Киевская область – останні статті та новини

Редакція MC.today публікує другу частину історії засновника равликової ферми Maxi Snail Антона Авраменка. У першій ми розповідали про те, як він займався кіберспортом, працював в IT, а потім несподівано для себе зацікавився равликами. Запуск першої ферми виявився невдалим – урожай равликів загинув, і Антону довелося підробляти у таксі. Але він не опустив руки та почав організовувати екскурсії на свою ферму, щоб розвивати бізнес далі. Вихід на ринок Іспанії Згодом постало питання, кому продавати великі обсяги равликів – в Україні це було складно. Тому моєю основною метою стало знаходити клієнтів за кордоном. Антон на фермі Maxi Snail Після провалу з першим урожаєм я кілька разів їздив до тієї людини, з якою познайомився на OLX і з якої починалася ця історія, – набиратися досвіду. Якось дорогою ми розмовляли й він розповів, що планує відкрити склад в Іспанії і продавати равликів там. Він шукав інвестиції та партнера, який би цим займався. Із грошима в мене було так собі, але я непогано говорив іспанською та міг допомогти з організацією роботи в цій країні. Я швидко знайшов склад біля Барселони. Мій партнер із братами залишився в Україні займатися фермою, а ми з дружиною переїхали до Іспанії розвивати бізнес. Ми знову продали машину та мали бюджет у кілька десятків тисяч євро. Три місяці ми займалися оформленням документів, і після цього на склад у Барселоні прийшла перша партія равликів з України. Я почав пропонувати нашу продукцію іспанським ресторанам. Тут, як не дивно, допоміг мій досвід в IT. Ми з другом створили бота, який за кілька секунд через Google-мапи знаходив адреси закладів у певному місті в Іспанії, де готують равликів – із графіками роботи, телефонами та іншою інформацією. Я вантажив товар прямо в багажник легкової автівки, їздив і пропонував ресторанам. На день проїжджав 100–200 км. У половині випадків я продавав невелику партію равликів одразу на місці. У другій половині в мене замовляли 30–40 кг «на завтра». Продажі йшли добре, але за місяць почалася пандемія коронавірусу. Ресторани закрилися, і продавати равликів стало нікому. Довелося ставити історію з експортом на паузу. Равлики Maxi Snail Ми із дружиною повернулися до України, я розійшовся з партнерами, купив землю та почав розвивати власну равликову ферму. Там я вже міг розгулятися та реалізувати всі плани з автоматизації та технологічності, про які давно мріяв. «Розумний дім» для равликів Поливання на фермі У січні 2021 року я перевіз теплиці та все обладнання на нову ділянку з електрикою та комунікаціями. Він знаходиться неподалік села Вересня Київської області. На ділянці є будинок, де зараз мешкає моя мама – допомагає керувати фермою. Додатково ми зробили терасу для гостей, які приїжджають на екскурсії фермою – там можна продегустувати равликів. В автоматизації ферми мені допоміг досвід в IT. Для обліку клієнтів ми маємо CRM-систему, яка зараз налічує близько 20 тис. осіб – це люди, які в різний час цікавилися фермою та залишали заявки. Деякі з них згодом запустили власні ферми і стали нашими партнерами. За 2020–2021 рік ми допомогли запустити 141 ферму. Тераса на равликовій фермі Maxi Snail Для старту потрібно від 10 соток землі та 5–6 тис. євро вкладень. Ми допомагаємо тим, що даємо партнерам усі інструкції щодо вирощування равликів, супроводжуємо з усіх питань, а потім викуповуємо в наших партнерів урожай і реалізуємо його в Іспанії. Це чимось схоже на систему франшиз. У нас на фермі скрізь стоять камери. Я можу дистанційно через телефон спостерігати, що там відбувається. У теплицях є автоматизована вентиляція, поливання та опалення. Усе вмикається чітко за графіком, але за необхідності можна керувати дистанційно. Якщо йде дощ, поливання не ввімкнеться, якщо спека – поливатиме інтенсивніше. Це такий «розумний дім» для равликів. Наразі на равликовій фермі Maxi Snail у Київській області працює близько 20 людей. Для співробітників я склав регламент-інструкцію, яка допомагає швидко зануритися в усі справи. Це така маленька книжечка, яка розповідає про тонкощі роботи ферми. Азійський ринок Коли в Іспанії закрилися ресторани і продавати равликів не було кому, я почав шукати нові можливості для експорту. Вирішив спробувати ринок косметики із додаванням муцину. Це слиз равлика, з якого потім роблять порошок – один з найдорожчих інгредієнтів у косметології. У Кореї і Штатах його продають по $60–70 тис. за кілограм. А щоб отримати кілограм муцину, потрібні дві тонни равликів – звідси така ціна. У мене вийшло організувати виробництво муцину в Україні, а в Азії я шукаю способи його реалізації. Спочатку ми запустили лінійку доглядових засобів для очей та обличчя в Україні. Нині її вже неможливо купити – другу партію не робили через війну. Я зараз в Індонезії та запускаю продажі тут. Антон Авраменко з міністром імпорту Індонезії, партнеркою з виробництва косметики та дружиною Спочатку планували продавати муцин компаніям, які займаються виробництвом косметики, як сировину. Але в Джакарті я познайомився із жінкою, яка знає все про те, як влаштована місцева косметична індустрія. Ми почали з нею співпрацювати, і зараз замість пошуку виробників в Індонезії я сам роблю косметику з українським муцином. В Україні ми запускалися з назвою Mirin, але виявилося, що тут вона не підходить. Індонезія – мусульманська країна з негативним ставленням до алкоголю, а мірін – це японське вино. Ми додали наприкінці назви літеру i, стало Mirini. Міріні – це індонезійське жіноче ім'я. Наше виробництво знаходиться у Джакарті. Перша партія – це сім продуктів, усього 35 тис. одиниць. За ціною косметика виходить дешевше за корейські та японські аналоги. У майбутньому я планую просувати Mirini в Сінгапурі, Таїланді та Китаї. Равликовий бізнес і війна Моя ферма опинилася в окупації з перших днів війни, вона знаходиться за 20 хвилин їзди від білоруського кордону. Я на той момент уже був в Індонезії, увесь час телефонував мамі, але на третій день телефонний зв'язок зник. Мамі важко довелося: постійні обстріли, відсутність їжі та води. Пощастило, що в селі, де знаходиться ферма, живуть дуже добрі люди. Вони ділилися з мамою їжею – картоплею та салом, а мама готувала для них равликів. Так і виживали. А моїм основним завданням на початку війни було заспокоїти всіх партнерів і переконати їх запускати ферми, попри те, що відбувається. Після деокупації Київської області я подивився записи з камер відеоспостереження на фермі і побачив, як російські солдати через вікно вдерлися до кімнати з равликами. Напевно, вони шукали пральну машинку, а знайшли чотири тонни равликів. Вони, м'яко кажучи, здивувалися. Декілька місяців тому на ферму приїжджали американські журналісти, брали інтерв'ю про життя в окупації. Я на той момент був там. Насамкінець вони запитали: «Наскільки складніше стало займатися вашим бізнесом під час війни?» А річ у тому, що равликовий бізнес став лише вигіднішим. Равликова ферма під час війни У Європі піднялися ціни на їжу, зернові та равликів. В Україні ціни на зерно, навпаки, впали, а ми годуємо равликів саме зерном. Тобто вирощувати їх стало дешевше, а продавати зараз можна на 30% дорожче, ніж торік. Плюс до нас з початком війни приєдналися нові партнери – великі українські холдинги. Зараз ми експортуємо 99% продукції – урожаї з нашої ферми та господарств партнерів. Оборот із продажу близько 4 млн євро на рік, а мій чистий дохід – близько 400 тис. євро. Від авторки Олени Лебедєвої: коли ми закінчили інтерв'ю з Антоном, він спитав, куди можна надіслати равликів на пробу. Я подумала, що то жарт, але номер відділення «Нової пошти» назвала. За тиждень у мене на вечерю було ескарго з равликів, а з холодильника спокусливо дивилася банка равликової ікри. Якщо ви, як і я, раніше тільки спостерігали, як медитативно равлики повзають у траві, гарантую: у соусі песто вони сподобаються вам навіть більше, ніж у природному середовищі.