«Ухвалюйте рішення вчасно. А ще краще – швидко»: Марія Прохорова про кар’єру, власний бізнес, лідерство і відповідальність

У світі, де соціальні мережі часто створюють ілюзію швидкого та легкого успіху, великі досягнення завжди стоять поруч із великими ризиками, саме відповідальність є ключем до розвитку, лідерства й фінансового успіху. Так вважає співзасновниця InDevLab Марія Прохорова. Вона розповіла про власний шлях від промоутерки до власниці великої компанії, досвід роботи в держсекторі та IT, принципи побудови команд, управління людьми та багато іншого.

«Там, де є розсинхрон у цінностях і цілях, важливо чітко визначати так звані «червоні прапорці» і вибудовувати кордони – і кар’єрні, й особистісні», – Марія Прохорова. Колаж: MC: Money & Career

InDevLab – це IT і R&D центр, який спеціалізується на розробці нових IT-рішень і кібербезпеки для середнього та великого бізнесу. Серед основних напрямів роботи – створення ПЗ (програмних рішень, вебпродуктів, мобільних застосунків), побудова, аудит, страхування кіберризиків та 24/7 технічна підтримка, побудова та оптимізація IT-інфраструктур, інтеграція блокчейн-рішень та розробка R&D проєктів тощо. 

«В роботі я – відчайдух»

Коли я розпочинала свій кар’єрний шлях 15 років тому, моїм девізом була фраза: «Претендуєш – відповідай». Тобто якщо ви бажаєте чогось, то маєте відповідати за досягнення цієї мети. Свого часу я дещо збилася із цього фокусу. Це було ніби щось на кшталт запаморочення, культивованого, як мені здається, інстаграмом, фейсбуком, які створювали ілюзію того, що можна все отримувати просто так. Відхід від цього принципу – якщо ви чогось бажаєте, то маєте відповідати своїм бажанням, стати тими, хто може їх втілити – було великою помилкою. Зараз цей принцип дещо трансформувався: неможливо досягти мети, якщо не брати відповідальність за ризики, свої дії, людей тощо.

Немає нічого ціннішого і важливішого, ніж відповідальність.

Що я маю на увазі? Я під час держслужби, при побудові кар’єри, у бізнесі постійно бачу одно й те ж – ми не хочемо виконувати певну роботу, бо не хочемо відповідати за її результати.

Великі досягнення, великі кошти якраз там, де є відповідальність. Відповідальність у державних змінах, за результати, які ви даєте клієнту, перед співробітниками, взагалі перед усіма – ось що ми маємо усвідомлювати.

Але й це ще не все. Другий складник – це дії. Якщо ви відповідальні, але водночас нічого не робите для досягнення своїх цілей – а іноді треба тисяча й одна дія або тисяча й одна помилка – ви нічого не досягнете.

Перший мій досвід – це робота промоутеркою Coffee Jacobs на «Калинівському ринку» в Чернівцях. І я дуже вдячна за нього. Коли ви вдягнені в уніформу й маєте виконувати план із продажів у дощ і спеку, коли ви спілкуєтеся з найрізнішими людьми від закупівельників кав’ярень до вантажників – це сильно розвиває.

Фото: Марія Прохорова

Багато корисних навичок я здобула ще за часів студентства. Ми з одногрупниками організовували різноманітні заходи, я була головою студради в себе на факультеті в НАУ і, звісно, підпрацьовувала – це дозволило почати розвивати навички менеджменту, комунікації та управління людьми, командами, які потрібно було вести до спільного результату. Ці якості і вміння дуже допомогли, коли я вже влаштувалась на постійну роботу.

До речі, одну з перших робіт я отримала завдяки участі в конференції, під час якої обговорювались питання освіти. Пам’ятаю, що тоді мій виступ був доволі різким і прямим, я не побоялась – і мене помітили. Тоді я поспілкувалась зі своїм майбутнім роботодавцем – ми розговорились, він дізнався, що я навчалась на розробницю, і запропонував підробіток – участь у певних проєктах. Невдовзі я влаштувалась до нього на позицію спеціалістки й доволі швидко доросла до менеджерської позиції. Тобто я мала вже не просто внести правки в програмний код, а керувати проєктом, презентувати й розвивати його. Так я за короткий час стала технічною директоркою.

