Кодекс по процедурам банкротства – останні статті та новини

Раніше банкрути отримували доходи і не платили штрафи Для більшості українців банкрутство – щось із галузі маловідомого і недосяжного. Небагатьом доводиться стикатися віч-на-віч із цією складною процедурою. При цьому від неї ніхто не застрахований. З тих пір як Україна проголосила незалежність, законодавство у сфері банкрутства міняли тричі. Перша редакція закону 1992 року містила всього приблизно 60 статей. У жовтні 2013 року його доробили, але кардинально правила гри залишилися незмінними. Нарешті, у жовтні 2019-го набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства з новими нормами. За старим законодавством терміни процедур банкрутства затягувалися на роки – механізмів їх продовження було більш ніж достатньо. Увесь цей час компанія могла продовжувати працювати й отримувати доходи. При цьому, за нормами мораторію на задоволення вимог кредиторів, цьому бізнесу не можна нараховувати штрафи за несвоєчасне виконання зобов'язань або відкривати на нього виконавчі провадження. Ще компанія звільняється від податків і зборів. З погляду боржників це було ідеально. Василь Пелепецький, адвокат компанії Activitis Банкрутство – спосіб «розпилу» підприємства Закон був настільки зручним для позичальників, що з його допомогою можна було вирішити практично будь-яку проблему бізнесу. Наприклад, оголосити себе банкрутом – і цілком законно і швидко згорнути діяльність компанії, яка накопичила великі борги, очистити майно від застав і вивести активи, списати заборгованість перед контрагентами та бюджетом. Своєю чергою податкова та Пенсійний фонд теж залишалися у виграші: як ініціатори процедури банкрутства вони списували недоїмку і підвищували показники своєї роботи. Ще нечесні підприємці використовували банкрутство, щоб вивести активи з комунальної та державної власності у приватну. Узагалі, мораторій забороняє ліквідувати компанії із часткою держави 50% і більше. Тому, щоб обійти закон, запустили процедуру санації – комплекс заходів для уникнення банкрутства. І завдяки різним махінаціям активи переходили з держвласності у приватні руки. При цьому уряду і Фонду держмайна необов'язково включати таку компанію у список підприємств, які підлягають приватизації. Під «розпил» потрапляли й цілком прибуткові підприємства – досить було штучно наростити заборгованість і порушити справу про банкрутство. А далі справа техніки і спритності арбітражного керуючого. Проблеми з міжнародними регуляторами За допомогою банкрутства банкіри виводили на приватні рахунки і міжнародні вливання в економіку України. Процес простий: НБУ видавав банкам кредити рефінансування, а вони видавали кредити пов'язаним компаніям під мізерне забезпечення. Повернути заборгованість було неможливо, тому що це від початку шахрайська схема. Частка безнадійних кредитів росла, а боржники успішно ліквідовувалися. Про ефективність процедури банкрутства говорить статистика: 2011 року – 14,8 тис. заяв про банкрутство; 2012 року – 11,3 тис. заяв про банкрутство; 98% боржників-банкрутів ліквідовано. За оцінками Міжнародного банку, Україна ніколи не належала до сприятливих країн у рейтингах інвестиційної привабливості. Кредити Міжнародного валютного фонду використовувалися не за призначенням і не приводили до зростання економіки. Тому 2017 року зовнішні регулятори зажадали привести законодавство про банкрутство до міжнародних стандартів. Що змінилося в новому кодексі У жовтні 2019 року набув законної чинності Кодекс України з процедур банкрутства. Він кардинально змінив правила гри. Раніше, щоб кредитор міг порушити справу про банкрутство, він повинен був пред'явити боржникові вимоги в розмірі не менше ніж триста мінімальних зарплат. Також вимоги повинні були бути беззаперечними: кредитор проходив процедуру стягнення заборгованості, отримував рішення суду і тільки після цього відкривав виконавче провадження. Зараз ці критерії скасували. Ще до 2013 року кредитор повинен був подати заяву із грошовими вимогами протягом 30 днів після того, як газети «Урядовий кур'єр» і «Голос України» опублікують повідомлення про відкриття провадження. Якщо цього не зробити, його заборгованість вважалася погашеною. Після 2013-го закон змінили: якщо кредитор не подавав заяву, його вимоги включалися в останню, шосту чергу реєстру кредиторів. Справа в тому, що компанія-банкрут гасить вимоги кредиторів по черзі. Перша черга – зарплати, друга – податки і так далі. До третьої, четвертої черги справа може не дійти – гроші закінчаться. Зараз вимоги всіх кредиторів включаються до реєстру – незалежно від того, чи подавав кредитор заяву. До заяви кредитора достатньо прикріпити обґрунтування заборгованості, сплатити судовий збір і внести аванс за послуги арбітражного керуючого. Загальна сума судових витрат у 2021 році складе 76,7 тис. грн. З них 22,7 тис. грн – судовий збір, 54 тис. грн – оплата послуг арбітражного керуючого за три місяці. Джерело: Fierce Healthcare У межах процедури банкрутства арбітражний керуючий має право оскаржити будь-які договори боржника за три роки до порушення провадження, якщо вважатиме, що вони привели до погіршення платоспроможності боржника. Якщо кредитор тримає в заставі майно боржника, то мораторій на задоволення вимог кредиторів перестає діяти через 170 днів. Так кредитор у будь-якому випадку забере своє – він вище всіх черг. Якщо суд довів, що дії засновників компанії привели до банкрутства, і в них немає грошей або майна, щоб виплатити борг, то вони несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника. Це означає, що власник бізнесу відповідає за банкрутство точно так само, як і бізнес-банкрут. Якщо компанія не виконує зобов'язання перед кредиторами, їх можна стягувати із засновників. Людина може оголосити себе банкрутом тільки за власною ініціативою. Повинні бути виконані такі умови: сума заборгованості – не менш ніж 30 мінімальних зарплат; боржник два місяці не виконує свої зобов'язання; у виконавчій службі винесли постанову, що в нього немає грошей або майна, щоб погасити борг; є докази, що боржник не зможе виконати свої зобов'язання перед кредиторами. Приватний виконавець виправив систему Новий кодекс про банкрутство – революційний для України і спрямований на захист інтересів кредиторів. А ще у 2016 році набув чинності закон про виконавче провадження і з'явилася нова професія – приватний виконавець, до якого перейшли всі функції державного виконавця. Раніше кредитору доводилося в буквальному значенні слова бігати за держвиконавцем, щоб майно або рахунки боржника заарештували. Та й боржник не завжди поспішав виконувати рішення суду і був зацікавлений у пасивності держвиконавця. А ще він завжди міг «домовитися» про закриття виконавчого провадження. Зараз майже в будь-якого банку та фінансової компанії є свій приватний виконавець. Завдяки цьому, коли кредитор отримує рішення суду про стягнення заборгованості, він може бути впевнений, що воно буде виконаним. Приватний виконавець застосує для цього всі необхідні заходи та механізми. Приватний виконавець зацікавлений у тому, щоб погасити заборгованість перед кредитором якнайшвидше, тому що його дохід – це 10% від суми боргу. Крім цього, замовник йому оплачує витрати на виконавче провадження. Завдяки новому кодексу в Україні зменшилася кількість банкрутів. Наприклад, у банкрутстві нема потреби, якщо боржник повертає борг на стадії виконавчого провадження. А тому із жовтня 2019-го в нашій країні порушили близько 200 справ про банкрутство – це в 70 разів менше, ніж дев'ять-десять років тому.