беженцы

Раїса Швецова Третій тиждень повномасштабної війни. Харків під обстрілом. Тестувальниця Beat Technology Раїса Швецова вирішує залишити місто. 11 березня 2022 року вона з мамою та семирічною донькою переїжджає до Туреччини та в безпеці живе там майже рік. Усе змінюється 6 лютого, коли країну накриває катастрофічний землетрус і забирає життя понад 40 тис. людей . Раїса із сім'єю живе в Анталії – місті, яке знаходиться у другій зоні небезпеки . Редакції MC.today дівчина розповіла про переїзд до Турецької Республіки: про 100%-ну річну інфляцію, дивні звички місцевих жителів і те, як її мало не виселили із квартири з дитиною прямо посеред ночі. Побачили рекламу перевізника та поїхали до Стамбула Я жила на околиці Харкова: з перших днів війни над головами літали літаки та долинали звуки «прильотів». Спочатку ми переїхали до сестри в інший район міста. З дому взяли лише трохи їжі та котів у переносках – думали, усе швидко закінчиться. Більше ми додому не повернулися. З Харкова спочатку поїхали до Львова, а звідти дісталися Кишинева. Там ми насилу знайшли простий номер у готелі, за який заплатили втридорога – місцеві не забули заробити на горі українців. А потім почали думати, куди рухатись далі. У Кишиневі на очі потрапила реклама автобусного перевізника. З усіх маршрутів дістатися Стамбула було найдешевше – і ми поїхали туди. Про Туреччину я знала тільки, що ціни там нижчі від європейських – якось відпочивала в цій країні. 11 березня ми приїхали до Стамбула і через Airbnb винайняли квартиру. Це гарне місто, але не дуже затишне для життя: цілодобово «базарний день», галасливо, незручна інфраструктура. За порадою приятельки ми переїхали до спокійнішої Анталії. Увесь цей час я продовжувала працювати, хоча іноді випадала із графіка через переїзди. У компанії до цього ставилися з розумінням, перші три місяці компенсували частину оренди житла за кордоном. «Не чекайте на допомогу»: як ми оформляли ВНП На початку травня ми з мамою та донькою подали документи до міграційної служби, щоб отримати ВНП в Туреччині. Для підготовки паперів і заповнення анкет на сайті служби звернулися до агенції. Це коштувало 300 лір на одну особу. Плюс додаткові запевнення, апостилі тощо. Тут немає жодної соцдопомоги українським переселенцям, ми оформляли документи як звичайні туристи. ВНП видають на пів року, рік чи два з можливістю продовження. Одна з умов отримання – контракт на оренду житла. Ми оформляли договір оренди та ВНП на рік. Ще дорослим обов'язково потрібно купувати страховку, дітям – за бажанням. Чим старша людина, тим дорожча страховка. Моя коштувала 832 ліри, мамина – 1,9 тис. лірна рік. Зараз ціни вищі. Після схвалення заявок нам видали ID-картки – «ікамет». З ним можна керувати автомобілем, отримати турецькі права, влаштувати дитину в садочок або школу. Але права на працевлаштування не дає. А за нелегальну роботу тут можуть депортувати або виписати штраф близько 36 тис. лір. Після отримання ВНП потрібно було зареєструвати нашу адресу проживання. Я пішла до міграційної служби з договором на оренду та «ікаметом». Провела в черзі шість годин, і з'ясувалося, що ще потрібні квитанції за електрику та воду, оформлені на моє ім'я. У переліку документів про це нічого не написали! Зі страховкою я вже зверталася до приватної клініки. Вона покрила прийом лікаря, який коштував близько 1,4 тис. лір, УЗД, призначення лікування та повторний огляд за тиждень. Решта – за прайсом. Мене вразило, що у приватних клініках тут дуже багато людей і відвідування лікаря займає багато часу. Реєструють пацієнта, зв'язуються зі страховою, також іноді перекладач не може підійти швидко тощо. Записатися на конкретний час і швидко потрапити на прийом, як в Україні, не вийде. Взагалі, якщо ви переїжджаєте до Туреччини, готуйтеся до того, що тут ніхто вам не допомагатиме. Усе потрібно докладно дізнаватися самому чи робити через агенції. Щоб зрозуміти турків, треба тут народитись У місцевих жителів багато звичок, які непідготовленій людині складно зрозуміти. Турецькі жінки люблять витрушувати килими з вікон – пил сиплеться прямо на голови перехожим. Таке я бачила і на жвавих вулицях Стамбула, і в Анталії. Ще люблять мити балкони зі шланга, щоб вода стікала вікнами сусідів. Це також вважається