logo

У 7 років торгував кактусами, а зараз допомагаю бізнесу залучати мільйони. Як я побудував УкрІнвестКлуб

В середині 1990-х у Житомирі, на тролейбусній зупинці навпроти університету, майже щовечора стояли два першокласники. В одного були маленькі горщики з кактусами, у другого – блокнот та олівець. Той, що з блокнотом, записував туди кожний успішний продаж: ціну, розмір рослини, колір горщика. І дуже бентежився, якщо до нього підходив хтось із університетських викладачів і питав: «Діма, ти? Продаєш кактуси? Ну, молодець, привіт мамі».

За 25 років хлопчик із блокнотом на ім’я Діма Карпіловський стане ідеологом і засновником УкрІнвестКлубуУкрИнвестКлуба – спільноти роздрібних інвесторів в Україні.

В партнерському матеріалі MC.today У партнерському матеріалі MC.today Дмитро розповідає, як поїхав школярем з України в Німеччину, у 17 отримав кваліфікацію в корпорації Bell Labs і заснував власний клуб..

Партнерський матеріал?

Як працює УкрІнвестКлуб

За півтора року, які працює УкрІнвестКлуб, у нього увійшло більше ніж 2 тис. учасників. Наприклад, підприємцю Вадиму Щічко тут допомогли знайти інвестиції і відкрити понад 100 магазинів оптики за рік. А Данило Тонкопій, власник бренду електробайків Delfast, залучив $2 млн, щоб запустити дослідний центр і розширити виробництво. У клубі більше як 60 таких прикладів.

Дмитро Карпіловський, УкрІнвестКлуб

Перш ніж створити УкрІнвестКлуб, я сам прожив не одну приголомшливу історію. Було захоплення математикою і перший бізнес у сім років, еміграція в Німеччину, неформальна освіта, перехід з IT-індустрії в консалтинговий бізнес, повернення на батьківщину і серйозний промах, який ледь не коштував мені репутації.

Зростав у нетиповій для СРСР сім’ї

Я вважаю себе підприємцем та інвестором, з яким цікаво створити щось абсолютно нове. Але при цьому важливо отримувати масштабований ефект. В Америці таких називають opportunity seeker – це той, хто завжди шукає унікальну можливість та особливу перевагу, недоступну всім. Багато в чому я став таким завдяки батькам.

Нашу сім’ю складно назвати типовою для колишнього СРСР. Мама – вчителька математики, методистка. Батько теж отримав педагогічну освіту, але будував кар’єру у футболі. Він був півзахисником у житомирському «Спартаку», грав у першій лізі України.

Завдяки мамі я не просто полюбив математику, а й сформував свій тип мислення – логічний, раціональний. А про татів футбол часто жартую, що мій неспортивний образ життя – це результат раннього «передозування» цією грою. У дитинстві я дуже багато ходив на стадіони, зустрічі з ветеранами спорту та інші спортивні події. Тому я не спортсмен, не фанат і не вболівальник.

Я не приймаю рішень на емоціях і принципово не інвестую в ніші, пов’язані зі спортивним азартом – бетинг (спортивні ставки. – Прим. ред.), гемблінг (азартні ігри. – Прим. ред.) та подібні індустрії.

Як я став захоплюватися інформаційними технологіями

Завдяки батькові у мене з’явилося інше захоплення – інформаційні технології. На початку 1990-х тато отримав травму і був змушений завершити спортивну кар’єру. Він став одним з перших бізнесменів у нашому місті, зайнявся імпортом комп’ютерної техніки. І я просто пропадав у нього на роботі, запрошував туди всіх друзів. Тоді усвідомив, що програмування та інформаційні технології – те, із чим я хотів би пов’язати майбутнє.

Але все ж мій головний інтерес із дитинства – підприємництво. Мама теж відкрила свою справу в 1990-х, коли, як і велика частина інтелігенції, залишилася без грошей. До середньої школи я вже знав, що таке роздрібна торгівля, як працює бартер: умовні вагони тушкованки міняються на лампочки, лампочки – на цукор, цукор – на варення, а варення йде на експорт і так далі. Думаю, спогади про той час вплинули і на мій стиль інвестицій.

Ще я агресивний інвестор і готовий свідомо втрачати гроші. Мій результат на короткому відрізку часу часто непередбачуваний.

Така стратегія розрахована на довгий період, чергування успіхів і невдач. Я зазвичай не можу спрогнозувати, скільки зароблю за підсумками кварталу або року – $200 тис., мільйон чи п’ять. Звичайно, часто йду в мінус. Це неприйнятний формат, якщо в інвестора є звичка «отримувати чек» наприкінці кожного місяця. Тому нікому не раджу повторювати. На щастя, 95% учасників УкрІнвестКлубу інвестують у рази консервативніше, ніж це роблю особисто я.

