UA RU
logo
15 Sep 2022

«Прокидаєшся і не знаєш, що буде за 10 хвилин». Історія бізнес-аналітика IT-компанії, який пішов на фронт

Валерія Присяжнюк

Редактор в MC.today

Дмитро Мурин на службі

Дмитро Мурін на службі

За три дні до війни бізнес-аналітик Дмитро Мурін вийшов на нову роботу в IT-компанію AccelLabs. Він відразу попередив нове керівництво, що у випадку мобілізації сам проявляти ініціативу та йти у військкомат не буде, але якщо призвуть – піде на фронт. У компанії погодилися.

А 24 лютого Дмитро вирішив – залишатися осторонь не можна. Зібрав речі, попередив родину і керівництво на роботі та пішов воювати.

Зараз він боронить Україну на сході. В інтерв’ю редакції MC.today Дмитро розповів, як займався ремонтом ворожого танка, чим йому подобається служба в армії та що він зробить відразу після нашої перемоги.

Пішов на фронт у день народження доньки

Я живу в столиці: 24 лютого, як і всі кияни, прокинувся від вибухів. Дружина сиділа перелякана: «Щось відбувається». А я порадив їй спати далі, бо мало що там вибухає.

Але потім ми зайшли в Telegram і зрозуміли, що почалася повномасштабна війна. Наступну добу я думав, що робити далі.

25 лютого був день народження моєї доньки, їй виповнилося 16 років. Зранку я обійняв її та дружину і сказав: «Вибачте, дівчата, я прийняв рішення йти у військкомат».

Курс
QA
Вивчайте важливi технології для тестувальника у зручний час, та отримуйте $1300 уже через рік роботи
РЕЄСТРУЙТЕСЯ!

Коли збирав речі, у двері подзвонив сусід – він почув, що йду у військкомат, і сказав, що йде зі мною. По дорозі до нас приєдналися ще декілька хлопців. Так ми вже цілим загоном прийшли записуватися до ЗСУ.

Дмитро Мурін на службі

Дмитро Мурін на службі

У військкоматі людей було так багато, що всім сказали перейти на інший бік вулиці і звідти викликали. Запитували про бойовий досвід та неохоче брали тих, у кого його нема. Мене взяли відразу: я вже захищав Україну у 2015–2016 роках, був тоді на Донбасі заступником командира роти вогневої підтримки. А після цього декілька років будував кар’єру в IT.

Співпрацював із ProZorroелектронна система для державних і комунальних тендерів на закупівлю товарів, робіт і послуг – координував команду з одного проєкту. Потім працював у такій самій електронній системі, тільки для бізнесу.

Після цього працював ще в декількох IT-компаніях, у тому числі в Luxoft – на посадах менеджера технічної команди та бізнес-аналітика. А в лютому цього року вирішив перейти в AccelLabs, там запропонували кращі умови праці. Але до війни встиг попрацювати в компанії буквально три дні.

Через два тижні після того, як я пішов на фронт, у компанії сказали, що, поки матимуть можливість, платитимуть мені частину зарплати. Мені було дуже незручно: я ще не встиг принести ніякої користі компанії, а вони вже мене так підтримують. Але в AccelLabs сказали: «Ми принципово вирішили, що будемо платити частину зарплати людям, які пішли служити». Досі я кожен місяць отримую від них гроші.

На службі навчився водити машину

Після мобілізації я спочатку декілька тижнів був у резервній піхоті в Чернігівській області. Там ми готували позиції оборони, вчилися, перебували на постах охорони сіл і доріг.

Зараз я несу службу на Донбасі як заступник командира танкової роти. Я відповідаю за готовність до бою військової танкової техніки моєї роти. Понад усе мені подобається у службі те, що дуже швидко можна побачити результат своєї роботи. Тільки-но був пошкоджений танк, я приклав руку, скоординував полагодження – і ось техніка вже йде в бій.