Держсектор завжди вабив мене своєю романтикою, навіяною книгами про визначних державних діячів. Для мене ця робота завжди була паралельною з комерційною зайнятістю, тобто такий більш волонтерський досвід – я ніколи не була держслужбовицею і не заробляла тут грошей.

Мені хочеться бачити і вірити, що в ньому працюють ті, хто робить наше майбутнє кращим, відкриває можливості для наших людей, піклується про вразливі категорії населення, допомагає розбудовувати інновації та розвиває громадян. Ось що мене мотивувало. І ще внутрішній поклик – створити імідж своєї країни дійсно сильної, передової, інноваційної держави, а не «бідного родича».

До речі, я встигла попрацювати також з GovStack – це ініціатива низки європейських країн з sustainable software development, тобто зі сталого розвитку софтверних продуктів, зокрема для держсектору. А також, разом зі шведськими колегами та партнерами ми запустили Нордично-Українську Робочу групу для захисту критичної інфраструктури та кібербезпеки. І, маючи досвід роботи з українськими проєктами із цифрової трансформації та міжнародний фокус, можу сказати, що Україна зараз дуже сильна з технічного погляду. Я дуже рада, що ми можемо будувати імідж сильної України, яка може ділитися своїм досвідом і знанням, також у галузі open source технологій, трансформації державного сектора, кібербезпеки та автоматизації. В InDevLab це реалізується на рівні хмарних обчислень, у галузі кібербезпеки та в розробці програмного забезпечення.

Взагалі в роботі я – відчайдух. Я завжди багато працювала – на одному рівні з керівниками і фаундерами, котрі зі зрозумілих причин майже не мали вихідних. До речі, вони завжди дивувались тому, що я так гарувала. А мені просто здавалось: що більше я працюватиму, то більше зможу заробити, то більше шансів, як-то кажуть, закріпитися в столиці.

Якщо підсумувати, немає універсальної формули на кшталт «роби А, потім Б, потім В – й отримуватимеш умовні $3 тис.». Але, з мого досвіду, тільки наполеглива праця і орієнтація на результат справді приведуть вас туди, де ви хочете бути. Це і про розвиток, і про фінанси.

Я працювала в багатьох дуже різнопланових проєктах і зараз можу сказати, що не всі професійні зміни були заплановані. Часом так складалося, що я просто розходилася з підприємцями чи керівниками через різне бачення, іноді наші цінності не збігалися, з деяких позицій просто «виростала». Але де б я не опинялась, зрештою займала керівні посади, що були пов’язані з управлінням, розвитком і комунікаціями. І всюди я працювала дуже багато.

Зараз я не можу сказати, чому саме – просто так складалось. Навіть у студентстві друзям та товаришам доводилось або буквально приходити й «витягати» мене із роботи й нескінченного валу задач, так довго ми могли не бачитись. Або вони допомагали мені, за що я і по сьогоднішній день їм дуже вдячна.

«Я заходила в нові ніші й намагалась всотувати все»

Фото: Марія Прохорова

Щодо зміни сфери діяльності – я нічого не радитиму, залишимо це коучам та кар’єрним спеціалістам. Але ось що можу розповісти з власного досвіду. Насамперед у кожну нову нішу я заходила з розумінням того, що я – профан, але не хочу такою видаватися. У мене було велике бажання закріпитися, досягти чогось, не жаліючи себе. Тому я заходила в ці ніші й намагалась всотувати все – ніби губка.

Також я відчувала дискомфорт через свій молодий вік – в 18–20 років я дуже переймалась тим, що мене сприйматимуть як не дуже досвідчену або поверхову людину, тому я дуже багато гарувала. Можливо, саме це і спрацювало добре на перспективу.

