16 Вер 2022

«Люди, які раніше мали бізнес, просять продукти – їм нічого їсти». Як виживає Херсон: розповідь волонтера

Головна редакторка MC.today

Волонтер Максим Кучерук допомагає українцям у Херсоні з початку війни, незважаючи на тимчасову окупацію міста російськими військами. Нині ситуація у регіоні дуже складна: ворог припиняє будь-яку допомогу з боку України, переслідує волонтерів, не випускає людей.

Social care, volunteering and charity concept. Paper full donation box of different grocery products for Ukraine children, women and men

Максим розповів MC.today, з якими труднощами він стикається щодня, і як кожен із нас може допомогти українцям на окупованих територіях.

Орки присікають будь-яку допомогу

Бути волонтером у Херсоні зараз дуже небезпечно, орки всіляко обмежують будь-яку допомогу. Заклади, які готували їжу для людей, вони позакривали. Виловлювали спочатку колишніх АТОвців, поліцейських, СБУшників, потім узялися за волонтерів. Допомагати не дають навіть тому, що намагаються нав’язати людям російську гуманітарку та їхні товари.

Я сам виїхав на 56-й день війни – дізнався, що орки внесли мене до списку на арешт. Я об’їжджав їхні блокпости, ховався, плюс я весь ще в татуюваннях, якби перевірили – точно затримали. Довелося домовлятися, щоби виїхати. На щастя, вдалося. Зараз я у ЗСУ, але все одно допомагаю людям.

Максим Кучерук

Мої дівчата, які залишились у Херсоні, і яким я збираю гроші, навіть не їздять машинами, максимально маскуються. Їздять громадським транспортом точково до людей – по одній, по дві. Або збирають у себе вдома продукти, а люди в них прямо вдома забирають, щоби не світитися. Можна ж попастися і, у кращому випадку, посидіти у підвалі, у гіршому – попрощатися з життям.

Допоможіть херсонцям. Навіть кілька гривень можуть урятувати життя! Якщо у вас є можливість, відправте будь-яку суму на картку 4149499991637628 або PayPal [email protected]. Ваша чашка кави може врятувати чиєсь життя в Херсоні.

Деякі люди в місті вже перестали вірити, що їх звільнять. Але коли наші повертають контроль над селами, люди знову починають чекати на ЗСУ і сподіватися. Колаборанти, звичайно, також є, але їх одиниці. Усі інші ви самі бачили, коли люди виходили на мітинги, скільки їх було. Поки що не почали ці мітинги розганяти.

Ми відразу попереджаємо тих, кому допомагаємо, щоб вони не розповідали про це нікому, щоб ця інформація не потрапила, куди не треба.

Проблем дуже багато, але ми не здамося

Раніше ми возили продукти з Миколаєва, коли був маршрут через Снігурівку. Домовлялися з перевізниками, платили їм. І досі у мене в Миколаєві залишилось 37 коробок медикаментів. Але ми їх уже роздаємо по Миколаєву, щоби термін придатності не вийшов. Чотири паллети дитячого харчування, підгузків чекають, коли їх можна буде відправити до Херсона та роздати тим, хто потребує.

Зараз до Херсона не дістатися – все заміновано. Там гуманітарна катастрофа. Великі магазини не працюють, переважно волонтери все купують з рук чи на ринку. Поки що є лише варіант збирати гроші. Тобто я свою зарплату і все, що мені відправляють люди, пересилаю дівчаткам. Так вони збирають продуктові набори. Інакше, на жаль, поки що ніяк.

Декому просто нічого їсти

Потребують дуже багато. Навіть ті, хто «добре стояв». Нині немає роботи взагалі, немає пенсій. Їм доводиться просити про допомогу. Мені навіть писали люди, які мали бізнес раніше. Нині ж вони просять просто продуктовий пакет, щоб поїсти. Ми ось доставляли набори власнику Duty Free у нас в аеропорту, наприклад.

Або ще один приклад – у чоловіка було своє кафе, він їздив на спортивній BMW. А під час війни написав мені: «Макс, допоможи, зовсім немає грошей» . Зараз машина стоїть, продати її нема кому, роботи немає, а жити якось треба. Люди шукають будь-якого підробітку. Ще одна людина, якій ми допомагаємо – дуже відомий у Херсоні лікар-костоправ.

Та й бояться люди працювати, поновлювати бізнес. І я їх розумію – прийдуть орки, відіжмуть, у підвал посадять, а потім ще третину змусять «данини» їм платити. Таких випадків дофігища. Доходить до того, що людям справді нічого їсти. Ми намагаємося допомагати всіма силами.

Щодня ми допомагаємо мінімум 8-9 людям та сім’ям. Колись за тиждень встигли допомогти 162 сім’ям – це наш маленький рекорд.

Щодня я намагаюся надсилати 5 тисяч гривень волонтерам.

Важко підрахувати точно, але тисячам трьох людей ми вже допомогли точно.

Люди скуповували все підряд

Сам я народився в Харкові. Але вже два роки працюю в тому самому аеропорту Чорнобаївки головним енергетиком. О п’ятій ранку 24 лютого мені зателефонував брат, який працює у спецслужбах. Він сказав: «Збирай речі, найважливіше, їдь». Тоді ж ніхто не розумів, що буде. Ми забрали батьків та поїхали на дачу.

Вже тоді були перші прильоти по аеропорту Чорнобаївки, військових частинах. Люди не знали, що робити. Коли відвезли батьків, довелося залишитись там, бо росіяни перекрили обидва мости, а дача розташована за Антонівським мостом, уже нікого не пропускали. І тільки третього дня я звідти виїхав. Тоді вже почали прилітати снаряди у дачний кооператив.

Дорогою лежали гори мертвих людей, цивільних. Багато машин, російської техніки. Я, щиро, думав, ми не доїдемо. Слава Богу, ми дісталися. І вже у Херсоні ми видихнули. З наступного дня почали допомагати іншим.

Спочатку всі магазини, всі аптеки були закриті. Було багато мародерів. Люди панікували, скуповували просто все підряд.

Я почав піднімати зв’язки, домовлятися з директорами магазинів, щоб вони відновили торгівлю. Насамперед ми закупили дитяче харчування, підгузки та відвезли все це до будинку маляти, де на той момент було близько ста дітей. Після цього почали точково розвозити товари першої необхідності людям.

Для нас спеціально відкривали магазини

Коли почали відкриватись магазини, купити щось було складно, люди знову все вигрібали. Але ми все одно знаходили, домовлялися. Допоміг директор «Епіцентру», він спеціально заради нас приїжджав і відкривав магазин. Ми забирали товари і з шостої ранку до п’ятої вечора їх розвозили. Пізніше їздити було не можна – починалася комендантська година. Спочатку закуповували за свої гроші, потім люди побачили, що ми робимо, і теж почали допомагати.

Але ми не лише так людям допомагали. Ми ще одними з перших змогли дістатися з Нової Каховки до Херсона під час війни. Бабусі дуже потрібно було терміново потрапити на операцію. Часу було мало, ніхто не хотів ризикувати, а ми спробували та встигли через купу блокпостів.

Чому місцеві не їдуть

Якщо ви не розумієте, чому люди не виїжджають із Херсона, то на це є кілька причин. Декому просто нікуди їхати. Інші не мають можливості, фінансів, машини. Здебільшого залишилися пенсіонери та багатодітні сім’ї, у кого залишилося житло. Вони не можуть поїхати ніяк, на жаль. Так само й у розбитих селах. Люди живуть по дві-три сім’ї, бо їм нема куди їхати. Вони виживають. Саме таким людям ми допомагаємо.

Наразі виїхати з міста з якимись перевізниками коштує $150-200. На жаль, мало хто має такі гроші. Більше того, росія перекрила все максимально. Через підконтрольну територію виїхати не можна. Можна через Крим, а через Крим страшно. Ніхто не хоче їхати через росію.

Ви також можете допомогти людям підтримкою та фінансово. Якщо ви знаєте, як доставити набори або читаєте нас на непідконтрольній території, ви можете допомогти з доставкою допомоги по місту.

Тут Максим регулярно викладає звіти про допомогу людям.