Об’їздив 120 країн, але вирішив, що в Україні найкраще. Чому Ігор Шаверський будує дім у Riviera Village під Києвом, а не в Пуерто-Рико

У Токіо засновники венчурного консалтингу WaveUp Ігор Шаверський і його дружина Олена Петросюк жили в ріокані з видом на гору Фудзі. У Сіднеї вікна пентхауса, де вони зупинилися, виходили на Сіднейський оперний театр. А в Ісландії вони гостювали на ранчо з горами, лісами та гейзерами.

Усього подружжя побувало в 120 країнах і всерйоз розглядало ідею залишитися жити за кордоном. У партнерському матеріалі з котеджним містечком Riviera Village Ігор розповів MC.today, як живуть люди в різних країнах і чому вони із дружиною вирішили, що житимуть в Україні і побудують тут дім.

Як ми почали подорожувати

У 2015 році разом із другом ми вирішили об’їхати 100 країн – хотіли побачити світ і знайти нові бізнес-ідеї. Ми збиралися подорожувати чотири роки – почати з Європи і закінчити в Південній Америці.

На збори витратили $2 тис. Смішно згадувати, але з 15 кг, які важив мій рюкзак, 3 кг займав пакет арахісу. Ще я взяв намет, кросівки та светр. З рюкзаками за два тижні ми побували в Молдові, Румунії, Болгарії, а в Афінах їх вкрали – витягли з орендованої машини. У друга пропала велика частина грошей, а в мене залишилася кредитна картка й один із двох паспортів. У Стамбулі до нас приєдналася Олена Петросюк – моя майбутня дружина.

Грошей друга, що залишилися, вистачило на чотири місяці подорожей Кавказом, Іраном та Індією. Врешті-решт він поїхав до Києва, і ми з Оленою продовжили шлях удвох.

Пили вино з міністром оборони Індії і не тільки

Шість місяців ми колесили Індією, навіть побували на весіллі мільярдера. Він орендував цілий павільйон Боллівуду, схожий на палац із казки: безкрайній газон, меблі з позолотою, кришталеві люстри.

На святі пили вино за щастя молодят, і до нас – теж із келихом – підійшов індус. «Як воно вам?» – він кивнув на келих. «Чудово! Ми давно не пили вина!» – відповіли ми. «Та це помиї!» – гаркнув індус і сплюнув. Пізніше ми дізналися, що це був міністр оборони Індії.

В Ірані ми хотіли дістатися автостопом із Шираза до Перської затоки. Варто було встати на узбіччі і підняти руку, як біля нас зупинилася черга із п’яти машин. По дорозі виявилося одній – джипу з охороною.

Його господар умовив нас побувати на святі Ашура, де з піснями спалювали опудало. Там з’ясувалося, що в друга нашого нового знайомого є автобусний парк. Нам виділили автобус і відправили далі вивчати Іран: «Ось наші контакти. Приїздіть ще!» Такі гостинні люди.

Нам сподобався бразильський ритм життя. О 7:00 офісні працівники починають день з кухля пива, а о 18:00 вже відпочивають: плавають у джакузі або у ванні на балконі і смажать м’ясо на мангалі прямо на дорозі.

Японці живуть по-іншому. У їхніх традиційних будинках – ріоканах – майже немає меблів. Коли лягаєш спати, тобі приносять матрац. Коли збираєшся випити чаю, вносять стіл. У сучасних ріоканах – вікна в підлогу, найчастіше з видом на ліс, а замість стін розсувні панелі.

З Оленою ми побачили 120 країн. Найкоротший переліт у нас був у Брунеї – крихітному королівстві в Азії. Людей у ньому трохи менше, ніж у Маріуполі. Між сусідніми островами літають літаки. Ми злетіли, набрали висоту, борт вирівнявся і відразу ж пішов на посадку – усе за 15 хвилин.

Чому вирішив жити в Україні

У різний час ми хотіли залишитися жити в Лондоні, Техасі, Мельбурні – дистанційна робота це дозволяла. Але подорож – як романтичний період у відносинах. Коли залишаєшся в іншій країні назавжди, його змінюють побутові проблеми, і вся романтика зникає. Ось п’ять причин, чому, на мій погляд, краще жити в Україні.

1. Ціни. У Нью-Йорку щомісячна оренда двокімнатної квартири обійдеться в середньому у $3,5 тис. У Японії тільки за ніч потрібно віддати $100. А в центрі Києва гарне житло можна знімати за $750 на місяць.
2. Послуги. В Україні ми можемо жити без медичного страхування. Прийом педіатра у приватній клініці в Києві коштує приблизно $20, у Європі – у п’ять разів дорожче. Причому якість медичних послуг у нас не гірша, а іноді навіть краща, ніж у Європі або Північній Америці.
3. Інфраструктура. 2014 року ми з Оленою створили компанію WaveUp, яка допомагає стартапам залучати інвестиції. Для роботи нам завжди потрібен інтернет, а в різних країнах він коштує по-різному. Наприклад, у Мельбурні, Остіні або Лондоні його місячна вартість – $50–60, а в Україні – лише $6. При цьому якість покриття мережі, швидкість інтернету та його обслуговування часто перевершують закордонні. Крім цього, у нас є інтернет-банкінг, у будь-якому кіоску можна розплачуватися мобільним, а чайові залишати за QR-кодом.
4. Податки. У США податок на дохід – 38%, в Англії – 20%, у Португалії – від 14,5%. В Україні ставка для малого та середнього бізнесу – від 5% до 10%. Такого немає ніде.
5. Рідні. В Україні ми можемо часто бачитися з батьками. Вони спостерігають, як росте онук, допомагають нам з ним, поки ми працюємо. Близькість до рідних – недооцінений бонус.

Переїхати жити в Riviera Village

Якщо когось не лякають труднощі переїзду, то, звичайно, можна спробувати оселитися на іншому материку. На щастя, завжди можна повернутися.

Шукали будинок як у Пуерто-Рико, але під Києвом

2020-го ми скасували поїздки через пандемію. А за пів року дізналися, що Олена вагітна. Після стількох пригод сидіти у квартирі було нудно. Ми вирішили орендувати будинок за містом, ближче до природи, але ціни на оренду нас шокували. Будинок із трьома кімнатами біля Дніпра коштував $4,5 тис. на місяць. «А може, купимо свій?» – подумали ми.

Ми вже уявляли, чого хочемо для своєї сім’ї. Одного разу в подорожі прилетіли з Ямайки на Багами. В аеропорту з’ясувалося, що в нас немає багамських віз. Нас повернули на Ямайку, але і там ми не могли залишитися – Ямайка відмовилася нас впускати. Куди можна було полетіти з американською візою? Ми подивилися на табло і побачили найближчий рейс на Пуерто-Рико.

На цьому острові ми опинилися біля воріт у закрите котеджне містечко недалеко від столиці Сан-Хуана – приїхали туди на орендованій машині, щоб винайняти житло. Хоча сама територія і була відгороджена від зовнішнього світу, всередині заборів не було. Удень люди гуляли де хотіли, їздили на велосипедах. Для машин була окрема дорога. Якщо засумуєш за містом – до нього рукою сягнути. А потім можна повернутися в тишу свого будинку. Ми хотіли знайти в Україні щось схоже.

Спершу об’їздили котеджні містечка довкола Києва, але там побачили щільну забудову, високі паркани, які нас не влаштовували. Ми подивилися шість різних варіантів. Скрізь нам обіцяли побудувати школу, садочок, але у плані території їх не було. Виходить, забудовник сам не знав, де буде ліпити їх. Як ми могли йому довіритися?

Якось увечері на Facebook я залишив свій телефон менеджеру Riviera Village – це містечко в селі Лебедівка за Вишгородом. Час від часу нам надсилали варіанти будинків, і врешті-решт ми вирішили з’їздити туди.

Переїхати жити до Riviera Village

Якщо не можеш знайти будинок мрії, побудуй його

Що ми побачили в Riviera Village: ніяких парканів, причал, від якого на катері до Києва – 15 хвилин, ресторан, багато вільного простору – гуляй на здоров’я.

Ми вирішили, що побудуємо тут дім, про який мріяли. Менеджер показала нам порожню ділянку з великими деревами і виходом до річки – ми якраз хотіли, щоб наша дитина спілкувалася із природою. Я навіть уявив, як куплю моторний човен.

На що треба звертати увагу при виборі будинку

1. Сусіди. Будинки за містом вибирають люди, які прагнуть гармонійного життя. Хоч я ще не переїхав у Riviera Village, нале знаю, що середній вік мешканців 30–40 років, у більшості є діти. Думаю, наші цінності багато в чому схожі, тому ми із сусідами потоваришуємо.
2. Домовленості між мешканцями. Як правило, сусіди в таких місцях домовляються про лад. Наприклад, не слухати гучну музику вночі.
3. Сервіс. У Riviera Village усі побутові питання – від стрижки газону до доставляння їжі – вирішує керівна компанія.
4. Інфраструктура для дітей. Тепер, коли в нас є син, для нас важливою є близькість дитячого садка і школи. І в Riviera Village усе це теж є.

Басейн на терасі і дерево в кімнаті

Дещо для проєкту будинку ми запозичили з архітектури інших країн. Наприклад, в Австралії люди максимально вписують будинки в природний ландшафт. У Новій Зеландії будинок зводять так, щоб з нього відкривався гарний краєвид. У Бразилії використовують натуральні матеріали, а в Японії і Скандинавії інтер’єри оформлюють у дусі мінімалізму.

План і будівництво нашого будинку ми довірили другу-архітектору Жене Засуцкому. З ним познайомилися на фестивалі Burning Man у пустелі Невади.

Завдяки Жені будинок буде незвичайним: без прямих кутів, з панорамними дверима замість вікон. Головне завдання проєкту – створити комфортне місце для життя, яке не нагадувало б квартиру за містом.

Ми вирішили зберегти дерева на ділянці і «вписати» їх у нашу терасу. З будинку відкриватиметься приголомшливий краєвид на канал.

Без технологічності теж не обійшлося: одну частину тераси, яка дивиться в бік каналу, зробимо великою п’ятиметровою консоллю, що немов би зависла над водою. А інженерія будинку – система вентиляції, опалення, кондиціонери – керуватиметься автоматикою. Освітленість буде автоматично підлаштовуватися під час доби та сезон.

У подорожах я помітив, що люди, у яких дво- або триповерхові будинки, усе найпотрібніше розміщують на першому поверсі. Незручно постійно лазити наверх. Разом вирішили, що наш будинок буде одноповерховим і що нам вистачить трьох кімнат і кабінету для роботи.

Від лазні та сауни ми відмовилися – не хочемо нічого зайвого на ділянці. Будувати гараж теж не хотіли, але Женя переконав нас: рано чи пізно знадобиться місце для речей, іграшок, та й машину треба ж десь ставити.

Хотіли все зробити швидко, але зрозуміли, що важливо не поспішати. Будинок – це проєкт на роки. Можливо, коли син підросте, ми продовжимо подорожувати, але в Україні нас чекатиме будинок, куди приємно повернутися.

Фотограф: Даніїл Прівєт

Переїхав жити до RIVIERA VILLAGE