«Освіта – найприбутковіша інвестиція держави в громадян». Зоя Литвин про нову роль вчителя та шляхи подолання освітніх втрат

Голова громадської спілки «Освіторія», засновниця Новопечерської школи та премії Global Teacher Prize Ukraine Зоя Литвин впевнена, що зараз якісна освіта – другий найважливіший пріоритет для держави після національної безпеки. Сьогоднішні школярі за 10-15 років творитимуть нове українське суспільство. Але наразі перед вчителями стоїть масштабний виклик з подолання освітніх втрат, які, за оцінками Світового банку, вже сягнули $5,5 млрд за час повномасштабної війни.

Голова громадської спілки «Освіторія», засновниця Новопечерської школи та премії Global Teacher Prize Ukraine Зоя Литвин розповіла, чому освіта – найприбутковіша інвестиція держави в громадян

Близько двох мільйонів дітей виїхало за кордон, а школярі, що продовжують навчатися в Україні, часто вимушені здобувати освіту онлайн, що негативно впливає на якість знань та соціалізацію. ГС «Освіторія» прагне покращити ситуацію, тож реалізує проєкти, які роблять навчання для дітей доступнішим та ефективнішим. А вчителям допомагає опанувати сучасну роль освітянина – фасилітатора, який розвиває в дітях комунікабельність, креативність та критичне мислення.

Редакції MC.today Зоя Литвин розповіла про те, як онлайн-навчання може вплинути на ВВП країни в майбутньому, яким має бути сучасний вчитель, чому важливо не тільки передавати знання, а й розвивати навички взаємодії між учнями, як «Освіторія» допомагає долати освітні втрати та які історії подвигів українських вчителів вражали на Global Teacher Prize Ukraine під час повномасштабної війни.

«Освіта – найприбутковіша інвестиція держави в громадян»

10 років тому в Україні ще не було активних громадських рухів в галузі освіти, але вона цього потребувала. Тому що позитивні зрушення не буде ініціювати виключно держава – громадські організації також долучаються до змін. Тож я зібрала команду однодумців, готових робити внесок в розвиток української освіти, й так з’явилася «Освіторія».

Ми почали з адвокатування важливості освіти. Наголошували, що це найприбутковіша інвестиція родин у своїх дітей, держави – в громадян. Оскільки ця інвестиція довгострокова, вона була недооцінена, бо політики часто мислять електоральними горизонтами – «що я можу зробити за чотири роки?» А щоб побачити результати в освітніх реформах, цього часу недостатньо.

За понад 10 років існування «Освіторії» ситуація змінилася.

Посадовці вже розуміють, що освіта – не стаття видатку держбюджету, а внесок країни у розвиток людського капіталу.

І є позитивні показники, які це підтверджують. Наприклад, реформу «Нова українська школа» (НУШ) підтримує понад 70% українців.

Один з проєктів «Освіторії» – Новопечерська школа, заснована у 2014 році – першою випробувала освітній формат, який згодом ліг в основу НУШ.

Зустріч Зої Литвин з командою Новопечерської школи / Фото Facebook Новопечерської школи

Наші експерти провели навчання для 22 тис. вчителів перших класів і записали онлайн-курс, який пройшло близько 300 тис. освітян. Це програма, яка закладає підвалини реформи НУШ. Згодом її проходили всі вчителі початкової, деякі вчителі середньої та старшої школи, і батьки, щоб знати, в чому суть реформи.

«Діти – це 15% нашого населення, але 100% нашого майбутнього»

Під час повномасштабної війни «Освіторії» довелось «перемкнутися» з режиму новаторів і творців в режим кризових менеджерів, аби швидко долати нагальні проблеми освіти. Діти – це 15% нашого населення, але 100% нашого майбутнього і ми відповідальні за нього. Ми продовжуємо слідувати нашій головній меті – перетворити Україну на освітню супердержаву. І для того, щоб її досягнути, ми працюємо в трьох напрямках.

• Перший – створення інноваційних освітніх проєктів та продуктів. Це Новопечерська школа та онлайн-платформи, які дають доступ до гейміфікованого навчання.
• Другий – надання доступу до якісної освіти. Ми працюємо з сиротинцями, школами-інтернатами, де є соціальні сироти. Це діти, у яких немає можливості якісно займатися, але вони все одно хочуть вступити в класні університети.
• Третій напрямок – надихати та навчати вчителів. Жодна реформа не відбудеться, якщо вчитель не має для цього енергії. У нас є тренінговий центр, онлайн-університет для вчителів, освітянське медіа, де виходять актуальні новини та дослідження про освіту і премія Global Teacher Prize Ukraine, яка підвищує престиж професії.

