Посунься, Юпітере! Астрофізики знайшли понад 60 нових супутників у Сатурна, це новий рекорд

Після кількох коротких місяців лідерства Юпітер знову поступився титулом «найбільша кількість відомих супутників» Сатурну. Відкриття 62 раніше невідомих супутників повернуло планету з кільцями на першу позицію в Сонячній системі із загальним числом 145 офіційно визнаних супутників. Юпітер, з його «нещасними» 92 відомими супутниками, повинен буде добре постаратися, якщо він хоче повернути собі пальму першості. MC.today із посиланням на Science Alert розповідає, де ховалися супутники раніше.

Звісно, ніхто нікуди насправді не ховався. Річ у тім, що техніка астрономів стала потужнішою й досконалішою, що дозволило побачити кілька десятків малих об’єктів навколо планети.

Зміщуючи та накладаючи зображення супутників, зроблені впродовж кількох років, команда під керівництвом астронома Едварда Ештона з Інституту астрономії та астрофізики Academia Sinica на Тайвані змогла знайти супутники Сатурна діаметром лише 2,5 кілометра.

І ці нещодавно виявлені крихітні об’єкти дозволяють астрономам дізнатися більше про минуле Сатурна.

Насправді виявити невеликі супутники, що обертаються навколо Юпітера та Сатурна, досить складно. Ці дві планети є найбільшими в Сонячній системі, і вони дуже яскраві на небі, особливо з Землі, з якої вони завжди освітлені сонцем.

Це робить виявлення маленьких тьмяних об’єктів особливо складним.

Цікаво, що критерії визначення природного супутника досить широкі. Немає вимог щодо форми, маси, діаметра чи складу; об’єкт, про який йдеться, просто повинен мати стабільну орбіту навколо іншого, більшого тіла, яке не є зіркою. Отже, планети, карликові планети та навіть астероїди можуть мати власні супутники.

Але недостатньо просто помітити об’єкт поблизу планети та заявити, що ви знайшли новий супутник. Об’єкт потрібно відстежувати – в ідеалі на кількох орбітах – щоб можна було проаналізувати його шлях і визначити, чи він стабільний. Таким чином, хоча накладання зображень можуть виявити тьмяні об’єкти, для підтвердження статусу супутника необхідно провести багато таких спостережень.

Ця техніка використовувалася для пошуку супутників, що обертаються навколо Урана та Нептуна; у 2019 році Ештон і його колеги використали його, щоб сканувати небо навколо Сатурна за допомогою канадсько-французько-гавайського телескопа (CFHT), визначивши раніше невідомі об’єкти в просторі навколо Сатурна.

Усі нещодавно відкриті супутники належать до трьох груп супутників Сатурна, класифікованих як «нерегулярні». Вони, зібрані в групи, відомі як інуїтські, галльські та норвезькі супутники, обертаються навколо планети по великих еліптичних орбітах під нахилом до інших супутників Сатурна.

Астрономи інтерпретували появу цієї групи як доказ зіткнення між супутниками. Скандинавська група, згідно з аналізом, може бути залишками після руйнування супутника помірного розміру.

«Оскільки ми досягаємо можливостей сучасних телескопів, – каже астроном Бретт Гладман з Університету Британської Колумбії в Канаді, – ми знаходимо все більше доказів того, що супутник середнього розміру, який обертався навколо Сатурна, розлетівся приблизно 100 мільйонів років тому».

Також пропонуємо вам почитати про те, що внутрішнє ядро Землі перестало обертатися. Скільки це триватиме та що означає для життя, ми розповідали тут.