«Це не бізнес. Це моя душа». Як українка відкрила ресторан на Кіпрі – історія Сільвії Бронецької

Юлія Фещенко

Редакторка новин MC.today

Сільвія Бронецька після першого вибуху, що пролунав в Одесі 24 лютого 2022 року, розбудила дітей. Вона вирішила виїхати з країни. Швидко зібрала документи, трьох дітей і собаку, заїхала за батьками. Попереду на неї чекав тиждень у дорозі, від місця до місця, без жодного розуміння, що робити далі. Сьогодні вона – власниця, засновниця та шеф-кухар ресторану SiFood.

Сільвія Бронецька розповіла про переїзд після початку повномасштабного вторгнення, адаптацію та відкриття ресторану на Кіпрі. Колаж: MC.today

«В моєму ресторані працюють винятково українці. Для мене це принципово. Гідна вчасна оплата дає можливість моїм працівникам підтримувати родичів, які залишаються в Україні», – говорить Сільвія.

На Кіпрі вона просуває українську кулінарну культуру. Так, у її закладі безплатно пригощали гостей борщем у День Незалежності, тут підтримують заходи місцевої української громади. Сама Сільвія багато років підтримує декілька фондів та долучається до адресної допомоги родинам, які її потребують.

Фото надане Сільвією Бронецькою

Сільвія – випускниця економіко-правового факультету ОНУ ім.Мечникова. Свого часу вона працювала в морських корпораціях, де познайомилась із чоловіком, а після народження доньки зосередилась на творчих проєктах. Вона займалась графічним дизайном, працювала в маркетинг-підрозділах банку та відомого в Одесі нічного клубу, була ведучою трьох авторських проєктів на радіо – «Про що говорять Жінки», «Гастрострасті» та «Кідфрендлі».

У 2014 році Сільвія взяла участь у конкурсі краси для успішних жінок Mrs.Ukraine International, на якому презентувала свій кулінарний блог. Це і стало початком її кулінарного шляху. Вона швидко вийшла на високий рівень монетизації блогу, брала участь у кулінарних шоу, а під час карантину, запровадженого внаслідок пандемії COVID-19, здобула онлайн освіту кухаря та кондитера. Ось як змінилось її життя з початком повномасштабного вторгнення.

Переїзд на Кіпр та пов’язані з ним виклики

У мене було кілька варіантів, куди поїхати. Наприклад, до чоловіка, який у той час працював в Узбекистані. Або до сестри, яка живе в Південній Африці. Але хрещений нашої старшої доньки запропонував приїхати до нього на Кіпр і одразу зняв нам квартиру на три місяці – це була більш реальна та «робоча» пропозиція. Згодом чоловік до нас приєднався та змінив місце роботи.

Переїзд на Кіпр та пов’язані з ним виклики. Колаж: MC.today

Цей період був суцільним викликом. Ми опинилися в іншій країні, не розуміючи, який у нас фінансовий стан. У нас не було навіть змінного одягу. Так і ходили перші тижні. Було страшно витрачати гроші на одяг, на їжу. За одягом для дітей вирушили до волонтерського центру. Там я і залишилась волонтерити. Це мене врятувало від депресії, яка була неминуча, коли сидиш у маленькій квартирі з трьома дітьми, батьками та собакою і цілодобово дивишся новини.

Фото надане Сільвією Бронецькою

Десь за рік ми адаптувалися, я навіть відновила блог – почала знімати рецепти для жінок, які опинилися за кордоном. Страви, які повертають додому. Потім я почала проводити кулінарні майстер-класи для українок. На цих зустрічах вони знайомились, обмінювались досвідом життя на Кіпрі та жіночою енергією. Це дуже круто – знаходити друзів далеко від дому.

Усі, кого мені довелось годувати, питали: «Коли ресторан?»

Фото надане Сільвією Бронецькою

Усе почалося з того, що я отримала пропозицію від потенційного інвестора. Саме для нього я нарешті прописала всі ідеї та зробила бізнес-план. Але в процесі пошуку приміщення я вирішила, що зможу зробити все сама.

На Кіпрі продаються готові бізнеси, це дуже зручно. Я купила готовий ресторан (приміщення в оренді) з обладнанням та навіть ножами-сковорідками. Заходь і працюй. Невеликий кредит на маленький заклад без участі та партнерства – ось що я обрала.

«У всі інстанції потрібно ходити з тим, у кого там є друзі чи родичі. Така ось кіпрська особливість»

Фото надане Сільвією Бронецькою

Якщо говорити про ресторанний бізнес, то потрібно насамперед мати ліцензоване під цей вид діяльності приміщення. Ліцензія надається саме приміщенню, і це досить складний та довгий процес, який може тривати роками. Неможливо орендувати приміщення без ліцензії та швидко зробити з нього ресторан.

Далі – потрібно зареєструвати компанію. Це займає декілька місяців. Коштує від $1 тис. до $5 тис., залежить від того, до яких юристів потрапити. Потрібно отримати податковий номер – це, здається, не важко зробити онлайн, але ми заповнили анкету, а відповіді не отримали. Виявилось, що на сайті була застаріла анкета.

Наступний крок – відкрити рахунок у банку. Це виявилося досить складно і зайняло майже два місяці. Потім – реєстрація в муніципалітеті, отримання ліцензії та проходження health-інспекції.

Майже нічого не можна зробити без допомоги місцевих. У всі інстанції потрібно ходити з тим, у кого там є друзі чи родичі. Така ось кіпрська особливість. Але якщо у вас такий кіпріот є – усе дуже швидко можна зробити. Один дзвінок може все вирішити. І треба розуміти, що Кіпр – це село (пробачте). Ніякої цифровізації, автоматизації – усе дуже примітивно.

