фінансовий аналіз – останні статті та новини

Чи знайоме вам відчуття, коли ви не звикли витрачати гроші на себе, соромитеся робити покупки, страждаєте через почуття провини, якщо таки витратили гроші на власні бажання, а не на дітей, батьків, побут… Коріння цієї проблеми ховається саме в дитинстві. Припускаю, батьки в дитинстві часто говорили вам щось на кшталт «Багато хочеш, мало отримаєш», «Я теж багато чого хочу, але ж думаю в першу чергу про родину». Згадали щось подібне? Давайте обговоримо, що в такі моменти відчуває дитина. З часом дитина звикає до того, що хотіти чогось – це неправильно, втілювати власні бажання – неправильно. Як результат, і самооцінка, і якість життя, і відчуття щастя в таких дітей не надто високі. Ситуація, коли дитина в підлітковому віці «Нічого не хоче» виникає зокрема тому, що дитині з раннього віку не дозволяли втілювати власні бажання і отримувати те, що хочеться. Отож, важливо залишити за дитиною право приймати рішення про витрати кишенькових грошей самостійно. Наприклад, у віці 7-8 років дитина хоче витратити накопичені 200 гривень на бажану іграшку низької якості. Ви, як мама чи тато, перед купівлею іграшки попереджуєте дитину, що якість іграшки сумнівна, і краще накопичити ще 100 гривень, щоб купити іграшку вищої якості. Тут важливо попередити, але не забороняти, звинувачувати тощо. Уявімо, що дитина таки купляє ту іграшку за 200 грн, дуже швидко іграшка ламається. Дитина, звичайно ж, засмучується. Після інциденту батькам важливо втішити дитину, підтримати, допомогти зробити аналіз протриньканих грошей, обговорити з дитиною висновки, до яких вона дійшла. Без штампів, звинувачень «Я ж казала, а ти мене не послухав» і «Ну я так і знала!» тощо. Знайте, що особистий досвід дитини значно важливіший та більш відчутний, ніж ваші нотації. До того ж, краще тренуватися на сумах, які не нанесуть відчутної шкоди сімейному бюджету, тобто в ранньому віці, коли вартість помилки незначна. «Тринькання» та як з ним боротися Моя приятелька нещодавно поділилася зі мною своїм досвідом. Щороку, починаючи з шестирічного віку, вона їздила з однолітками в санаторій, на море чи в гори, аж на 18 днів. Перші кілька років мама дівчинки давала вчительці, яка супроводжувала дитячу групу, суму для кишенькових витрат доньки. І вчителька щодня видавала дівчинці частину грошей для того, щоб вона купила морозиво чи фрукти. У 9 чи 10 років мама вперше видала доньці гроші особисто. Звичайно ж, дівчина за тиждень протринькала на смаколики всі гроші, які були передбачені на 18 днів відпочинку, і зрозуміла, що доведеться завершити відпочинок без копійки. Дівчина подзвонила мамі та попросила передати ще грошей, на що мама категорично відмовила, сказавши, що якщо донька не змогла спланувати свої витрати, то мусить бути «на мілі» та зробити висновки на наступний раз. Отож всі діти, які не встигли розтринькати свої гроші, могли собі щось купити, а дівчина мусила їсти виключно те, що давали в столовій санаторію. Вона почувалася некомфортно на фоні інших дітей і змогла таки зробити свої висновки. Вже наступного року вона змогла грамотно розпланувати свої покупки так, щоб вистачило на всі дні відпочинку. А ще через рік змогла навіть оптимізувати витрати так, щоб привезти у подарунок смаколик і набір голок із золотими вушками для мами, яка займалася шиттям та вишивкою. Минуло 20 років, той набір голок досі лежить у мами вдома як нагадування про фінансовий досвід дівчини. Для того, щоб НЕ здійснювати помилок потрібен досвід, а для того, щоб отримувати досвід, потрібно здійснювати помилки. Оскільки я вірю, що свідомі батьки бажають своїм дітям найкращого майбутнього, пропоную прийняти аксіому: не буває негативного досвіду. Те, що ми, дорослі, звикли називати негативним досвідом, можна розглядати як позитивний досвід, бо він дає розуміння, як робити НЕ потрібно, спонукає пробувати інші варіанти поведінки. Важливо зробити все, щоб дитина припустилася максимуму помилок, поки вона володіє невеликими сумами грошей, усвідомила цей досвід, проаналізувала, зробила висновки, сформувала навичку керування грошима. Саме з цієї причини важливо навчити дитину витрачати кишенькові гроші на те, що дитина хоче, навіть якщо батькам такі витрати здаються дивними чи недоцільними.