Нетворкінг, любов до сленгу, культура приймання гостей та інше – українка розповіла про особливості життя у США

Переїзд до іншої країни – це завжди вихід за межі звичного, суміш хвилювання та невідомості. Українка Ірина Смук незадовго до початку повномасштабного вторгнення думала, що їде на вікенд до Польщі, але так і не повернулась додому, а згодом опинилась у США. Вона досі пам’ятає перший ранок в найманій квартирі та враження від нової реальності. Ірина розповіла МC.today про досвід переїзду та життя у Штатах – адаптацію в чужій країні, пошук роботи в незвичному культурному середовищі та про несподівані відкриття про американський спосіб життя.

Ірина народилась та зростала в місті Галич неподалік від Івано-Франківська, а після вступу до університету почала самостійне життя у Львові – відвідувала заняття, а після навчала англійською сусідських діток. Ще в студентські роки, працюючи офіціанткою та адміністраторкою в готелі, вона закінчила курси з таргету й невдовзі знайшла роботу в агенції – із цього почалась її кар’єра в маркетингу. Зараз Ірина живе в США і працює в місцевій технологічній компанії – до речі, job offer вона отримала після першої співбесіди, а більше про цей досвід можна дізнатися тут.

«Досі памʼятаю свої перші емоції, щойно прокинулась уперше в новій квартирі»

У США я живу вже майже три роки, до цього була декілька місяців в Ірландії, але через складнощі з отриманням постійного житла не вдалось там залишитись. У США займаюсь маркетингом, хоча коли тільки приїхала, то взагалі не вірила, що зможу знайти роботу конкретно в цій галузі.

Мова, документи, нерозуміння того, як працює маркетинг тут одразу мене налаштували на те, щоб шукати роботу десь у готелі адміністраторкою, бо це простіше й легше. Плюс зовнішні обставини дуже тиснули. Але я спробувала податись на вакансії в маркетингу і знайшла роботу в стартапі. Я досі працюю з ними і дуже вдячна за те, що вони повірили в мене й дали цю можливість.

Я виїхала з України за декілька днів до початку повномасштабної війни з одним наплічником, думаючи, що просто їду на вихідні в Польщу. Але так і не повернулась. Робота була повністю на стопі, тому я вирішила залишатись у Польщі й шукати роботу там. Але от чесно – без знання польської це було максимально складно.

І далі почались пошуки країни, у якій я б могла знайти роботу швидко. Так я побувала в Німеччині, потім в Ірландії, а потім зрештою дісталася до США. Я ще досі памʼятаю свої перші емоції, щойно прокинулась уперше в новій квартирі. Приїхала вночі й через джетлаг прокинулась о 5 ранку. У мене не було взагалі ніякого звʼязку чи інтернету, тож я просто дивилась у вікно на всі ці високі будинки й намагалась опанувати себе.

А найбільше дивували розміри всього навколо. Починаючи від величезних доріг і закінчуючи великими порціями їжі в ресторанах. Та навіть звичайні рукомийники тут просто величезні.

Найважчим для мене було очікування дозволу на роботу. Мені довелось його чекати три місяці і я весь цей час не працювала взагалі. Дуже було складно морально, особливо через те, що я звикла дуже багато працювати весь час. І замість того, щоб насолодитись цим моментом, я тривожилась, чи зможу взагалі знайти роботу, і навчалась буквально постійно. Почала підтягувати всі свої знання в маркетингу, які відставали.

У той самий час я задумалась про те, щоб здобути місцеву освіту й навіть подала документи в університет. Це було майже одразу після того, як я приїхала, адже думала, що не зможу знайти роботу. Тож вирішила одразу вступати, щоби паралельно вивчати маркетинг тут. Документи подала, усі етапи відбору також пройшла, але в останній момент усе скасувала, оскільки отримала офер і вирішила історію з університетом відкласти на пізніше.

Зараз, оглядаючись назад, я дуже вдячна за той період, хоч для мене він був дуже стресовим. Але впродовж цих трьох місяців я вивчила, як влаштований ринок, як шукати роботу, готувала резюме, розібралась з усіма своїми документами. І вже коли прийшов дозвіл на роботу, у той самий день почала подаватись на вакансії. А оскільки я була підготовлена на всі 1000%, то роботу знайшла досить швидко.

«Американці дуже люблять використовувати сленг»

До речі, у повсякденному житті я не відчувала мовного бар’єра, бо за час, проведений в Ірландії, адаптувалась до англомовного середовища. Але коли довелось працювати в компанії і говорити щоденно про маркетинг та бізнес, тоді в мене й почались проблеми з мовою. Мені дуже не вистачало словникового запасу і я не могла говорити з усіма на рівні.

Американці дуже люблять використовувати сленг – тут кожен штат має ще і власні сленгові слова, які я не знала. У такі моменти було дуже складно розуміти співрозмовників і я просила, щоб мені пояснювали.

Спочатку я дуже засмучувалась, бо відчувала себе дуже чужою, розуміла, що я не належу до цієї спільноти й ніколи не зможу говорити на такому ж рівні.

Але, скоріш за все, це просто був такий початок адаптації, коли було складно. Пізніше я змінила своє ставлення і зрозуміла, що в цьому і є моя родзинка, і почала навіть жартувати, коли хтось використовував сленгові слова. Казала, що в кімнаті є ще людина, для якої англійська – second language, то щоб одразу пояснювали, що вони там говорять. А потім ми навіть купили таку дошку, на якій вони записували для мене сленгові слова, а я для них – українські.

Дуже вдячна, що мені пощастило потрапити в приязний колектив, де мені допомагали й підтримували. Мабуть, перші три місяці на роботі для мене були найважчими, бо весь час треба було говорити англійською. Я приходила додому після роботи й одразу лягала спати через втому. У мене навіть не було сил говорити з кимось через те, що мозок втомлювався від кількості англійської. Але згодом звикаєш, і стає простіше.

Це як мʼяз, який ви натреновуєте, й із часом стає легше. Хоча скажу, що навіть зараз я іноді відчуваю дискомфорт і не на всі теми можу говорити вільно.

«Ми конкуруємо не тільки з американськими спеціалістами, а і з людьми з усього світу»

Повернімось трішки в часи, коли я чекала на дозвіл на роботу. Дуже важливо мати певний час, щоб добряче підготуватись. Отже, за час очікування я підтягнула скіли, особливо email-маркетинг, який тут дуже актуальний, хоч в Україні його не так використовують бізнеси. Ще я ходила на консультації до американських рекрутерів, щоб зрозуміти, як краще оформити тут резюме.

У нас чомусь на українському ринку серед спеціалістів поширена думка, що маркетинг у США застарілий і конкуренції тут немає. Але коли ви тут живете, то починаєте розуміти, що насправді це не так.

Конкуренція серед спеціалістів величезна. Щобільше, ми конкуруємо не тільки з американськими спеціалістами, а і з людьми з усього світу, оскільки вони також намагаються знайти роботу в США.

З важливого, що робила я, це адаптовувала своє CV під кожну вакансію, позаяк через велику кількість заявок компанії залучають штучний інтелект, який фільтрує резюме кандидатів. У моєму випадку збіглося дуже багато факторів, які допомогли отримати роботу. Спочатку це підготоване за американськими мірками резюме, яке допомогло мені отримати запрошення на співбесіду, а ще – добре розуміння власних софт скілів і вміння правильно їх подати потенційному роботодавцю.

У мене було три етапи інтервʼю і я ще додатково записувала коротке відео про себе (до речі, такого я раніше не зустрічала). Але мені пояснювали вже згодом, це відео було таким собі фільтром для кандидатів. Частина людей вирішили не робити цього й одразу не проходили далі.

Помітила таку одну вагому рису, яка відрізняє українські компанії та американські: це кількість скілів.

Українські спеціалісти часто звикли виконувати дуже багато завдань, які взагалі не входять у межі їхніх професій. Наприклад, коли маркетолог займається стратегією, соцмережам ще й може взяти на себе пакування замовлень і оформлення документів. І є така думка: що більше скілів, то краще, тому в резюме ми додаємо буквально все, чим займалися на роботі.

Але в Штатах часто саме це є причиною відмови, тому що спеціаліст вважається overqualified для позиції. Тому тут треба чітко дотримуватись меж того, кого шукає компанія, і ділитись тільки тим досвідом, який буде релевантний для компанії.

Ще один фактор, на який треба звертати увагу, особливо якщо ви готуєтесь до співбесіди, так це розмір компанії: стартап, середній бізнес чи корпорація. Кожен із цих напрямів має різні вимоги.

У стартапі важлива ваша гнучкість, швидка реакція, вміння швидко адаптуватись до змін, не намагатись робити все «за книжкою», а пробувати, ризикувати й тестувати. А в корпорацій, як правило, уже вся система вибудувана. Там також значне навантаження, але достатньо робити все «за правилами», щоби бути хорошим спеціалістом. Такі базові речі допомагають орієнтуватись, на які саме софт скіли варто звертати увагу на співбесіді.