Також я була дуже ініціативною – пропонувала, реалізовувала. Мені казали «принеси, покажи, як це має бути» – і я приносила й показувала. Оскільки я була молода й недосвідчена, у мене практично не було его – з одного боку, це не дуже здорова історія, але з іншого – я сама багато чого зробила, сама себе натренувала в чомусь, багато чого навчилась.

Для одних людей кар’єрне просування – це ніби розвиток «в кайф». Для мене ж одним зі стимулів була потреба закріпитися, вижити, заробити на тлі розуміння того, що мені ніхто не допоможе.

Що хотілося б змінити чи зробити інакше

Звісно, були ситуації, у яких зараз я б діяла інакше. Ці ситуації здебільшого стосується невчасно ухвалених рішень, які потім впливали на розвиток, касові розриви, здоровий клімат у командах, приборкання керівників. По-перше, у деякі моменти мені потрібно було ще краще вчитися комунікувати, доносити свої думки. По-друге, за роки роботи бували випадки, коли я розходилася з людьми дещо негарно й навіть трішки грубо. Я б хотіла це виправити. Ми однаково розійшлися б, але я б доклала більше зусиль, щоб ці розриви були більш м’якими.

Там, де є розсинхрон у цінностях і цілях, важливо чітко визначати так звані «червоні прапорці» і вибудовувати кордони – і кар’єрні, й особистісні.

Наприклад, коли ви бачите, що проєкт рухається не в тому напрямі, у якому рухаєтесь ви, і ви вважаєте, що це неправильно, – розвертайтеся і йдіть. Якщо ви розумієте, що ваш керівник мудак – поруч із ним ви втратите більше, ніж здобудете. Коли начальник вас обманює – не шукайте для нього виправдань. Якщо ви усвідомлюєте, що вас просто використовують – йдіть. Свого часу я закривала очі на багато речей – частково через відсутність его, у чомусь через синдром самозванця, а іноді – через хороші стосунки з людьми. Але якби я виходила з таких ситуацій і стосунків раніше, то, певно, рухалась би швидше.

По-третє – ухвалюйте рішення вчасно. А ще краще – швидко.

Невчасно ухвалене рішення, або неухвалення рішень веде до затягування, ілюзії що відповідальність тебе омине, страхів та вимотування себе думками про ситуацію, і поїдання себе зсередини. Будь-яке ухвалене рішення краще за неухвалене. Якщо ви ухвалили рішення – ви вже керуєте своїм життям. Якщо не ухвалили, то ви поступово переходите до позиції жертви й починаєте шлях за течією, втрачаєте контроль і відповідальність за свої дії, справу, життя.

«Пішли, не маючи нічого, крім відповідальності перед людьми»: про старт бізнесу

Фото: Марія Прохорова

Моя підприємницька історія почалась ще в ті часи, коли я працювала над організацією івентів для айтівців. Мені був 21 чи 22 роки. Нам із тодішнім партнером запропонували зібрати команду, яка могла б створювати квиткові сервіси, і ми це зробили. Та згодом нам перестали платити, тож ми розвернулися і всією командою пішли, не маючи нічого, крім відповідальності перед людьми, яких ми тоді найняли. Так і працювали – частина команди займалась розробкою, частина – івентами для айтівців.

Це стало першим підприємницьким досвідом, хоча працювали ми разом усього близько пів року. З тодішнім партнером ми розійшлися через розбіжності в цінностях. Для мене це було трагедією, хоча зараз я дуже вдячна цій людині. Згодом я знайшла нового партнера, який узяв на себе технічну частину, а сама зосередилась на комунікаціях. Наша співпраця розпочалась у 2017 році і згодом трансформувалась у компанію InDevLab – ми й досі працюємо разом.

До того, як створити бізнес, ми обидва мали певний комерційний досвід і велике бажання будувати щось своє. Разом із тим були обов’язки перед людьми – ось так і відбувся мій перехід від роботи в наймі до власної справи.