Як я починав з кактусів

Дивлячись на бізнес батьків, вже в початковій школі я вирішив спробувати щось своє. Ми із приятелем почали продавати кактуси на тролейбусній зупинці. Вони прекрасно ростуть, а щоденного виторгу вистачало, щоб закупитися морозивом у сусідньому магазинчику «Рудь». Ось тільки торгували ми біля університету, а там повно маминих колишніх колег. Одного разу хтось захоплено сказав мамі: «Який молодець, допомагає батькам!» І тоді мене перестали відпускати на зупинку вечорами.

Тата й маму абсолютно не радували мої бізнес-досліди, оскільки підприємництво в 1990-і – це важкий хліб, загрози та ризики. Батьки мріяли знайти правильну середу, де я міг би реалізувати математичні таланти, а не жити в місті, де їхній дитині хочеться продавати кактуси. Звичайно, це привело їх до думок про еміграцію.

За кілька років на сімейній нараді мене запитали: «Ти готовий жити в іншій країні?» Я не хотів залишати друзів, але чомусь подумав, що переїзд – не така вже й важка справа. Тоді вже був інтернет, Skype, а отже, відправитися в Німеччину не складніше, ніж на сусідню вулицю.

Переїхав до Німеччини і дотягнув до 10-го класу

У 15 років я виявився в Нюрнберзі і швидко відчув всі нюанси життя в чужій країні. По-перше, різницю в менталітеті. На мій погляд, по-справжньому потоваришувати з німцями складно і не завжди цікаво. За роки життя в Німеччині у мене так і не виникло цього бажання, хоча приятелі з’явилися.

По-друге, я виявився абсолютно не готовий до навчання в німецькій школі. Величезну роль зіграло законодавство: я закінчив дев’ять класів в Україні, але в Німеччині мені довелося ще двічі йти в дев’ятий. Спочатку у клас для іноземців – вкрай слабкий, особливо після українського ліцею з математичним ухилом. Потім на «другий рік», але вже у школі для місцевих. Мене буквально нудило від навчання: я дотягнув до 10-го, не витримав і повідомив батькам, що у школу більше не піду.

Уявіть: батьки-педагоги переїхали в іншу країну і почали життя заново заради освіти сина. А тут таке. Як не дивно, близькі мене підтримали. Фактично саме тоді я зробив найважливіший висновок, який завжди допомагає мені в інвестуванні.

Одне з моїх правил – виходьте вчасно з невигідного проєкту. Просто зафіксуйте збитки, щоб не втратити ще більше – грошей, часу, прибутку в інших напрямах.

У 17 відправився вчитися в корпорацію Bell Labs

У Німеччині є спеціальна організація, яку фінансує держава. Вона допомагає сім’ям вибрати маршрут навчання для дітей. Ми звернулися туди й описали ситуацію: юний учасник олімпіад, призер конкурсів Малої академії наук України хотів би швидше закінчити школу, вступити до університету. І отримали відповідь: «Навіщо ж так напружувати дитину? Країні не вистачає робочих рук, потрібні слюсарі та механіки, малярі й тинькарі. Усі шляхи перед вами». Мої відчуття після зустрічі – це суміш безвиході і ураженого самолюбства. Вони і змусили знайти третій варіант.

Щоб отримати потрібну спеціальність, у 17 років я провів свій перший інвестиційний пітчинг: відправив мотиваційні листи в кілька корпорацій і попросив у них грант на навчання.

Спочатку промоніторив ринок, щоб зрозуміти, у яких світових технологічних компаній є програми розвитку талантів в ІТ та комп’ютерних науках. Виявилося, що таких корпорацій приблизно 10, і трьом з них я б міг підійти як студент. Написав – і всі відповіли Але щоб потрапити в Siemens, потрібно було чекати більше ніж рік, а в іншій компанії запропонували переїхати до Ізраїлю. Залишався трирічний навчальний менеджмент-модуль «Інновації» в німецькому кампусі компанії Bell Labs.

Bell Labs – американська корпорація, де на той момент працювало понад 80 тис. осіб. Вона виросла з винахідницької лабораторії Вільяма Белла, того самого, що винайшов телефон. Ще пізніше там придумали транзистор, мову програмування C ++ і багато інших технологій. Не маючи повноцінної шкільної освіти, я потрапив у величезний дослідний центр і зміг отримати дві ключові кваліфікації. Основна – це розробка програмного забезпечення, додаткова – менеджмент IT-проєктів.

