємо, він допомагає нам, дає розстрочки – робить те, що в його силах.

До вторгнення у нас було понад 40 видів продукції. Зараз – 32. Це пов’язано з перебоями з сировиною і з тим, що ми економили кошти, бо не розуміли, що буде далі. Зараз інші проблеми з постачанням – страйки на польському кордоні.

Нещодавно нам зателефонував брокер і сказав: «Якщо хочете отримати товар швидше, потрібно доплатити $1,5 тис. страйкарям».

Довелось погодитись на ці умови, бо затримки на кордоні утворюють дефіцит нашої продукції і, відповідно, працівники й виробництво у простої, без зарплат, але оренду та податки платити необхідно.

Про перспективи виходу за кордон

Максимально задовольнити український попит – моє першочергове завдання. Звісно, у мене є бажання колись продавати нашу продукцію за кордоном. Наприклад, в Німеччині – звідти надходить найбільше запитів. Але я хотіла б туди експортувати, а виготовляти в Україні. Щоб сплачувати тут податки та створювати робочі місця.

Важливо, щоб бізнеси, які залишаються і працюють в Україні, підтримувала держава. Наразі є значна допомога і я сподіваюсь, що за рік-два цих змін буде ще більше. У нас діє Офіс з розвитку підприємництва та експорту. Вони постійно анонсують набір на навчальні програми, я планую пройти кілька з них.

У мене підростає два сини, є для кого розбудовувати бізнес тут, вдома. Крім того, після повномасштабного вторгнення я зрозуміла, наскільки сильно люблю Україну – зрозуміла, коли у мене її хотіли забрати. Моя мета – робити так, щоб у нас все квітло і працювало. А напрацюваннями будемо ділитись за кордоном.