Скажу чесно – іноді хочеться зупинитись, але коли ви обертаєтесь назад і бачите, що саме створили, який шлях уже пройшли, то ще більше усвідомлюєте свою відповідальність за це й розумієте, що вже не хочете працювати на когось. Або ж якщо й розглядати такий варіант, то це точно має бути щось значно більше, ніж просто зарплата й робота з 9 до 6.

Це мають бути спільні цілі, цінності. Це має бути хімія, яка надихатиме й мотивуватиме вас.

«Якщо ви хочете почати – просто почніть»

Тим, хто тільки збирається стати на шлях підприємництва, я нічого не радитиму, адже в кожного він свій. Якщо ви хочете почати – просто почніть. Зі свого досвіду можу сказати так: не кличте в бізнес друзів, не робіть друзів із працівників, не перетворюйте бізнес на сім’ю, а сім’ю – на бізнес.

Помилки будуть, і їх буде багато – неважливо, першу компанію ви створюєте чи п’яту.

Головне – мати настрій і ціль дійти до кінця. Коли ви починаєте бізнес, ви маєте бути готові до касових розривів, зриву термінів постачання, обманів і зрад, звільнення людей, низької якості роботи, вигорання і навіть розпачу – це все відбуватиметься з вами. Ви запрошуватимете друзів та рідних долучитися до вашого бізнесу, обіцятимете собі більше так не робити і знову запрошуватимете їх. Словом, помилок буде багато, але завжди треба усвідомлювати, що ви хочете отримати в результаті.

І дуже важливо розуміти – ви хочете заробити тут і зараз чи готові заробляти завжди.

Якщо ви хочете швидких грошей не йдіть у бізнес, йдіть у «темки». Коли ж ваша ціль – заробляти завжди, приготуйтеся довго й наполегливо працювати.

Я не виключаю, що в людей – не в мене – є чудовий досвід заробітку, до прикладу на крипті, на масках під час пандемії і так далі. Але мені здається, що це не те, це неправильно.

Це дуже ситуативні теми, на яких ви дуже швидко заробляєте, а потім ці всі гроші дуже швидко втрачаєте. Тому потрібно зрозуміти, чого саме ви прагнете.

Ну і важлива, хоч і дещо заїжджена істина: бізнес – це марафон, а не спринт. Бізнес може складатися із серії спринтів, але це не один маленький спринт.

З InDevLab у мене на початку не було жодних очікувань – тому, певно, мені легше. Хоча я і сподівалась, що це буде не так складно. Я припустилася помилки, коли почала інколи підглядати і слухати продукти інфобізнеса із серії «я заробив на Ferrari за пів року». Це найвідвертіший непотріб, який тільки я могла підхопити, і та деструктивна інформація, яка мені потім заважала.

Тому, якщо ви будуєте власний бізнес, не слухайте продукти інфобізнеса.

Слухайте краще себе, ринок, співробітників, яким довіряєте, аналітику, а також клієнтів.

Багато хто очікує, що власний бізнес – це багато коштів. У мене не було ілюзії, що я буду відпочивати на Кайманах, у Маямі й так далі – просто тому, що свого часу мої батьки були підприємцями, я бачила наживо, як це відбувається, і була до цього готова. Я розуміла, що треба багато працювати на свій бізнес, а потім він буде працювати на вас.

Інша річ – ніхто не знає, скільки потрібно гарувати на бізнес, і коли він врешті-решт принесе віддачу. Відповідь на це цікаве питання кожному доведеться шукати самотужки.

Точно можу сказати, про одне з очікувань, яке все ж не справдилось. Сьогодні я мама трьох малюків, наймолодшому з яких ще немає і трьох місяців. І коли я тільки починала бізнес, то була впевнена, що так само гаруватиму все життя. Але коли у вас є дітки, то працювати 24/7 ви не можете.

Які якості важливі для ефективного управлінця

Фото: Марія Прохорова

Хороший керівник повинен мати багато відповідних якостей, і вони однаково важливі. Можна сказати так: правильний менеджмент – це 1%, вміння розбиратися в людях – ще 1%. Вміння продавати – 1%. Вміння вчасно слухати зворотний зв’язок – 1%. Вміння ігнорувати хейт і осуд – 1 %… Тобто потрібних навичок багато, і кожна з них – 1%. Але із цієї сукупності потім складається ідеальний управлінець.

Дуже важливо вміти приборкувати своє его. Невірні рішення або й падіння в моїй підприємницькій історії – це наслідки зависокого его. Друге – розуміти, що ви керівник, власник. Ви – та сама людина, яка укладатиме угоди на сотні тисяч чи мільйони доларів і водночас шукатиме, хто замінить прибиральницю в офісі, яка захворіла, і зрештою самі митимете вбиральні. Ви точно чули історії про власників, які на початку своєї діяльності самі розвозили пошту, або самі сиділи й розбирались у коді, або самі малювали флаєри і їх розклеювали. Далі – те саме, просто задачі трохи інші. І вони працюють не з позиції самозайнятості, а з перспективи, де ваш бізнес як механізм дав збій, де швидко полагодити, як зробити так щоб тут більше не ламалось.

Надважливо зібрати хорошу команду й навчитися керувати нею. Самотужки ви не впораєтесь. А от сама навичка управління має багато складників – розбиратися в людях, мотивувати їх, контролювати, координувати. І постійно працювати над розвитком власних лідерських якостей. Особливо, якщо ви маєте їх від природи – вам ще доведеться знайти правильний баланс між тими навичками що вже є і тими, яким ви маєте ще навчитися.

Так сталося, що всі здобуті мною навички виявилися корисними, але найцінніші – це здатність невпинно гарувати і працювати на конкретний результат.

Затямте ще одну річ: усім байдуже на ваші проблеми. Що б не казали коучі і психологи, бізнес і особисті почуття-відчуття потрібно розділяти. Зрештою, нікому не цікаво, як ви почуваєтесь і чи нічого у вас не болить, коли потрібно виплачувати зарплати.

«Це було неймовірне відчуття, хоча тоді я і сама не вірила, що мені це вдалося»

Я досі не вважаю поточні результати успіхом, бо знаю ціну, яку приходиться платити.

Найяскравіший, крутий момент, коли було дуже-дуже класно, трапився до кризи, до війни, до пандемії. Це був період, коли ми розвилися, у нас було 100 людей, усе йшло добре й постало питання переїзду в новий офіс. Наприкінці 2019 – на початку 2020 років ми знайшли чудове приміщення на 40 поверсі в Києві. Було не найкращим рішенням робити ремонт власним коштом саме в той час, але я добре пам’ятаю, як ми переїхали в цей офіс. Уявіть: уже стоять столи, стільці, замовлено мерч, ми стоїмо й дивимось на місто з такої вражаючої висоти. І в той момент я думала: ось воно – те, що я будувала три роки. Це було неймовірне відчуття, хоча тоді я і сама не вірила, що мені це вдалося.

Після того було чимало криз, проблем, помилок і падінь, але я впевнена, що попереду ще багато класних моментів, хоча цей і був поки що найяскравішим.

Ще один – коли ми від InDevLab провели захід спільно Шведсько-українською торгово-промисловою палатою і Стокгольмським інститутом транзакційної економіки в легендарному, одному із найстаріших залів Стокгольмської школи економіки (вона входить у найкращі 5 економічних університетів світу). Подія була присвячена кібербезпеці та штучному інтелекту. Тоді я стояла на сцені Стокгольмської школи економіки й не могла в це повірити. Це було досягнення InDevLab – ми зробили це, хоча й не були настільки сильними і прибутковими, як перед пандемією.

Сподіваюсь, що скоро знову відчуватиму щось подібне, стоячи так само вже в мирній Україні – можливо, на 40-му, а може – на 100-му поверсі з командою, чисельність якої буде в десятки або сотні разів більшою, ніж зараз, і думатиму: круто, ми цього досягли. А поки ми готуємось до нового івенту в Стокгольмській школі економіки вже у 2026 році.

