UA RU
logo
05 Апр 2022

«Подобається авантюрний характер роботи»: історія харківського IT-фахівця, який воює в ЗСУ

Наталия Соловьева

Редактор длинных текстов, MC.today

Героєві цього тексту Микиті 27 років. До 24 лютого він працював у Харкові, в IT-компанії, на посаді Ruby ​​Team Leader, але зараз він військовослужбовець ЗСУ та захищає рідне місто від ворога.

Редакція MC.today поговорила з Микитою та дізналася, чому він вирішив захищати країну зі зброєю в руках.

Будь-яка чесна людина повинна робити те, що в її силах

Я з Харкова, там же мешкав до 24 лютого. В IT вже шість років, працював на посаді Ruby ​​Team Leader.

24 лютого я перш за все зайнявся евакуацією сім’ї. Збори не зайняли в нас багато часу – ми готувалися до війни, у нас були заздалегідь зібрані тривожні рюкзаки. За кілька годин я закінчив з відправленням рідних у безпечне місце, і пішов у військкомат.

Я знав, що піду воювати, ще до 24-го числа. Просто не міг стояти осторонь, коли мою країну намагається знищити левіафан зі сходу. Вважаю, що за свою країну, народ, дім, сім’ю та традиції треба боротися, це має робити будь-яка чесна людина. Робити те, що в її силах.

Тому рано-вранці 24-го прийняв рішення бути якомога ближче до епіцентру подій.

З IT-фахівця у військовослужбовці

Моїм рідним було важко сприйняти таке рішення, але вони підтримують і переживають. Ми регулярно спілкуємось, тримаємо зв’язок. Колеги та компанія теж підтримують: на цю мить компанія продовжує виплачувати зарплату і зберігати робоче місце, а колеги щодня пишуть, щоб дізнатися, як справи.

А ще хлопці з команди організували збирання коштів для нашого підрозділу на тепловізори. Вони дуже швидко зібрали потрібну суму, я їм дуже вдячний.

На жаль, я не проходив термінову службу і не брав участі в бойових діях. Але останні три роки я перебуваю в страйкбольній команді «Медоїди», кістяк якої складається з людей з різних силових структур. У кожного з них різні школи, і за цей час вони встигли дати мені деякі навички, які виявилися корисними зараз.

Загалом до нового способу життя я звик. У Харкові, який знаходиться на лінії фронту, бойовий досвід тепер є навіть у працівників комунальних служб.

Мені дуже пощастило, бо я потрапив до підрозділу ЗСУ. Ми разом з рештою підрозділів та всіма, хто залишився тут, обороняємо Харків. Детальніше про завдання розповісти не можу.

Найголовніше – можливість зробити свій внесок у перемогу

Психологічно найважче було в перші дні війни, коли був хаос і нерозуміння, що робити і як. Як і всім жителям міст, де була спроба встановити «рускій мір», мені було важко бачити своє місто-домівку майже безлюдним і в руїнах. Це дивне почуття: згадувати, що колись ти прогулювався цими вулицями і вів звичний цивільний спосіб життя.

Ще час і терпіння знадобилися, щоб ужитися з товаришами по службі: підрозділ – це сім’я і важливо зрозуміти кожного, а в цьому потрібно терпіння.

Найголовніше для мене зараз – можливість зробити свій внесок у досягнення перемоги України над мордором. Не приховуватиму, мені подобається авантюрний характер роботи, якою ми займаємося. Це те, чого не вистачало в мирний час.

Найважче зараз – це очікування виходу на завдання, коли випаде шанс зробити щось корисне. Виявилося, що фразеологізм «війна – *, головне – маневри» буквально містить у собі істину. У цій справі важливо запастися терпінням та відключати емоції – у це важко повірити, але іноді можна виграти бій без жодного пострілу.

Причетність до подій, що зараз відбуваються, викликає в мене почуття гордості. Я радий, що є можливість зробити свій внесок у досягнення перемоги України.

По теме:

Новости

Спецпроекты

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: