Покоління, якому не треба думати: як ШІ змінює дитинство та заважає дорослішанню

Підліток посварився з найкращою подругою, засмучений і не знає, що робити. Раніше він прокручував би сварку в голові, радився з іншими друзями, підбирав слова для вибачення. Тепер достатньо запитати чат-бота, і той напише гарне повідомлення. Але саме в цьому й проблема, вважає журналістка й мама Еріка Саутер. На її думку, ШІ дозволяє дітям пропускати складні моменти, через які люди вчаться бути дорослими. Чому це важливо й що можуть зробити батьки, вона пояснює в колонці для Fast Com­pa­ny.

ШІ думає за дитину: чому це може шкодити її дорослішанню. Фото: Deposit­pho­tos

Головне

• За опитуванням Pew Research Cen­ter, 54% американських підлітків 13–17 років використовують чат-боти для навчання, а 12% — щоб поговорити про почуття й отримати пораду.
• Авторка вважає, що ШІ дає дітям змогу пропускати «незручний етап» пошуку рішення, а саме він формує впевненість.
• Водночас ШІ може бути корисним: допомогти з математикою чи порепетирувати складну розмову.
• Головне — навчити дитину відрізняти, коли ШІ допомагає думати, а коли думає замість неї.

Не про домашку, а про дорослішання

Батьки роками переживали, що технології показують дітям не те, руйнують увагу й полегшують списування. Але ШІ, на думку Саутер, створив нову проблему: діти можуть «делегувати» сам досвід, який вчить їх бути дорослими.

Річ не лише в тому, що ШІ може написати гарне есе. Він позбавляє дитину відчуття безпорадності перед чистим аркушем, необхідності впорядкувати думки й зрозуміти, що саме вона хоче сказати. Те саме з дружбою, стосунками й повсякденними рішеннями: навіщо думати, що сказати другові, якщо ШІ напише краще? Навіщо мучитися з вибором, якщо алгоритм видасть акуратний список «за» і «проти»?

Читайте також: «Зварювальники — нові айтішники»: чому молоді українці не бояться ШІ

Чому важливо пройти «незручний етап»

Технології, пише авторка, дають змогу пропустити «незручну середину» — період, коли людина плутається, помиляється й поступово сама доходить до відповіді. А саме в такі моменти ми й ростемо.

Психологи розвитку називають це досвідом опанування: впевненість у собі формується тоді, коли людина сама долає труднощі. Дитині важливо знати, що вона переживе власну помилку.

Згадайте, чого вас навчили власні невдачі: друг, який збрехав; вибачення, яке пішло зовсім не так; шкільний проєкт, у якому довелося довго розбиратися; рішення, яке у 16 здавалося геніальним, а в 17 — жахливим. Такі моменти, переконана Саутер, вчать того, чого не навчить жодна програма: прислухатися до своєї інтуїції й вірити, що впораєшся сам.

Є й інший побічний ефект: коли ШІ думає за нас, ми ще й гірше запам’ятовуємо інформацію.

Але ШІ — не ворог

Авторка не закликає забороняти технології. ШІ може допомогти учневі з алгеброю, якщо батьки самі в ній не розбираються, дати сором’язливому підлітку порепетирувати складну розмову чи замінити репетитора родині, яка не може його дозволити.

Але між тим, щоб ШІ допомагав думати, і тим, щоб він думав замість тебе, — тонка межа. І саме її, на думку Саутер, треба навчити бачити дітей. А заразом і себе.

Читайте також: Живе спілкування зникає: ми стали говорити менше на 3 тис. слів на день

Що можуть зробити дорослі

Авторка радить кілька простих правил, які працюють і для дітей, і для дорослих:

• спершу подумайте самі. Перш ніж просити ШІ пояснити поведінку друга, спробуйте сформулювати власну версію;
• дайте собі 15 хвилин. Перш ніж генерувати план есе чи презентації, спробуйте накидати власні аргументи;
• використовуйте ШІ як опонента, а не як першу чернетку. Нехай він ставить під сумнів ваші думки й допомагає побачити інші погляди.

Перестаньте розчищати дітям дорогу

Окреме застереження Саутер адресує батькам. Ми стали майстрами розчищати дітям шлях від перешкод: пишемо вчителям, якщо оцінка здається несправедливою, втручаємося в сварки з друзями, стежимо, щоб дитина ніколи нічого не провалила.

Але дітям, переконана авторка, потрібно вчитися розв’язувати проблеми самостійно. Наприклад, почати можна з простих щоденних обов’язків і відповідальності за них: деякі батьки вже, скажімо, дають дітям завдання з винагородою через банківські застосунки.

Колись дитині доведеться ухвалювати рішення, з якими не допоможе жоден бот: кому довіряти, коли піти з поганих стосунків, як відстояти себе чи свої переконання, коли ніхто не погоджується.

«У них може бути доступ до більшої кількості інформації, ніж у будь-якого покоління в історії, але інформація й судження — не одне й те саме», — пише Саутер. — «Я хочу, щоб мої діти вміли ставити хороші запитання. Але також хочу, щоб вони достатньо довіряли собі, аби на деякі з них відповісти самостійно».

А якщо дитина звертається до ШІ, бо їй важко емоційно, варто м’яко поговорити з нею самим або запропонувати допомогу психолога: чат-бот не замінить підтримки живої людини.

Читайте також: Хочете бути щасливішими? Дослідники Оксфорда радять поставити собі три запитання