Фото: Марія Прохорова

«Намагаюсь будувати команди з людей, які також орієнтовані на результат»

У роботі мене не цікавить процес – для мене важливий результат. Це одна з найголовніших речей. Тому я намагаюсь будувати команди з людей, які також орієнтовані на результат, не люблю так званих «процесників».

Я не вважаю нормальним, коли мені починають пояснювати, чому те чи інше не зроблено. Краще прийти і сказати: «Маріє, я спробувала це, це і це, є ще така, така і така опція». Тобто йти не з питаннями, а з пропозиціями.

Свого часу один із дуже відомих українських бізнесменів сказав мені: зазвичай ми можемо знайти тисячу виправдань і аргументів, щоби пояснити, чому щось не вийшло, але не назвемо і трьох конкретних дій, які зробили, щоб досягти мети. І я намагаюсь враховувати цей принцип у роботі з командою: не розповідайте мені, чому «ні» – краще розкажіть, що ви зробили, щоби було «так».

Усі перемоги – це перемоги команди, результат роботи всього колективу, а не, до прикладу, тільки моя – ми завжди це відзначаємо.

Якщо в команді з’являється токсична людина, вона отруює весь колектив. Тому з такими працівниками варто прощатися якомога швидше.

Зараз у нас більше гібридних команд, і якщо люди працюють віддалено, ви маєте бути готовими обов’язково спілкуватися з ними щодня. Це складніше, ніж при роботі «наживо», але ви маєте усвідомлювати, що мотивувати офісну і віддалену команду – це різні речі.

У мене є золоте правило для співбесід – завжди запитувати про 3 ключові досягнення кандидата. Це допомагає людині розкритися, а мені – побачити, чи справді вона орієнтована на результат, чи, умовно, влаштовується до мене на роботу, щоби «пересидіти».

Фото: Марія Прохорова

Найскладніше й найцікавіше в управлінні колективом – це коли в команді працюють дуже різні люди, буквально з різних поколінь – зети, міленіали, бумери. З моєї практики, саме такі команди найефективніші. Найважче керувати колективами, до складу яких входять переважно зети. Для мене це дуже складна категорія працівників – вони приходять із високими очікуваннями, та водночас не готові вкладатися і працювати, вважають, що їм усе мають просто дати. Я тільки за розуміння і усвідомлення людської цінності, але ж «претендуєш – відповідай».

Коли ви керуєте людьми, уникнути помилок неможливо. Наприклад, бувало, що я не розпізнавала вчасно сигнали про те, що працівник потребував відпочинку. Або намагалась зробити зі співробітника того, ким від не був. Як-от перетворити першокласного розробника на технічного керівника, коли це зовсім не в його характері, або виростити собі практично заміну, праву руку з того, кому це просто не потрібно. Так буває – ви разом із кимось роками пліч-о-пліч долаєте виклики й думаєте: ця людина точно заслуговує стати керівником. Але на практиці вона виявляється жахливим управлінцем.

Тому і керувати, і ростити людей треба правильно. Коли ви наймаєте працівника, знаходите до нього потрібні підходи, грамотно мотивуєте й допомагаєте з нуля стати класним спеціалістом – це хороша робота з персоналом. Водночас бізнес не можна будувати тільки з людьми, яких ви так зрощуєте – у команді потрібні дуже різні працівники, тоді модель балансуватиме. Але інвестиції в хороших, перспективних працівників – це хороші вкладення. Ви ніколи не знаєте, коли і як вони окупляться. Можливо, ця людина із часом перейде в іншу компанію, яка своєю чергою стане вашим партнером чи клієнтом. Тому вкладатися в класних, хороших людей – це запорука успіху. Не треба боятися втратити ці інвестиції, не всі «інвестиції» окупляться. Але, інвестуючи, обирайте справді гідних.

«Кожен клієнт унікальний, як і його бізнес та процеси»

InDevLab – це сервісний бізнес, який зараз модернізується в сервісно-продуктовий. Сервісний бізнес важкий сам собою, особливо коли йдеться про кастомні послуги, тому що ви маєте високі чеки, високі ризики й маєте забезпечувати високу якість.

Це складно не тільки тому, що ми маємо різні напрями роботи – кібербезпеку, інфраструктуру, розробку – а й тому, що кожен клієнт унікальний, як і його бізнес та процеси.

Ви маєте бути не виконавцем, а технічним партнером.

Ми – аутсорсингова компанія, а не аутстафінгова, тобто пропонуємо бізнесу робочі рішення і результат нашої роботи, і він повинен бути прибутковим. Інвестиції бізнесів у нашу роботу повинні окупитися – або скоротити витрати, або принести додаткові фінансові потоки. Це непросто, адже це потребує зрощування серйозної експертизи в бізнес-аналізі всередині компанії і високої клієнтоорієнтованості працівників.

Викликів сьогодні дуже багато. Ми – українська компанія і маємо ті ж проблеми, що і всі українці. Зокрема, це складність виходу на інші ринки – за ціною з нами конкурує Індія, за надійністю – локальні розробники. Також ми працюємо з індивідуальними продажами, а не масовими або ж B2C, тому утримувати рівень якості зокрема складно. Водночас ми створюємо класні продукти й послуги, що справді допомагають нашим клієнтам.

Є продукти, якими ми пишаємося – вони трансформують ринок, і не тільки в розробці – освітні також. Ми продовжуємо виходити в нордичні країни, як-от Швеція, і я бачу, що наші заходи й ініціативи по кібербезпеці та ШІ, хоч і є PR та маркетингові активностями, проте і вони трансформують північний регіон і нордичний ринок.

Змінюється ставлення до інформаційної безпеки, стабільності, інновацій, а ще – до українців. Це дуже цінно.

Також у межах співпраці зі шведськими партнерами ми зі спеціалістами InDevLab долучились до нордично-української робочої групи з питань кібербезпеки та захисту критичної інфраструктури. Ми працюємо над проєктом забезпечення стабільності й захисту українських підприємств, щоб надалі передати цей досвід також іншим країнам. Це важка та швидше візіонерська робота, тобто йдеться навіть не про бізнес-девелопмент. Зараз наша компанія задає цінності і вектор для розвитку не тільки власних клієнтів, а й індустрії загалом. Важко – але й дуже цікаво.

Ця група – Nordic-Ukrainian Working Group on Cybersecurity and Critical Infrastructure Protection – об’єднує різних учасників та стейкхолдерів. Один із напрямів її роботи – освітні проєкти. Зараз ми створюємо курс перекваліфікації для українських військових. Повернувшись із фронту, вони зможуть опанувати професію фахівця з кібербезпеки. Також працюємо над курсом ШІ та кібербезпеки разом із колегами зі Стокгольмського інституту трансакційної економіки, де важливу роль відіграє саме наш український досвід. Незабаром він стане доступним у стінах Стокгольмської школи економіки.

Фото надала Марія Прохорова

Якщо коротко, ми об’єднуємо державні, публічні інституції з можливостями технічних компаній для забезпечення потреб України, а потім експортуватимемо цей досвід.

Я вірю, що якщо ми показуватимемо, що наша країна сильна, то в нас і в наших дітей є майбутнє, вони пишатимуться тим, що є українцями.

Повертаючись до викликів, потрібно усвідомлювати, що в ІТ-бізнесі відбуваються зміни. AI-системи автоматизують роботу багатьох спеціалістів, завершились проєкти із цифрової трансформації, запущені на тлі COVID-19, економічна криза, геополітична ситуація – усе це трансформує і де інде інвестиції в ІТ-продукти. Звідси і значні скорочення, що спостерігаються в цій ніші – ринок змінюватиметься, і ми змінюватимемося разом із ним.

Звичайно, дещо можна делегувати, але не відповідальність. Так, ви можете, до прикладу, доручити комусь провести важкі перемовини, але відповідальність за їхній результат однаково лежатиме на вас. Про це завжди варто пам’ятати.

Що таке успіх і як його досягти

Фото надала Марія Прохорова

Коли ми говоримо про успіх, то з мого досвіду працює незмінна формула: «претендуєш – відповідай». І, звісно, відповідальність – на мій погляд, зараз це найцінніший товар на ринку, який тільки можна уявити. Усі тікають від відповідальності й потім не розуміють, чому все настільки нестабільно, чому все руйнується.

Були часи, коли в мене не було впевненості – у майбутньому, у тому, що зрештою все буде добре. А порівняно нещодавно я зустріла чудовий вислів: щоб усвідомити, що ви все зможете розрулити, потрібно знайти точку опори в собі. Я трактую значення цих слів так, що продовжуватиму пробувати, приймати й долати виклики, але не відійду від своїх цілей доти, доки не досягну їх. Тому впевненість у своїх силах (яку часто називають впевненістю в собі) і намір довести справу до кінця для мене і є формулою успіху, яку ми так намагаємося віднайти.

Натхнення можна знайти буквально всюди. Особисто мене надихають герої хороших книг, як-от Даґні Таґґарт («Атлант розправив плечі», Айн Ренд). А ще – визначні постаті, серед яких Арістотель, автобіографічні фільми, люди, які щось створюють, особливо якщо вони реалізуються не в одній, а одразу в декількох сферах – виховують дітей, розвивають власну справу.

«Завжди потрібно дотримуватися правила розподілу коштів»

Одна з найбільших моїх помилок у фінансах, в управлінні своєю справою і в кар’єрі полягала в тому, що я не відкладала гроші. Заробляючи, я одразу витрачала – не формувала подушку безпеки, резерв.

Інша моя помилка – це вкладати все, що я мала, у бізнес. Я мала класні проєкти і класний досвід, але все йшло на розвиток своєї справи – не йшлося ані про квартиру, ані про машину тощо.

З одного боку, добре, що я не придбала житло в Києві чи в Бучі. Але бізнес – це як бездонна бочка, він постійно вимагатиме грошей, йому завжди буде мало. Завжди чогось не вистачатиме співробітникам – стільці не найзручніші, круасани на кухні не найсмачніші, зарплата недостатньо висока й так далі.

Я віддавала все, але коли настала криза – працівники пішли, офіс довелося закрити, а я залишилась ні із чим. Це, напевно, найболючіший, найсерйозніший фінансовий урок.

Коли ви розвиваєте бізнес, завжди потрібно розділяти, що ви вкладаєте в його розвиток, з чого формуєте резервний фонд бізнесу, а з чого – особистий власний резервний фонд.

Мені ж хотілося досягти більшого і якомога швидше. Це як нескінченні ставки на спорт, свого роду ігроманія. Але завжди потрібно дотримуватися правила розподілу коштів і знати, коли варто призупинитись, а коли – дати більше газу.

Що хочеться сказати у підсумку? Ваше життя – це ваша відповідальність. Ваша мрія – це ваша відповідальність. Ваші цінності та цілі – це теж ваша відповідальність. Нагадуйте собі про них – розклеюйте наліпки для себе на дзеркалі у ванній, над ліжком, поставте їх на заставки у телефоні і таск-менеджері, тримайте записку для себе у гаманці. 

І будь-яка перешкода та її подолання – це ваша відповідальність. Не дозволяйте іншим через свою токсичність, безвідповідальність, непрофесіоналізм, інші цінності збивати вас із шляху до вашої мрії.

Тому що, знову ж таки, досягнення мрій та цілей – це ваша відповідальність.

«Історії лідерок» – це спецпроєкт MC: Money & Career про топменеджерок і засновниць українських бізнесів, фондів та фундацій, які формують цінності, задають тренди та створюють можливості для інших.

Вони розповіли про власні кар’єрні трансформації та особливості своєї роботи, поділились інсайтами та правилами лідерства, досвідом побудови ефективних команд та створення атмосфери, у якій хочеться працювати і зростати.

Усі матеріали, опубліковані в межах спецпроєкту, можна знайти за тегом «Історії лідерок».