Але найбільше мене надихнуло не це. За три роки навчання я перейнявся ідеєю, яка визначає все, чим я займаюся зараз. Її суть дуже проста: у справжньої інновації завжди є шанс повністю змінити ринок. А отже, привести до великих фінансових результатів її ініціаторів.

Усі бізнес-проєкти, де я активно беру участь як інвестор і які запускаю сам, так чи інакше засновані на цій ідеї. Наприклад, до появи УкрІнвестКлубу в Україні не було єдиного інвестиційного p2b-майданчика (англ. person to business – кредитування компаній приватними особами. – Прим. ред.). Ніхто не здогадався об’єднати сервіси для роздрібних інвесторів і краудфандинг для бізнесу, готового залучити приватний ресурс

Ми це зробили першими, і за останні півтора року за нашого сприяння роздрібні українські інвестори уклали приблизно 1,7 тис. угод, а вітчизняний бізнес залучив понад $25 млн.

Жив досить скромно і без запитів на Ferrari

Історія з Bell Labs допомогла мені розвинути «консалтинговий підхід» до всього, чим я займаюся. Його суть у тому, щоб у якийсь момент більше не шукати відповіді на запитання: «Який я?» Замість цього потрібно знайти відповідь, як стати корисним для оточення, виходячи зі своїх ресурсів. За моїми спостереженнями, такої відповіді часто не вистачає засновникам українських проєктів, коли вони намагаються залучити інвестиції.

Дмитро Карпіловський, УкрІнвестКлуб

Перш ніж шукати гроші, потрібно зрозуміти: той факт, що ти розумний і талановитий, нічого не коштує, якщо не конвертується у відчутну цінність для людей.

Після навчання я продовжив шукати себе в різних сферах: програмуванні, IT-менеджменті, маркетингу онлайн-рішень. Серйозно захопився технологією блокчейн, був поміж перших інвесторів у криптовалюту. Створював власні проєкти, вкладався у стартапи, припускався помилок. Я міг собі дозволити, оскільки завжди жив досить скромно, без запитів на Ferrari і приватні вертольоти. Мені вистачало як великих, так і малих грошей.

При цьому в кожному зі своїх проєктів я прагнув до максимальної ефективності. Вірив: якщо зрозуміти, що потрібно суспільству або клієнту і дати їм це, ти автоматично зможеш гідно заробити. Гідно – це не завжди про ринкову вартість. Часом я продавав свої компетенції значно вище за ринкову ціну.

Як я виявився унікальним експертом у своїй ніші

У 2011–2016 роках я керував групою програмістів у продуктовій ІТ-компанії Apotheken Dienstleistungsgesellschaft mbH: ми були єдиними, хто комплексно автоматизує роботу аптечних мереж по всій Німеччині. Я серйозно зайнявся проєктом, почав виконувати завдання, які не робив ніхто інший. Тому за якийсь час, коли робота вже набридла, зміг домовитися з керівництвом про скорочення робочого дня при збереженні колишньої оплати. У якийсь момент моя годинна ставка в перерахунку на фактичне завантаження досягла 500 євро на годину, адже я виявився унікальним експертом у своїй ніші.

Я завжди пам’ятав: історії про надмаржинальність не бувають довгостроковими – ані в наймі, ані в бізнесі, ані в інвестиціях. На жаль, українські інвестори часто про це забувають.

Тому ще одне завдання, яке я вирішую в УкрІнвестКлубі, – допомогти інвесторам уникнути пасток «інвестиційного хайпу». Я ділюся всіма помилками, які зробив, вкладаючи у криптовалюту, венчурні фонди, цінні папери, реальний бізнес.

Сьогодні в Україні вистачає привабливих інвестиційних об’єктів. Але аналіз навіть однієї пропозиції – через її нестандартизованість, відсутність у ринку сильної регуляції та накопиченого досвіду – це робота на десятки годин. Завдання клубу в тому, щоб цю рутинну, але важливу функцію виконали перевірені професіонали.

Як я зробив серйозний промах/h2>

2016 року я пережив особисту кризу – захворів, переніс шість операцій, провів два місяці у клініці. У мене було достатньо часу, щоб подумати, чого ж я насправді хочу до своїх 30 років. Відповідь виявилася простою: кинути роботу в Німеччині і повернутися в Україну.

Невизначеність не лякала, я постійно думав, який досвід зможу застосувати. Тоді, на хвилі зростання інтересу до криптовалют, мені здавалося, що людям будуть максимально корисними мої знання в цій індустрії. Адже я вивчав її з моменту появи біткоїна.