Зараз один з основних викликів для шкільної освіти – подолання освітніх втрат. Річ у тім, що нині у дітей з одного класу може бути геть різний рівень знань. Дитина може на рік відставати від української програми з математики, бо навчалася за кордоном за іншою системою і навпаки – на два-три роки випереджати однолітків з англійської, тому що навчалася англійською. Тож вчителю доводиться працювати з класом, де діти за віком однакові, а за знаннями дуже різні.

Щоб виправити ситуацію і допомогти вчителям виводити учнів на один якісний рівень, ми спільно з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні реалізували програму «Наздоженемо» – це курси з подолання освітніх втрат. До них доєдналось вже 50 тис. вчителів.

Показати, що вчителі важливі: історія Global Teacher Prize Ukraine

Я за першою освітою економіст і будь-яку проблему спершу оцінюю за цифрами. Тож, досліджуючи у 2017 році стан шкільної освіти та вчителів зокрема, ми з командою зібрали дані про те, чи почувають освітяни, що в суспільстві цінують їхню роботу. Результати нас вразили – 82% вчителів відчували брак пошани та почувалися недооціненими, і лише 53% суспільства вважали цю професію справді важливою.

На той час вчителі з’являлися в медіа чомусь переважно в негативному контексті. В заголовках на кшталт «Вчителька християнської етики вчинила зовсім не по-християнськи» або «Вчитель фізкультури побив учня кросівкою».

Але, щоб сформувати суспільство, яке відчуває свою самоцінність, у дітей мають бути відповідні вчителі. Тому що вчитель – це рольова модель. І якщо у нього комплекс меншовартості, він не може виростити націю без цього комплексу.

Тож у нас виникла ідея, що потрібно показувати суспільству, які в Україні є дивовижні вчителі й для цього ми запровадили премію Global Teacher Prize Ukraine.

Якщо ви також знаєте видатного вчителя, чия праця варта нагороди, номінуйте його чи її на премію Global Teacher Prize Ukraine 2024 та подаруйте шанс отримати 1 млн грн та престижну відзнаку.

Щоб визначити переможця, ми збираємо історії змінотворців в освіті й висвітлюємо їх в медіа. Щороку перед премією проходить інфокампанія про те, що вчителі важливі. Ми побачили її результати вже в перший рік Global Teacher Prize – цінність професії вчителя в очах суспільства виросла на 15%. А за сім років премії цей показник зріс на 43%.

Зоя Литвин на врученні Global Teacher Prize Ukraine

Та, попри позитивні зрушення, лише 9% опитуваних хочуть, аби їхня дитина обрала професію вчителя. Тож одна з цілей премії – досягнути результатів Фінляндії, Канади, Естонії, Сінгапуру, де на майбутніх вчителів йдуть топвипускники шкіл і вони дуже вмотивовані отримати цю професію.

Global Teacher Prize Ukraine про подвиги вчителів під час вторгнення

Під час повномасштабної війни для Global Teacher Prize ми збирали історії героїчних вчинків освітян, які чинили супротив в окупації, евакуювали дітей або, попри всі труднощі, давали дітям можливість навчатися.

Одна з таких історій – про вчительку інтернату з Чернігова, яка залишилася сама в закладі з 17 дітьми та протягом 40 днів займалася їхньою евакуацією на Захід України. Інша – про двох вчительок, які вивозили з окупованого Енергодару школярів, чиїх батьків затримали російські військові.

У десятці неймовірних вчителів був також викладач математики з маленького містечка Херсонської області. Він довго перебував в окупації, бо не міг покинути хворих батьків. Однак після того, як він відмовився викладати за російською програмою, до нього додому прийшло 12 озброєних людей, які погрожували забрати сина. Тож одразу після цього він був змушений тікати.

Вже два роки він з родиною – дружиною та двома дітьми, живе у мене вдома. Він отримав нагороду від Microsoft, як вчитель-новатор, йому надходять чудові робочі пропозиції, але від усіх він відмовляється, бо чекає, що от-от повернеться на Херсонщину та буде викладати у своїй школі, а поки цього не сталося проводить заняття онлайн. Це не поодинокий випадок – багатьом талановитим вчителям ми з командою пропонували роботу, але всі чекають повернення додому.

Освітні втрати України сягнули вже $5,5 млрд

Сьогодні кожен проактивний вчитель розуміє, що його сучасна роль – не розповідати щось у дошки 45 хвилин, а запалити цікавість дітей. А далі він стає фасилітатором – однокласники працюють по групах, сперечаються, висувають гіпотези. Школа має не тільки давати знання, а й розвивати вміння комунікувати, аналізувати інформацію, працювати в команді, проявляти креативність. Ми досі боремося зі стандартами радянської системи освіти, де критичне мислення не заохочувалося.