Фото надане Сільвією Бронецькою

Чи є суттєві відмінності між відкриттям бізнесу на Кіпрі та в Україні – навіть не знаю. Кажуть, тут усе інакше. Але в мене не було досвіду в ресторанній галузі вдома, тому мені складно це порівнювати.

Щодо розуміння того, як вести цей бізнес, то я за рік до того, як піти цим шляхом, почала навчатися. Прослухала всі доступні курси та лекції доступними мені мовами. Також зверталась за порадами до рестораторів. Підтримка була неймовірна. Саме від українців! Хто щось міг зробити, порадити, порекомендувати – усі долучились.

Першого грудня моєму ресторану виповнився один рік. Чи робила я помилки – не знаю, це буде відомо згодом після закриття фінансового та податкового року. Та точно одне – те, що я спочатку вирішила наймати не професійних кухарів та всьому їх навчати, виявилось хибним рішенням. Я досі розгрібаю його наслідки.

Від відкриття до тут і зараз: як змінювався ресторан SiFood

Завжди змінюється кількість працівників. Я не можу сказати, що в нас сильна плинність кадрів, але я досить часто звільняю людей, які мене не влаштовують. Це моя справа, у мене є бачення того, що повинно відбуватися на моїй кухні, тому з працівниками, які не розділяють мої цінності, я розлучаюся.

Були місяці, коли нас було 8, і це було неефективно. Зараз у мене 4 людини – офіціант, кухар, помічник кухаря, прибиральниця. Планую найняти ще одного офіціанта, а дівчину, яка зараз працює, підвищити до адміністраторки та моєї помічниці.

Фото надане Сільвією Бронецькою

Я завжди готова взяти ще кухаря, помічника, прибиральницю, щоб запровадити позмінний графік. Зараз я готую сама без помічника на ранковій зміні, а всі інші приходять в обід та працюють до закриття. Але коли мені потрібно бути десь в іншому місці – це проблема… Тому ми завжди в пошуку.

А от із клієнтами ситуація інакша. У мене велика аудиторія в Instagram, тому залучати гостей доволі просто. Я заявила про себе як про кулінара задовго до відкриття ресторану, до того ж мене вже знали й на Кіпрі. Плюс я завжди застосовую весь свій досвід у маркетингу.

Щодо кількості відвідувачів, то, звісно, їх більшає. Усе починалось із того, що рік тому я сама возила борщі клієнтам і раділа, якщо отримувала 5-6 замовлень на день! Зараз нам навіть доводиться вимикати доставки, коли в нас повна посадка. Таке буває дедалі частіше, і це не може не тішити.

«Для мене мій ресторан – це не бізнес. Це моя душа»

Фото надане Сільвією Бронецькою

Для мене кожен клієнт дуже важливий, а кожен чек – це інвестиція. Мені дуже важливо, щоб було смачно, тому кожен не п’ятизірковий відгук ми пропрацьовуємо.

Я міркую не критеріями оптимізації витрат та зростання прибутку. Я сама обираю кожен продукт і ніколи не заощаджую на їхній якості, не намагаюся зменшити собівартість страв. Навпаки – обираю лише найкраще.

Я постійно всіх чимось пригощаю, щось дарую. Для мене важливі емоції, з якими люди йдуть додому після вечері в SiFood. А прибуток – для мене це лише можливість продовжувати улюблену справу. Усе, що заробляю, вкладаю в посуд, обладнання та атмосферу закладу.

Які плани на майбутнє? Я дуже хочу розвинути напрям приготування обідів для офісів. У нас уже є декілька корпоративних клієнтів. А якщо буде ще декілька – можна буде відокремити це в паралельний бізнес. Щодо ресторану – звичайно, хочеться відкрити ще декілька закладів, а також невеличкі точки в торговельних центрах. Ідей та напрямів дуже багато, головне – це натхнення!

Раніше ми розповідали про Єлизавету Татарину, яка через війну переїхала до Великої Британії та відкрила в центрі Лондона веганську кав’ярню Cream Dream. Як небайдужі люди допомагали їй з ремонтом, за що Єлизавета цілий рік отримувала штрафи та як їй вдалося перетворити мрію на успішну справу – читайте історію українки у статті.

«Українки в світі» – це спецпроєкт MC.today про жінок, які наважилися на сміливий крок та розпочали власну справу за межами України. Кожна історія – це приклад стійкості, винахідливості та віри у свої сили. 

У межах цього спецпроєкту власниці бізнесів поділяться історією переїзду в іншу країну, досвідом подолання викликів, з якими вони зіткнулися за кордоном, а також розкажуть, як саме їм вдалося перетворити свою ідею на успішну справу та чим вони допомагають Україні та українцям за кордоном. 

Як українські жінки змогли побудувати бізнес в іншому куточку світу? Як впоралися з труднощами за кордоном? Як вони продовжують допомагати рідній країні? Про все це і не тільки ми розповідаємо в межах спецпроєкту «Українки в світі».

Серед учасниць спецпроєкту – власниці мережі Dobro.dobro.cafe у Польщі, видавництва Little Beetle Press в Ірландії, магазину вишиванок Vyshyvanka4u в Литві, салону краси Beauty Hub Eva у Португалії та інші підприємиці. Всі матеріали з цього спецпроєкту можна знайти за тегом «Українки в світі» на сайті та в соцмережах.