За кілька місяців я знайшов партнерів і заснував профільну спільноту Cryptonet, створив навчальний курс, написав книгу. До 2018-го кілька профільних майданчиків визнали мене топекспертом у криптотематиці. На наш YouTube-канал підписалося понад 100 тис. осіб. Я давав і особисті консультації.

У той момент я зробив дуже серйозний промах, який називаю помилкою проповідника. Проте усвідомив, що експертність є «заразною», а інфантильних інвесторів більше, ніж я міг припустити.

У спільноті ми допомагали тисячам інвесторів знаходити інвестиційні можливості у крипті. Ось тільки думка цих інвесторів про мене змінювалося з такою ж волатильністю (мінливість ціни. – Прим. ред.), як і курси цифрових валют. В один момент я став їхнім ідолом, в інший мене пропонували «підняти на вила» і називали шахраєм.

Дмитро Карпіловський, УкрІнвестКлуб

ООдна справа, коли програміст-інтроверт та агресивний інвестор Дмитро Карпіловський вкладає в біткоїн свої власні гроші. І зовсім інша – коли лідер спільноти захопливо говорить про нову тему і своїм прикладом надихає інших людей на такі інвестиції. Фактично я не відразу зрозумів, що інвестую вже не у крипту, а у власну медійність, і зазнав великі репутаційні втрати. Притому що в мене не було зобов'язань, і всі ризикували так само, як і я.

Коли за один вечір мені надійшли претензії на $500–600 тис., миттєво проявилося розуміння – якщо я впевнено про щось говорю, для інших це може виглядати як гарантія результату.

Сьогодні, розвиваючи УкрІнвестКлуб, я намагаюся уникати таких помилок. Постійно нагадую учасникам про персональну відповідальність: усі інвестиційні рішення в житті ми приймаємо самі. Гарантій нам не дають ні консультанти, ні вчителі, ні клуби або платформи, ні експерти у профільних нішах.

Щоб стати успішним в інвестуванні, потрібно плекати почуття особистої відповідальності та розуміння, що всю інформацію із зовнішніх джерел варто приймати з поправкою на невизначеність. Це правило працює і в умовно стабільній Європі, і тим більше в Україні.

Попри мої роз’яснення, у новому проєкті в нас уже є свої хейтери. Щоправда, не серед інвесторів, а серед здобувачів інвестицій: не всім, хто хоче залучити гроші через наш клуб, ми даємо таку можливість. Швидше за все, при нашій жорсткій системі відбору число таких людей буде тільки зростати.

Що таке синдром геніального інвестора

Сьогодні ми з партнером Олександром Тихомировим розвиваємо УкрІнвестКлуб як майданчик, де кожна людина, з будь-яким капіталом може знайти для себе відповідний формат інвестицій. Звичайно, якщо вона хоче, щоб гроші не лежали під подушкою, а приносили прибуток.

Ми позиціонуємо клуб як інформаційний агрегатор: допомагаємо учасникам спілкуватися з іншими інвесторами, залучаємо експертів з різних індустрій, щоб вони розповіли про специфіку своїх ринків і бізнесів.

Особливість українського приватного інвестора в тому, що в нього, як правило, уже є негативний інвестиційний досвід. При цьому часто немає достатніх знань – їх заміщає бажання спробувати щось нове.

Коли мова йде про інвестиції у сфери, де в людини немає досвіду, я відразу нагадую про синдром геніального інвестора. За весь час спілкування і співпраці з різними проєктами я жодного разу не зустрічав окремо взятої людини, яка системно приймає безпомилкові рішення. Жоден інвестор, і я в тому числі, не може впоратися з потоком різнопланових пропозицій, не може їх об’єктивно оцінити і проаналізувати. Потрібні аналітики, консультанти, юристи, які забезпечать «ефект тисячі очей».

Дмитро Карпіловський, УкрІнвестКлуб

Кожного інвестора поодинці можна обдурити. А ось із групою однодумців з різним інвестиційним бекграундом і бізнес-досвідом зробити це набагато складніше.

Завдяки клубу я все менше витрачаю особистий час на те, щоб виконувати роль інвестора постійно. Я працюю як підприємець в інвестиціях, намагаюся створити необхідну інфраструктуру: аналітичний центр, мережу профільних експертів, регулярні зустрічі.

Після кейса із криптовалютами мені важливо побудувати іншу модель: допомогти учасникам клубу примножити їхній капітал без якогось фантастичного підвищення ризиків. Як і в будь-якому інноваційному проєкті, я не беруся з точністю оцінювати вірогідність успіху. Але дуже вірю, що на цей раз усе точно вийде.

Партнерський матеріал?

ВСТУПИТИ ДО КЛУБУ

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: