«Машина була в Афганістані й Криму, а тепер – у ЗСУ». Як українці «прокачують» радянські вантажівки для армії. Історія проєкту «Тачка на ТРОкачку»

О 8 ранку 24 лютого 2022 року співвласник міжнародної групи логістичних компаній Zamm­ler Віктор Шевченко стояв у черзі в київський військкомат, щоб записатись до ТрО. Зараз він офіцер управління логістики штабу Командування Сил ТрО ЗСУ.

Під час служби перед чоловіком і його побратимами постала проблема – брак військового транспорту. Разом з колегами-підприємцями Віктор вирішив не чекати автівок з Європи, а створив проєкт, який реанімує старі військові машини та надає їм друге життя. Так з’явилася «Тачка на ТРОкачку».

[social_blue social=“telegram”]

Редакції MC.today Віктор розповів, чому люди охочіше жертвують на Bayrak­tar, ніж на ремонт вантажівок, і скільки коштує надати машині друге життя після років консервації на складах ЗСУ.

Нам не вірили, що ми реанімуємо старі авто

У підрозділі ТрО я зустрівся з Романом Городечним. У цивільному житті він підприємець, співзасновник компанії Reg­no, а зараз – капітан ЗСУ. Ми були знайомі по роботі ще до повномасштабної війни. Тоді й не уявляли, що навесні 2022-го нашою роботою стане відганяти москалів з‑під Києва, а потім – шукати військовий транспорт.

Під час служби ми зіткнулися із проблемою – дуже серйозним браком вантажного транспорту. Він потрібний на фронті, щоб перевозити зброю та військових там, де звичайна машина не проїжджає – по полях, лісах, болотах.

Нам з Романом прийшла ідея – ремонтувати списані вантажівки та надавати їм «друге дихання». Колеги-підприємці підтримали, а от військове керівництво поставилося скептично: здавалося, це нереально, займе купу часу і буде дуже дорого.

Близько трьох тижнів ми вмовляли командирів, щоб вони дозволили забрати машини зі складів ЗСУ. Нарешті ми отримали перші сім штук – старі радянські військові вантажівки ГАЗ-66. Це був початок «Тачки на ТРОкачку».

Китайські запчастини в радянських вантажівках

Ті перші сім автівок ми ремонтували на базі моєї компанії за власні гроші. Zamm­ler займається перевезеннями, тож має власне велике СТО для вантажівок. Дотепер частину машин ми робимо там.

Коли ми привезли перші вантажівки, механіки Zamm­ler були вражені: до того вони працювали з європейською технікою, а тут – старі радянські машини, ще й не на ходу. Як з ними працювати? Де брати деталі?

Ми кинулися шукати запчастини на ринку, на так званих «розборках», в інтернеті, через знайомих. Публікували оголошення про купівлю деталей для радянських машин. Це забирало багато часу.

Проблема розв’язалася неочікувано: за два місяці ми знайшли постачальників, які замовляли запчастини в Китаї та В’єтнамі. Ви спитаєте, яке відношення ці країни мають до старих радянських вантажівок?

Річ у тім, що москалі самі не виробляли запчастини для радянських машин – вони замовляли їх у китайців. Тому тепер ми спокійно купуємо заміну саме в Піднебесній. Можна сказати, нам пощастило.

Техніка з біографією

Найстарша вантажівка, яку ми відремонтували, була 1976 року. Її виробили в росії при радянському союзі, довгий час вона провела в Афганістані, звідти переїхала до Криму.

Після окупації півострова у 2014 році вона опинилась під Києвом. І вже звідти потрапила до нас на ремонт. Треба бачити документи на цю машину: ми всією майстернею читали їх як історичний роман.

А бувають машини, які, навпаки, майже не використовували. Одна з таких за своє «життя» проїхала всього 9 км і потім десятки років стояла на складі ЗСУ – в мирний час такий транспорт майже не потрібен.

Ми працювали над нею всього п’ять днів – змінили гумові прокладки, патрубки та відправили на фронт. Ремонт обійшовся в $700 – це найдешевший випадок.

Основні поламки, з якими ми стикаємось – це гальма, зчеплення, кермо, колеса, кузов. Адже ці машини йшли на списання – в них майже нічого не працює. Зазвичай вони і їхати не можуть.

Найчастіше до нас потрапляють ГАЗ-66, ЗІЛ-131. Восени минулого року ми взяли в роботу п’ять БТР-60. Звичайно, вони не схожі на сучасні – не врятують від мін або серйозних попадань, але від осколків і стрілецької зброї захистять краще, ніж звичайні джипи.

Відновлення бетеерів було непростим, у середньому один обійшовся у $15 тис. За ці гроші механіки замінили понад 80% патрубків у машинах, зробили нову проводку й електрику. Оновили гідравлічну систему, прочистили паливну. Найдовше возилися із двигунами – робили капітальний ремонт аж восьми моторів.

Люди скоріш пожертвують на Bayraktar, ніж на старі автівки

Над першими сімома вантажівками механіки працювали місяць. Ремонт кожної в середньому коштував $3–3,5 тис. Зараз ті машини вже розбомбили, вони свою роботу виконали.

А протягом наступних чотирьох місяців силами проєкту ми відремонтували ще 130 автівок – вони всі досі працюють на фронті.

Команда «Тачки на ТРОкачку» – це чотири людини включно зі мною. Наша основна робота – знаходити СТО по всій Україні. Зараз із нами співпрацює близько 15–17 СТО в Києві та ще з десяток – в інших містах в центрі та на заході країни.

З фінансуванням допомагають наші партнери – великі компанії. Пересічні українці теж долучаються до зборів, реквізити є на нашому сайті та на сторінці Insta­gram, де ми розповідаємо про процес і результати ремонту.

Але великого ажіотажу я не бачу: людина радше буде донатити на Bayrak­tar, бо «завтра він і полетить».

А в нашому випадку треба пояснювати весь цикл ремонту та важливість вантажного транспорту на фронті – не одразу видно результат.

Залучаються й закордонні фонди. Для них незвична наша колаборація: військові, волонтери, підприємці і приватні СТО. Американський фонд Spir­it of Amer­i­ca виділив $100 тис. Загалом за весь час існування проєкту ми витратили на ремонти машин вже понад 10 млн грн.

Мета – відремонтувати 4 тис. вантажівок

Мене іноді запитують, чому б не купувати військові вантажівки в Європі і не доставляти їх в Україну. Я пояснюю, що там така машина навіть 70‑х років коштує не менше $40 тис., доставлення в Україну – це ще $3 тис. Плюс купа часу, якого в нас немає.

Відремонтувати ті машини, що є на складах ЗСУ, дешевше і швидше. Зараз «Тачка на ТРОкачку» робить ремонт у середньому за 20–25 днів і за пару днів доставляє на фронт.

Наша мета – відремонтувати 4 тис. військових вантажівок. Коли база зберігання ЗСУ не зможе нам давати машини або їх просто неможливо буде полагодити, тоді перейдемо до «плану Б» – закупівлі з Європи. Ми зараз працюємо над цим напрямом.

У радянських машин є важлива на війні перевага – вони дуже прості в обслуговуванні. Водії та механіки на передовій кажуть, що якщо із собою є ізострічка, домкрат і три ключі і несправність не критична, то можна швидко полагодити таку машину й доїхати до безпечного місця. З новітньою технікою так би не вийшло.