нормальним. Якщо ваш будинок недалеко від мечеті, будьте готові прокидатися о четвертій ранку від співу імама, який запрошує мусульман на молитву. До цього можна звикнути, але простіше вибрати квартиру трохи далі. Мечеть в Анталії Нещодавно був випадок, коли росіяни тут збирали підписи, щоб імам співав тихіше. Їм, бачте, заважає. Нічим це, звісно, не закінчилося. Нас мало не виселили посеред ночі Попервах в Анталії ми винаймали квартиру без контракту. Навіть не хочеться згадувати: одного разу нас мало не виселили посеред ночі, бо так захотілося орендодавцю. Анталія Я раджу не сподіватися на чиюсь порядність, а все робити офіційно – з контрактом і квитанціями про оплату. Так закон буде на боці квартиронаймача. Щодо цін: що далі від центру міста й інфраструктури, то дешевше. Квартиру, у якій ми зараз живемо, я знайшла через Airbnb, вона коштує $600. Я заплатила за перший місяць плюс депозит $600. Контракт ми з господарем квартири завірили в нотаріуса. Комуналка мені тут коштує 2 тис. лір на місяць. Дуже багато платимо за електрику: центрального опалення в Туреччині немає, а взимку у квартирах холодно. Доводиться вмикати кондиціонер. За три місяці в Туреччині ваш телефон заблокують За рік ціни тут зросли вдвічі. Спочатку одяг і продукти були дешевшими, ніж в Україні. Так, фірмові кросівки в турецькому Adidas коштували втричі менше, ніж у нашому. Пачка турецької кави – 24 грн, коли в Україні така сама – 70 грн і чомусь гірша на смак. Але окремий шок – це умови купівлі техніки. Якщо ви купили телефон не в Туреччині, то його IMEI не зареєстрований у турецькій базі, за 120 днів його просто заблокують. Після цього він працюватиме лише з Wi-Fi. Щоб цього не сталося, потрібно сплатити за реєстрацію пристрою в Туреччині – зараз вона коштує близько 6 тис. лір. При цьому модель і вартість смартфона не важливі. Щодо освіти для дітей. Я пробувала записати доньку до місцевої держшколи, але там попросили документ про закінчення першого класу в Україні. Нам його можуть дати, тільки якщо я заберу документи з української школи. Ми вирішили залишитися в ній і навчатися онлайн. У приватних школах до документів ставляться лояльніше. Але й коштують вони дорожче за наші університети – з початку року вже подорожчали на 65%. В одній зі шкіл навчання з 44 тис. лір зросло до 90 тис. лір на рік. Цікаво, що ціни не вказані на сайтах шкіл – щоб дізнатися, потрібно прийти до директора. При цьому сума, яку вам назвуть, за тиждень може зрости. В одній зі шкіл на запитання про вартість навчання мене спитали: «А яку ціну вам називали в інших школах?» День трагедії Під час землетрусу 6 лютого я була з донькою на Давразі – гірськолижному курорті за 120 км від Анталії. Ми планували повернутись того ж дня, але після обіду почався сильний снігопад, і дорогу з курорту засипало. Ми заночували в місцевому готелі. Вранці я дуже здивувалася, коли побачила десятки повідомлень від друзів, колег та одногрупників, з якими 10 років не спілкувалися – усі запитували, чи не постраждали ми. Спершу я не могла зрозуміти причину хвилювання, а потім побачила новини про землетрус. Анталія за 700 км від епіцентру катастрофи. Поки що в нас спокійно, але ми не знаємо, що буде далі. На карті сейсмічних зон Туреччини ми перебуваємо у другій зоні небезпеки. Уже стало зрозуміло, що така величезна кількість жертв через те, що будинки тут будували, аби тільки продати. Ніхто не дотримувався норм для сейсмічно активних регіонів. Зараз у Туреччині різко змінилася реклама нерухомості, усі пишуть: «Наша компанія будує сейсмічно стійкі будинки, дотримується стандартів» тощо. У найбільш постраждалих від землетрусу регіонах досі фіксують поштовхи до п'яти балів. В Анталії бувають до двох, це не відчутно. Звісно, після цієї трагедії почуття безпеки, заради якого ми виїхали з України, вже нема. Перші дні після того, що сталося, я від нервів боялася навіть спати. У мене почали з'являтися думки про переїзд. Зупиняють ціни на житло в Європі – вони вдвічі вищі, ніж тут. Незабаром закінчиться наш договір оренди. Поки що я точно не знаю, як зміниться ціна і чи продовжать нам ВНП. Тоді й вирішуватимемо.

беженцы

«росіяни тут збирають підписи, щоб імам співав тихіше». Українка живе в Туреччині під час війни та розповідає про життя в цій країні