«Невдовзі після анонсу проєкту земля опинилася в окупації». Історія комплексу будинків на природі «УЛІС»

Чотири роки тому співзасновники холдингової компанії Dream Family Євген Лавренюк та Ігор Фарберов прийняли рішення відкрити комплекс будинків на природі «УЛІС». До запуску готувались рік, і тільки-но встановили перші чотири будинки з 25 запланованих, почалася повномасштабна війна. Локація опинилася в окупації. Проте, коли ЗСУ звільнили Київську область, підприємці вирішили не зупиняти проєкт, а продовжити будувати котеджі.

Ризикове рішення виправдало себе – менш ніж за пів року в «УЛІС» вже було 25 будинків. Кияни вподобали відпочинок серед лісової тиші до якої всього година автівкою. Протягом 2023 року котеджі в «УЛІС» були зайняті майже весь час.

Редакції MC.today співзасновник «УЛІС» Ігор Фарберов розповів, як два студенти змогли відкрити найбільший хостел в Україні, що спричинило появу легендарного київського Druzi Cafe, чому під час вибору місця для «УЛІС», на локацію потрібно було не тільки дивитися, а й слухати, та як «УЛІС» допомагає ветеранам у психоемоційному відновленні.

«Запускали проєкт за проєктом»: як з’явився парасольковий бренд Dream Family

У 2009 році в бізнесі був тренд переходити з офлайн-бізнесу в онлайн, бо там можна було швидко масштабуватися. Ми з Євгеном Лавренюком, будучи студентами, пішли зворотним шляхом – вклали всі свої заощадження в розробку сайту Doba.ua з оголошеннями про подобову оренду житла. І тільки, коли він став приносити стабільний дохід, вирішили зайнятися офлайн-бізнесом.

Обрали для цього хостели, адже на той час попит на них значно перевищував пропозицію. У 2011 році ми взяли позику, орендували в Києві багатокімнатну квартиру на вулиці Велика Васильківська та облаштували її всім необхідним. Так і з’явився наш перший хостел на 24 місця – Dream Hostel. Загалом ми інвестували у нього близько $20 тис.

Dream Hostel став нашим MVP – ми хотіли зрозуміти, як працюватиме такий формат в столиці, як ще його можна покращити. Досліджували європейські хостели – спеціально подорожували, щоб подивитися, як вони влаштовані. Після отриманого досвіду, у квітні 2012 року, ми відкрили великий хостел на Андріївському узвозі. На той момент він був найбільшим в Україні.

Орієнтуючись на європейський приклад, ми зрозуміли, що поруч має бути кафе для мандрівників, що зупинялися в Dream Hostel. Це мав бути просто заклад при хостелі. Але ми швидко зрозуміли, що для того, щоб підтримувати роботу кафе, гостей замало – потрібно охоплювати ширшу аудиторію. І так з’явилось легендарне Druzi Cafe, якому вже виповнилось 12 років.

Від моменту запуску Doba.ua ми робили проєкт за проєктом і на певному етапі усвідомили, що створили парасольковий бренд. Тож у 2012 році започаткували холдингову компанію Dream Family.

У 2013 році Dream Hostel потрапив у десятку кращих великих хостелів світу за рейтингом сайту Hostelworld. Ми з Євгеном подумали: якщо нашу роботу так високо оцінили, значить варто спробувати повторити цей успіх в інших країнах. В Україні ми запустили франшизу Dream Hostel за якою відкрилися хостели у Харкові, Одесі, Запоріжжі, Рахові й Полтаві. А самі займалися відкриттям у Варшаві, Братиславі, Празі, Будапешті.

За шість років ми відкрили 12 хостелів в Європі й в Україні, й у 2019 році нам запропонували продати європейську частину. Ми вагалися, але все ж таки погодилися. Як виявилося – дуже вчасно, адже за півтора місяця після угоди почалась пандемія COVID-19.

Рік на підготовку: як запустили «УЛІС»

В Україні до сьогодні продовжує працювати Dream Hostel з кафе в Києві та у Львові. Та після того, як ми продали мережу в Європі, ніби знову стали стартаперами – потрібно було придумати новий бізнес. Добре пам’ятаю нашу розмову з Євгеном про це. Ми сиділи в офісі й обговорювали, що робити з ідеєю апартаментів з безконтактним обслуговуванням, над якою міркували ще до пандемії.

Євген запропонував почати її втілювати в місті й, якщо все вийде, робити такий формат десь у горах, де замість апартаментів будуть котеджі.

Тоді я сказав: «Навіщо чекати? Давай одразу робити заміський комплекс!» До того ж карантинні обмеження в Україні прискорили розвиток тренду на відпочинок та віддалену роботу за містом.

На підготовку до реалізації «УЛІС» у нас пішов рік. Я займався пошуком землі та виробника котеджів, а Євген – аналітикою, щоб краще зрозуміти, на яку аудиторію орієнтуватися. Ми одразу вирішили, що не будемо одноосібними власниками будинків, а реалізуємо комплекс у форматі Second Home. Тобто інвестори купують котеджі в «УЛІС» й отримують пасивний дохід від того, що люди там відпочивають. А за бажанням можуть й самі там жити . Це як мати дачу, тільки «приправлену» американським духом капіталізму.

Для «УЛІС» ми шукали особливу ділянку. Вона мала бути не надто далеко від Києва, аби людям було зручно добиратися, але достатньо далеко від міського шуму, щоб гості могли усамітнитись серед лісу. Раніше ми працювали тільки з міською нерухомістю, тож все, що стосувалося вибору землі, під’єднання комунікацій та облаштування комплексу, було для нас новим викликом.

Спочатку я звертався до рієлторів. Але кожен по-своєму розумів, що нам потрібно або ж не розумів взагалі. Тож я почав шукати самотужки. Щоб з’ясувати, чи підходить нам локація, доводилося не тільки оглядати її, але й… слухати. Наприклад, одного разу трапилася хороша ділянка в напрямку Борисполя. Все як ми хотіли – ліс, ніяких звуків цивілізації. Але тільки-но злітав літак – вся ідилія розпадалася.

В безплідних пошуках я проїхав сотні кілометрів. У мене є ліцензія пілота, тож в якийсь момент, перш ніж їхати машиною, я почав літати над ділянками. Спочатку дивився на них з неба і, якщо було щось цікаве, повертався автівкою.

Коли ми з Євгеном вперше побачили локацію в Дудках, де зараз знаходиться «УЛІС», зрозуміли, що ми взагалі не так її уявляли. Та часу на пошуки не залишалось – будинки вже виготовили, потрібно було їх встановлювати. Досі іноді здається, що це місце ще не таке, яким ми його задумали на початку. Але воно змінюється – це живий процес, де ми постійно щось додумуємо.

З назвою схожа історія. Ми довго підбирали варіанти самотужки й відкидали ті, які нам пропонувала креативна агенція. Хотіли навіть назвати комплекс Lagom. Тоді ця шведська філософія ще не була такою популярною. Нас зупинило те, що «лагом» має велике сенсове навантаження, а значить ми мали б повністю йому відповідати. Краще було обрати слово, яке ще не мало усталених асоціацій, тоді для нього можна створювати нові сенси. Коли креативна агенція запропонувала нам «УЛІС», декілька днів ми ходили в роздумах – назва нам не подобалась. Але потім усвідомили, що це насправді класний варіант.

Зупинка всіх проєктів й відновлення роботи

Обираючи будинки, в яких будуть жити гості «УЛІС», ми розглядали різні технології зведення. Зупинились на модульних, бо для нас було важливо, аби процес будівництва не заважав гостям. Але, наприклад, для локації у Ворохті, яку ми відкриваємо цим літом, такий варіант не підходив, бо завезти модуль у гірську місцевість було майже неможливо.

В «УЛІС» ми спочатку встановили чотири будинки, влітку 2021 року. Восени анонсували пропозицію для інвесторів і за три місяці вони вклали гроші у будівництво 21 котеджу. Ми вже були готові їх зводити, та почалась повномасштабна війна. Локація опинилася в окупації. Нам довелося зупинити роботу всіх проєктів. Хостел на Андріївському узвозі віддали військовим, всі продукти з Druzi Cafe – на потреби волонтерів.

У травні 2022 року ми стали потроху відновлювати роботу, у тому числі в «УЛІС». Потрібно було добудувати котеджі, але ми до кінця не розуміли, наскільки безпечно вкладати гроші в локацію, яка ще нещодавно була в окупації. Крім цього, поруч кордон з Білоруссю. Але ми вірили в цей проєкт й вирішили не зупинятися. До вересня 2022 ми змогли збудувати все, що запланували.

Протягом 2023 року «УЛІС» був завантажений 93% часу, тобто майже постійно всі котеджі було зайнято. Незабаром додамо ще два інклюзивних будинки. Там будуть пандуси, широкі дверні пройми, обладнана ванна кімната, поручні – все, щоб там було зручно.

У січні цього року ми відкрили локацію з кебінамиЦе невеликі будинки площею 15-20 кв. м. Їх зазвичай розміщують у дикій природі. Сучасні кебіни проєктують як будинок на колесах, який легко транспортувати. Їх поява – цікава історія. Мій партнер замовляв для військових мобільні лазне-пральні комплекси, і побачив на виробництві компактний будинок на автомобільному причепі. Виявилося, що майстри зробили його просто з цікавості, для себе, а нам сподобався формат й ми вирішили випробувати його в Дудках.

Першим ми встановили в «УЛІС» саме той кебін з виробництва. Наша аудиторія не одразу сприйняла новий будинок – спочатку люди питали: «Що це за кабіна?» або «Що це за будка?». Але такі коментарі швидко зникли. Річ у тім, що кебіни – дуже інстаграмна локація. Їх почали відмічати у сторіс та дописах і це привабило нову аудиторію. Люди зрозуміли, що такий відпочинок може бути цікавим досвідом глибокого занурення у ліс.

Проте, хоча кебіни мають вже багато відгуків і на Google, і на Booking, до них ще відносяться з певною обережністю. Ми працюємо над цим. Вигадуємо різні акції, щоб заохочувати людей обирати кебіни.

«Робити більше, ніж передбачено законом»: соціальні проєкти «УЛІС»

Від початку ми планували, що «УЛІС» буде комплексом без паркану. Тобто ми не відмежовуємося від світу, а інтегруємося в нього. Коли ми придбали ділянку в Дудках, одразу зареєструвалися там, щоб податки отримувала місцева громада. Але нам було цього мало – хотілося більше долучатися до покращення якості життя українців. Тож ми почали відкладати гроші від прибутку на різні соціальні проєкти.

Їх можна поділити на три напрямки. Перший – це природа. Ми заохочуємо гостей до сортування сміття і встановили на локації спеціальні баки для цього. А в Дудках ми встановили додатковий сміттєвий бак, щоб жителі звикали викидати відходи туди, а не відносити їх в ліс чи спалювати. Там ще немає культури сортування, але ми будемо над цим працювати. Другий напрямок – це допомога громаді. Ми спілкуємося з місцевими сільськими головами, щоб дізнатися чого саме вони потребують. Обираємо найважливіше і закриваємо ці потреби. Наприклад, нещодавно встановили зупинки для шкільних автобусів, передали в місцевий ліцей 3D-принтер, а в садочок набори баків для сортування.

Третій напрямок – це відповідь на соціальні запити. Сьогодні це – психоемоційне відновлення військових. У лютому цього року ми долучилися до проєкту DoLadu mental health lab від ГО «Доладу».

Надали котеджі «УЛІС» для проведення триденного інтенсиву для ветеранів. Поки що, в межах проєкту, ми можемо забезпечити проживання 15 ветеранів. Але хочемо масштабувати цю ініціативу, щоб її підтримував не тільки наш готель, а й інші – по всій Україні. Ми вважаємо, що потрібно робити для доброустрою країни більше, ніж передбачено законом, бо Україна починається з нас.