Освітній фестиваль «Вчителі майбутнього» / Фото Facebook Зої Литвин

Зміни мають статися й у старшій школі. Україна, Казахстан і Туркменістан, росія – це, напевно, єдині країни, де старшокласник має опанувати 20 предметів. В усьому світі вже інший підхід – є обов’язкові дисципліни, як, наприклад, мова рідної країни, друга іноземна, математика, історія, а решту дисциплін дитина обирає згідно зі своїми інтересами. Я хочу, щоб в кожній школі діти мали вибір, щоб не вони підлаштовувались під державний план, а державний план підлаштовувався під конкретну дитину. І ми маємо перейти до такої системи у 2027 році.

Але перед нами стоїть ще багато викликів з подолання освітніх втрат, які спричиняє також онлайн-навчання. Після пандемії коронавірусу Світовий банк опублікував дослідження в якому йшлося, що діти, які рік здобували освіту онлайн, зароблятимуть на 10% менше, ніж могли б. У наших дітей таке навчання триває вже чотири роки, тож можна уявити, як в майбутньому це може вплинути на ВВП країни. За новими даними Світового банку, за час повномасштабної війни освітні втрати України вже сягнули $5,5 млрд.

Змінилася також демографія вчительства. За підрахунками Міністерства освіти, з країни виїхало близько 35 тис. вчителів. Проте наразі фахівців вистачає, адже дітей виїхало ще більше – за різними оцінками, від одного до двох мільйонів. Проблема в тому, що одних вчителів стало забагато, а якихось – катастрофічно мало.

Не вистачає викладачів точних дисциплін на кшталт математики, фізики, інформатики. У нас є фіналістка Global Teacher Prize, вчителька історії, яка очолила свою школу в Полтаві, вона каже, що вчитель фізики – це як «друге пришестя Христа». І це правда. Через брак престижу професії на вчителів фізики чи хімії ідуть абітурієнти, які на іспитах набрали 110-116 балів з 200. А будь-який вчитель інформатики оцінює – йти працювати айтівцем за $2 тис. чи викладати в школі за 8 тис. грн.

Проте навіть ті абітурієнти, що свідомо обирають професію вчителя, можуть не отримати якісної педагогічної освіти, адже зараз вона в доволі плачевному стані. Нещодавно я була на лекції про інклюзію в одному з українських педагогічних університетів. Вона завершилась тим, що аспіранту, який досліджував цю тему, професорка закладу сказала: «Все це добре, але ж ми всі розуміємо, що діти з особливими потребами мають бути в окремих установах, де вони нікому не заважають». Тобто, ЗВО досі не навчають майбутніх фахівців, як включати в урок дитину з особливими освітніми потребами.

«Вистачало двох психологів, тепер мало чотирьох»: як змінилася Новопечерська школа

У Новопечерській школі менше учнів, ніж було до повномасштабної війни, але ми продовжуємо працювати на повну силу. Ми поновили навчання в онлайн-режимі за два тижні після початку вторгнення. Я пригадую, як діти виходили на навчання з ванни, забарикадовані подушками під час повітряних тривог, і розповідали: «Мама плаче в сусідній кімнаті, а я не плачу, я навчаюся».

Новопечерська школа / Фото Facebook Новопечерської школи

Наша команда, яка налічує 120 людей, не змінилася. Навіть наші іноземні вчителі не стали повертатися у свої країни. Наприклад, британець, що викладає англійську, поїхав на Франківщину, зробив в сільській школі табір для людей евакуйованих зі Сходу і активно працював там, ще й знаходив можливість навчати дітей.

Ми докладаємо багато зусиль, щоб підтримувати команду в ресурсному стані. В партнерстві з медичним центром запровадили сеанси масажу шийно-комірцевої зони, адже це найперша зона, яка заклякає під час стресу. Цікаво, що до повномасштабної війни нам на школу вистачало двох психологів, які працювали з запитами дітей. Сьогодні їх чотири і цього мало.

Зміни заради майбутнього: що надихає продовжувати роботу

В галузі освіти важко побачити швидкий результат і когось це може демотивувати. Мені допомагає те, що я мама, і хочу, щоб мої діти жили в Україні, щоб для них це була країна можливостей, де вони максимально реалізуються.

І нове покоління вже сприймає Україну саме так. У нас є випускниця, яка відмовилася від стипендії в одному з провідних університетів за кордоном, щоб вивчати медичну справу тут і надавати допомогу українським дітям, які постраждали від війни.

Ще в нас є програма «Перша професія», де ми працюємо з дитячими будинками, з інтернатами.

Я не знаю, що буде з цими дітьми за 10 років, але я бачу, як у них запалюються очі, коли ми приводимо до них викладачів перукарської майстерності, авторемонтної чи кулінарної справи і вони вчаться щось робити своїми руками.

Вони усвідомлюють, що зможуть себе забезпечувати. Бачать, що є люди, які не просто існують з дня у день, а люблять свою професію і вони можуть так само. Я дивлюся на маленьку, але вагому зміну в них і мені завжди тепло на душі. Це нібито лише одна змінена доля, але якісно змінена.