Почати з нуля заради проєкту мрії та стати партнерами Wargaming. Історія Максима Дембіка з Frag Lab

Максим Дембік – співзасновник студії Frag Lab . Його команда займається розробкою гри нового покоління для Wargaming , творця знаменитого “танкового” симулятора World of Tanks.

У партнерському проекті з MINI Максим розповів MC Today, як ризикнув і повів команду з 80 осіб у невідомість, а в результаті зумів домовитися про співпрацю з гігантом галузі.

Історія Максима продовжує спільний проект MINI та MC Today до 60-річчя автобренду. Він присвячений українським підприємцям – власникам MINI, які досягли успіху завдяки вірі у свої сили, як і Джон Купер, творець легендарної моделі Mini Cooper S.

Як я переконав Crytek взяти мене на роботу

Змалку мріяв створювати ігри. Пригадую, як писав якісь морські бої на калькуляторі МК-51. Років о десятій я серйозно захопився програмуванням, у школі навіть допомагав вчителю вести інформатику, але програмістом так і не став.

Я побачив свій шанс, коли 2005 року в Україну зайшла німецька компанія з розробки ігор Crytek. Вона була невелика, але дуже яскраво виглядала на ринку. Усі орієнтувалися на якість графіки та дизайну в їхній грі Far Cry (гра в жанрі «стрілялки» від першої особи, за чотири місяці після випуску продали 730 тис. копій гри. – Прим. ред.). 

І хоча Crytek шукали тільки художників, я їм все одно написав: «Хлопці, художники художниками, але хто ними управлятиме?» Мені зателефонували і запропонували побачитись.

На зустріч до Києва прилетіли засновники компанії, усі троє братів Єрлі. І знаєте, це був як дотик до легенди! До того ж мені вдалося переконати німців, що я їм потрібен.

Мене найняли менеджером проектів. Першого робочого дня я думав, що зараз прийде якась команда, і ми почнемо креслити графіки. Але за фактом виявилося, що треба створювати студію, наймати художників та керувати ними.

Crytek відкривав повноцінну філію у Києві. Мені з моїм партнером Ігорем довелося запускати бізнес та взяти на себе весь менеджмент.

Хлопці із Crytek привезли валізи із залізом. Ми зареєстрували компанію, поклали на рахунок $15 тис., які передали німці, та почали працювати. Тоді, 2005-го, нас було шестеро, а перший офіс нагадував підпільну квартиру.

Ми стали першою закордонною студією Crytek. Вже після нас відкрилися філії у Будапешті, Софії, Сеулі.

Як ми робили Warface

Ми в Crytek Kyiv розробляли гру Warface, один із найпопулярніших «шутерів» (жанр комп’ютерних ігор, «стрілялка». – Прим. ред.) у СНД. Не все йшло гладко. Наприклад, кілька разів затримували зарплати на три місяці. Причому такі ж проблеми були і в німецькому офісі. Але поки я працював у Crytek Kyiv, мені вдавалося вирішити питання з грошима та утримати більшість людей.

Більше зіпсували нерви проблеми із довірою до нас головного офісу. Німці довго боялися, що ми зробимо щось не так і приставляли до нас своїх людей, яких ми називали зовнішнім спостереженням. У 2014 році за одне літо через такі призначення пішли п’ять топ-менеджерів, ми близько року відновлювалися і шукали людей.

А одного разу один із спостерігачів, не порадившись із командою, пообіцяв інвестору за короткий час додати нові «фішки» у гру. Їх не було у проекті, та й у такі терміни зробити їх силами нашої команди було неможливо.

Довелося «воювати» відкрито. Доводили братам Йєрлі та інвестору, що такі люди шкодять проекту. У результаті наше “зовнішнє спостереження” пішло в іншу компанію. Там ця людина завалила проект із бюджетом понад $50 млн.

Незважаючи на всі труднощі, ми завершили роботу над грою Warface, яку можна назвати номером один у своїй ніші, як мінімум, у СНД. Зараз у Warface зареєстровано понад 30 млн людей. А в 2013 році ми потрапили до Книги рекордів Гіннеса за кількістю гравців, які одночасно перебувають на одному сервері. Їх було 145 тис.

Як я пішов з Crytek

Понад 12 років київський офіс Crytek займався лише Warface. У нас сформувалася сильна команда, яка втомилася роками працювати над тим самим. Ми попросили Crytek дати нам можливість робити новий проект, у компанії не вистачало грошей на це.

Коли ми зрозуміли, що шансів немає, то вирішили ризикнути. Два роки тому ми з частиною команди відокремилися, щоби заснувати свою студію і з нуля розробити ідею для нової гри. За нами пішли 80 людей.

Як ми стали партнерами Wargaming

Спочатку потрібно було швидко підготувати робочі місця. З офісом нам пощастило. Ми взяли в суборенду приміщення у Wargaming, одного з найбільших у світі розробників ігор ( на початку 2016 року Bloomberg оцінило вартість Wargaming у $1,5 млрд – Прим. ред. ). Ми були з ними у відмінних стосунках, і вони у нас повірили. Перехід команди до нашої нової студії Frag Lab зайняв 2-3 тижні.

З обладнанням було складніше. Гроші потрібно було заводити з-за кордону, а наша компанія ще не була зареєстрована.

Тоді я зателефонував одному з постачальників, якого знав ще з часів Crytek, і сказав: «Сергій, дуже потрібне залізо на $200 тис., але грошей у мене немає. І компанії немає. Але все буде, обіцяю».

Через 3 дні ми вже розвантажували техніку, а за кілька тижнів ми за неї розрахувалися. Тоді я зрозумів значення поняття “ділова репутація”.

Так ми почали працювати над своєю грою у жанрі «шутер». Це стрілялка, як і Warface. Самі такий проект ми не потягнули б. Натомість розуміли, що наш «шутер» зможе доповнити портфоліо гіганта Wargaming із його танками, кораблями та літаками. Це саме те, чого вони зараз не мають. Коли ми прийшли до Wargaming із пропозицією про партнерство, ще й готовою командою, вони зацікавилися та стали нашими видавцями.

Нині гра на передфінальній стадії. Такий масштабний проект займає близько трьох років, ми працюємо над ним трохи більше двох. Але я гадаю, ми всіх здивуємо. У нашій команді понад 130 людей, і ми збираємося зростати ще.

Про любов до MINI

З моєю першою машиною MINI була історія, як із Crytek свого часу. Побачили її з дружиною і одразу запали. Гарна, потужна, але коштувала непідйомних для нас грошей – близько 32 тис. євро. Я не заспокоювався, і через пару місяців все ж таки взяв MINI у кредит.

Я отримав те, що начебто не міг собі дозволити, і це дало мені поштовх. Начебто я досяг певного рівня, і після цього можу розраховувати на щось більше.

2005 року я створив перший в Україні клуб власників MINI. На першу зустріч приїхало лише три автомобілі, але спільнота поступово зростала. 2007 року ми разом вирушили на фестиваль до Голландії. У цій поїздці було дев’ять автомобілів. Потім ми їздили на гоночні фестивалі Silverstone у Великій Британії та Paul Ricard у Франції. Туди від нас поїхало вже 20 екіпажів.

Мій МІНІ побував на всіх трьох змаганнях. Найбільше запам’яталося, як три рази їздив у ролі пасажира на справжньому гоночному MINI, де за кермом знаходилися професійні пілоти. Було і страшно, і дивно від того, які дива творить цей автомобіль на треку.

У 2013 році клуб довелося закрити, оскільки на його розвиток просто не вистачало часу. На початку цього року мою справу продовжили інші хлопці. Я їх із задоволенням підтримую.

Той самий MINI John Cooper Works 2004 все ще зі мною. Зараз це не основна моя машина, а просто улюблене авто вихідного дня.

Ще я маю Mini Cooper 1965 року, ми з другом знайшли його під Полтавою. Повністю прогнилий, у підлозі – наскрізна дірка, але він все ж таки доїхав до Києва своїм ходом. Ми його підремонтували, поїздили на ньому кілька років, але потім потрібен був уже капітальний ремонт. На цьому етапі все зависло, але я мрію їм знову зайнятися.

Знайомство з MINI John Cooper Works

Я загнав на MINI John Cooper Works п’ять днів. Цей автомобіль близький мені за духом. Я не люблю великі машини, але при цьому у мене високі вимоги до потужності та керованості. MINI John Cooper Works відповідає всім моїм запитам.

Так як я досить довго брав участь у аматорських автоперегонах, то знаю, що MINI на треках може тягатися з дуже великими та потужними машинами.

Найбільше в новій моделі мені сподобалося поєднання агресії та комфорту. Вона серйозно еволюціонувала в порівнянні зі старим MINI John Cooper Works. Новим MINI простіше управляти, але при цьому він не втратив свого бійцівського характеру.

Він виявив його ще 1964-го, коли брав участь у гонці в Монте-Карло. Тоді мало хто вірив, що така маленька машина щось здатна, але MINI фінішував першим.

Мені знайомі почуття, які відчув конструктор першого MINI John Cooper Works. Багато хто сумнівався, що я і моя команда можемо досягти чогось. Але ми все ж таки довели, що можемо робити успішний проект.

Коли за мною пішли 80 людей, щоб почати все з нуля, я знайшов якусь особливу внутрішню силу і більше не сумніваюся, що все вийде.

Фотографії Григорія Веприка та Романа Маткова, The Gate Agency