Доводиться ремонтувати й трофеї. Був навіть такий цікавий період – пару тижнів, коли єдина боєготова техніка в моїй роті була саме трофейна. І вона відпрацьовувала за всю іншу. За деякими даними, то був, здається, танк Т-80 одного з полків кантемирівської дивізії, розбитий нашими військами. Там були проблеми з механізмом заряджання, із системою ведення вогню. Ми трошки помучилися з ним, привели до ладу і відправили воювати.

На службі я отримав навичку, якої в мене раніше не було – водити машину. У мирний час я майже ніколи не керував автівкою, а зараз мені потрібно постійно кудись виїжджати, шукати запчастини тощо. То мій водійський досвід почався не зі спокійної практики, а відразу з фронтової – вантажно-пасажирської машини без заднього огляду, якою важко маневрувати. А ще й доводиться їздити по складній місцевості, серед дерев тощо. Досить специфічний досвід, приголомшливий, але я вже до нього почав звикати.

А от до чого я досі не можу звикнути на службі – до того, що доводиться втрачати друзів. В армії часто складаються дружні, близькі стосунки між людьми. Я досі спілкуюся з деякими хлопцями, поряд з якими воював 2015 року. Але серед них вже є й загиблі: у березні в бою на Київщині підірвався мій товариш. Два тижні лікарі боролися за його життя, але марно.

Попри те, що я зараз не беру прямої участі в боях, у мене теж трапляються небезпечні ситуації. Одного разу вночі мінометний обстріл застав просто біля машини. Це тривало десь годину, а сховатися було ніде. Було страшно, але, напевно, я вже встиг звикнути до відчуття небезпеки – не можу сказати, що мене це якось шокувало.

Дмитро Мурін на службі

Дмитро Мурін на службі

Про побут і вільний час

У мене не зовсім стандартно побудований армійський побут. Наприклад, у батальйоні в нас централізоване дво-, триразове харчування. Там завжди дають хлопцям борщ чи суп, рис, макарони – повний пансіон.

А я часто не сиджу на одному місці, а їжджу за запчастинами, боєприпасами та технікою, тому де доведеться, там і поїм.

Ось сьогодні як такого обіду в мене не було: я заїхав до знайомих і просто з’їв банку тушонки.

Буває, що нас «підгодовують» волонтери, але тут, у Донецькій області, це не так розповсюджено, як на Київщині або Чернігівщині.

Вільного часу в нас майже немає, часто доводиться працювати по 12–14 годин на день. Але ось вчора був більш-менш спокійний вечір – я спробував послухати музику, правда, це не дуже вийшло через відсутність інтернету. Іноді на виїздах слухаю аудіокниги, зараз зацікавив твір «Франческа. Повелителька траєкторій» Доржа Бату. Цей автор  народився в російському Улан-Уде, потім переїхав в Україну, працював журналістом, а тепер він співробітник у NASA. Дуже цікавий життєвий шлях, я просто не міг пройти повз таку людину.

Про рідних і дім

Від початку служби я вже двічі був удома – їздив до Києва у відрядження та заїжджав побачити рідних. Перший раз спеціально заздалегідь не казав, що їду – до останнього щось могло зірватися й вони б засмутилися. Набрав дружину вже на під’їзді: «Я тут поруч, скоро буду». У дружини та дітей стільки було радості – це просто не можна передати.

Удома життя йде вперед, донька закінчила школу й готується поступати. Я їй дав поради з цього приводу, але сильно не тисну – вона вже майже доросла і може вирішувати сама.

Також бачу, що життя йде вперед і в багатьох знайомих і друзів. Іноді дивуєшся: заходиш у соцмережі, люди на морях – ніби війни немає. Я не можу сказати, що мене це якось злить, просто хочеться, щоб про нас не забували. Про те, як ми по кілька діб не спимо, а потім прокидаємось і не знаємо, що буде за 10 хвилин. Усе це саме заради того, щоб в українців усе було добре.

По теме:

Новости

Спецпроекты

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: