Планшет за овочі: психолог пояснив, як не нашкодити мотивації дітей винагородами

Обіцянка планшета за овочі чи іграшки за чищення зубів справді може швидко змусити дитину зробити те, що потрібно батькам. Але така схема може мати зворотний бік: коли винагорода зникає, внутрішня мотивація теж може слабшати. Матеріал психолога Озґюра Болата публікує Psy­chol­o­gy Today.

[social_blue social=“telegram”]

Наукові дані, наведені автором, показують: зовнішня винагорода здатна підвищити зусилля в короткостроковій перспективі, але не обов’язково формує бажання самої дитини виконувати завдання. Тому замість постійного «батога й пряника» батькам радять спробувати зрозуміти, чому дитина чинить опір.

Винагорода працює — але ненадовго

Сценарій знайомий багатьом батькам:

«З’їси овочі — отримаєш планшет».

Або:

«Почистиш зуби — отримаєш іграшку».

Дитина виконує прохання, батьки бачать результат і роблять висновок: система працює. Але дослідники вирішили перевірити, що відбувається після того, як винагороду прибирають.

Коу Мураяма та його колеги провели експеримент із грою, у якій учасникам потрібно було зупинити секундомір максимально близько до позначки у п’ять секунд. Одній групі платили за успішні спроби. Інша група отримувала гроші просто за участь — тобто винагорода не залежала від результату.

На наступному етапі грошей не отримував уже ніхто. І тоді з’ясувалося, що учасники, яких раніше винагороджували за успіх, самі обирали продовжувати гру рідше, ніж ті, хто спочатку не отримував такої винагороди. Тобто гроші спочатку підвищили зацікавленість у завданні, але після їх зникнення бажання продовжувати стало нижчим.

Читайте також: Як передати дітям гроші чи майно ще за життя і не вбити в них мотивацію

Мозок теж відреагував на зникнення винагороди

Дослідники також використовували нейровізуалізацію. Спочатку грошова винагорода посилювала реакцію мозку, пов’язану з успішним виконанням завдання. Але коли гроші прибрали, ця реакція стала значно слабшою у групи, яка раніше отримувала оплату, зокрема в передній частині стріатуму.

Цей ефект відомий у психології як підрив внутрішньої мотивації зовнішньою винагородою. Ідея полягає в тому, що людина може почати виконувати завдання не тому, що їй цікаво або вона бачить у ньому сенс, а заради того, що отримає натомість.

Для дитини різниця може бути приблизно такою:

«Я прибираю кімнату, бо хочу, щоб тут було чисто»

замість

«Я прибираю кімнату, бо після цього мені дадуть планшет».

У другому випадку зникає планшет — і причина щось робити разом із ним теж може зникнути.

Чому подарунки доводиться постійно збільшувати

Є ще одна проблема — дитина може звикнути до винагороди. Психологи називають це гедоністичною адаптацією: те, що спочатку приносить задоволення, з часом перестає бути настільки привабливим, коли стає звичним і передбачуваним. Тому одна й та сама система може поступово втрачати ефективність.

Наприклад, спочатку достатньо пообіцяти мультфільм за прибирання. Потім дитина вже очікує два мультфільми. Згодом може знадобитися нова гра, солодощі або більший подарунок. Так виникає своєрідна гонка винагород: щоб отримати ту саму поведінкову реакцію, стимул доводиться постійно оновлювати або збільшувати.

Читайте також: Платити дитині «зарплату» за хатню роботу чи обмежитись кишеньковими грошима: думка експертки

Винагорода не завжди означає мотивацію

Це одна з головних думок матеріалу Psy­chol­o­gy Today. Якщо дитині пообіцяти планшет за прибирання кімнати, вона справді може докласти більше зусиль. Але це ще не означає, що в неї з’явилася внутрішня мотивація.

Швидше йдеться про покірність або виконання умови: дитина робить те, що потрібно, щоб отримати бажане. Для батьків же важливіше інше — щоб дитина поступово вчилася самостійності, відповідальності та розуміла сенс своїх дій.

Тому питання варто змінити з «Чим її нагородити?» на «Чому вона не хоче це робити?».

Читайте також: Гроші, оцінки й цінності: як говорити з дітьми про фінанси й чому не варто платити за успіхи у школі

Замість контролю спробуйте цікавість

Автор радить батькам у момент спротиву не поспішати з обіцянкою винагороди або погрозою. Спочатку варто спробувати з’ясувати причину.

Наприклад, дитина не хоче лягати спати. Замість:

«Лягай зараз, і завтра подивишся телевізор»

можна запитати:

«Ти справді не хочеш зараз спати. Що тобі заважає?»

Причини можуть бути дуже різними. Дитина може боятися темряви, переживати через наступний день, ревнувати до брата чи сестри або просто відчувати, що вечір закінчується надто швидко і разом із ним закінчується час із батьками. У кожному випадку потрібне інше рішення.

Якщо дитина боїться темряви, потрібна безпека. Якщо хвилюється через школу — розмова. Якщо їй бракує уваги — можливо, додатковий час разом. Планшет чи солодощі не вирішать жодної з цих причин.

Що робити батькам замість системи «зроби — отримай»

Підхід із матеріалу можна звести до кількох простих кроків:

1. Не поспішайте з винагородою.
   Якщо дитина відмовляється щось робити, спочатку з’ясуйте причину.
2. Запитуйте, а не вгадуйте.
   «Що тобі не подобається?», «Що складно?», «Чого ти зараз не хочеш?» можуть дати більше інформації, ніж чергова обіцянка подарунка.
3. Розділяйте поведінку і причину.
   Відмова від чищення зубів може бути просто небажанням переривати гру. А відмова йти спати може бути пов’язана зі страхом або тривогою.
4. Пояснюйте сенс дії.
   Дитині важливо поступово розуміти, навіщо вона щось робить, а не лише що отримає за це.
5. Не перетворюйте кожне прохання на торг.
   Якщо за кожну звичайну дію дитина очікує винагороду, зовнішній стимул може стати головною причиною поведінки.

При цьому з матеріалу не випливає, що будь-які подарунки чи похвала шкідливі. Йдеться саме про постійне використання винагороди як основного інструменту контролю поведінки.

Читайте також: З якого віку давати дитині кишенькові гроші: психотерапевтка пояснила, як зробити це правильно

Головне — зрозуміти, що стоїть за відмовою

Коли дитина каже «не хочу», дорослому легко сприйняти це як упертість або небажання слухатися. Але за спротивом може стояти страх, втома, тривога, потреба в увазі або просто бажання зберегти контроль над власними діями.

Саме тому автор радить замість автоматичної схеми «винагорода за правильну поведінку» почати з цікавості. Не «що я можу їй дати, щоб вона це зробила?», а «чому вона не хоче це робити?»

Це не гарантує миттєвого результату, зате допомагає працювати не лише з поведінкою дитини, а й із причиною, яка за нею стоїть.

Читайте також: Як навчити дитину розуміти цінність грошей: 3 прості правила