«Що мене здивувало, так це те, як тут приймають гостей»

Тішить те, що я жодного разу не зустрічала хейту у свій бік чи в бік моїх знайомих у США. Навпаки, усі дуже намагались допомогти, особливо на початку. Найбільше, що мені сподобалось, так це те, як американці цінують нетворкінг. Буквально наступного дня після приїзду я йшла на івент, під час якого місцеві мене знайомили зі своїми колегами й казали зберегти контакти – може, буде потрібно.

Щойно я приїхала, у мене не було водійського посвідчення (а в Штатах без машини нікуди не піти), тож вони всі любʼязно запрошували мене кудись і одразу попереджали, що заїдуть за мною. Мені така турбота дуже допомагала розуміти, що я впораюсь і зможу адаптуватись тут.

Що цікаво – мені не довелося самостійно шукати спільноту українців, оскільки одразу після приїзду мені вдалось познайомитись з американкою, яка була знайома абсолютно з усім українським комʼюніті. Вона одразу мене познайомила з українцями й це мені також дуже допомогло в адаптації. А згодом я шукала українські спільноти у фейсбуці – їх там є багато, буквально на кожне місто і штат є окрема спільнота.

До речі, американку звуть Пейдж і вона найбільша фанатка України, яку я коли-небудь зустрічала. Вона говорить українською, тому що їздила на два роки в Україну, щоб вчити діток англійської в сільській школі. Навіть під час війни вона декілька разів приїздила в Україну, щоби привезти хлопцям необхідні речі. 

З того, що мене здивувало, так це те, як тут приймають гостей. Я звикла, що жінка із самого ранку прибирає повністю оселю, готує вечерю, потім приходять гості, вона ще сервірує для кожного вечерю, на стіл ставиться якомога більше страв і всі сидять весь вечір за столом, їдять та спілкуються. А потім жінка ще і прибирає.

В Америці все абсолютно інакше. Якщо приходять гості, то ніхто не готує багато страв на стіл – тут можуть навіть просто купити магазинний пиріг і розігріти його. Переважно подають 2-3 магазинні закуски та основну страву, ну або ж кожен гість має принести страву із собою. Подача їжі відбувається у форматі фуршету. Усі страви викладають на один стіл і кожен має підійти зі своєю тарілкою і взяти собі те, чого бажає. А потім за іншим столом усі сідають їсти.

Немає такого, що всі сидять і весь вечір щось їдять, тобто тут акцент саме на спілкуванні, а не на тому, щоб об’їдатися. Переважно використовують паперові стаканчики та тарілки, щоб їх не мити. А от якщо це сімейна вечеря, то кожен самостійно миє за собою посуд і після вечері всі разом наводять лад. Мені дуже такий підхід сподобався, тому що такі прийоми гостей не викликають стресу в господині дому – вона встигає насолодитись вечором із сім’єю та друзями.

«У мене не було мрії переїхати в Штати, тому не було й очікувань»

Хоча я живу тут практично три роки, не думаю, що коли-небудь прийде відчуття, що я «своя». Все-таки я дуже люблю Україну і вже неймовірно скучила за маминими голубцями. Мені дуже бракує української їжі тут. Мабуть, не всі погодяться зі мною, але я відчуваю різницю в продуктах в Україні та в Штатах, через це в мене немає такого апетиту.

З плюсів – тут легка доступність до будь-яких продуктів із цілого світу, оскільки багато емігрантів, то можна спробувати кухню всіх країн. І також тут не відчувається «сезонність продуктів», бо всі фрукти та овочі є цілий рік. Це однозначно дуже впливає на смак та якість самого продукту, але ця доступність мені подобається.

Тим, хто хотів би переїхати, я би порекомендувала не ставити високі очікування.

У мене не було мрії переїхати в Штати, тому, відповідно, не було очікувань і мені тут сподобалось. Але всі знайомі, які марили життям в Америці, розчарувались коли сюди приїхали, бо Америка у фільмах і Америка в житті – дуже різні.

Також готуватись до переїзду варто заздалегідь та в ідеалі знайти собі тут знайомих, які допоможуть орендувати житло, бо в США, на жаль, просто так винайняти житло без документів неможливо.

• Нагадаємо, раніше про досвід та виклики переїздів, життя в Іспанії, адаптацію на новому місці і те, що допомагає віднайти відчуття дому в чужій країні, розповіли Катерина та Валерій Старики. До речі, в цій країні подружжя відкрило українську книгарню – детальніше про їхній досвід ведення бізнесу в Іспанії можна прочитати тут.