В росії істерика: нам передають снаряди зі збідненим ураном. Що це таке і чи справді загрожує ядерною війною

Разом із танками Challenger 2 Великобританія передасть Україні бронебійні снаряди із збідненим ураном. Про це повідомила заступник міністра оборони Сполученого Королівства Аннабель Голді. За її словами, такі боєприпаси є дуже ефективними для ураження сучасних танків та броньованих машин.

У росії інформація британського Міністерства оборони викликала істерику. Путін заявив, що «колективний Захід починає застосовувати зброю з ядерним компонентом». А кремлівський карлик №2 дмитро медведєв назвав постачання подібної зброї в Україну початком ядерного апокаліпсису. 

Чималу хвилю занепокоєння ця риторика викликала і в українському інформпросторі. Більшість наших громадян слабо уявляє собі, що таке збіднений уран, навіщо він потрібен у танкових снарядах і чого чекати від цієї ситуації. Заговорили про новий Чорнобиль і знову згадали брудну бомбу, якою нас лякали восени минулого року.

Редакція MC.today з’ясувала, що таке збіднений уран, чи є він елементом ядерної зброї, як допомагає снарядам пробивати броню і чи варто чекати від застосування боєприпасів із збідненим ураном катастрофи.

Що таке збіднений уран

Збіднений уран, Depleted uranium або просто DU – це щільний метал, який утворюється як побічний продукт збагачення природного урану при виробництві ядерного палива для електростанцій.

Тут треба зробити невеликий відступ. Природний уран складається із суміші ізотопів – це різновиди хімічного елемента, які займають одне місце у таблиці Менделєєва, але відрізняються кількістю нейтронів у ядрі.

В урані із шахти зазвичай міститься близько 99,28% слаборадіоактивного урану U-238. І приблизно 0,71% урану U-235, який, на відміну від більш поширеного ізотопу, може підтримувати ланцюгову ядерну реакцію, тому застосовується в ядерній енергетиці та ядерній зброї.

Щоб отримати збройовий уран, ізотопи поділяють: основну частину U-235 вилучають для використання, а U-238 та залишки U-235 залишають як відходи. Наприклад, з 12 кг природного урану виходить близько кілограма збагаченого урану з 5% ізотопу U-235. Залишок – 11 кг збідненого урану з вмістом ізотопу U-235, що ділиться, в межах 0,3-0,2%. 

Таким чином, збіднений уран навіть менш радіоактивний (приблизно вдвічі), ніж звичайна уранова руда. Тому зрозуміло, що він не здатний підтримувати ланцюгову ядерну реакцію і абсолютно непотрібний як елемент ядерної зброї.

До 1970 року збіднений уран просто закопували. Потім вчені звернули увагу на його фізичні характеристики. З’ясувалося, що DU має дуже високу щільність – 19,1 г/см³, що майже вдвічі більше за щільність свинцю.

Це дозволяє використовувати збіднений уран і сплави на його основі в якості противаг у конструкції літаків і ракет, а також для виробництва комбінованої броні, як, наприклад, танках Abrams M1 і бронебійних снарядів з високою пробивністю.

Види сучасних танкових снарядів

Багато далеких від військової справи людей уявляють танкові снаряди у вигляді сильно збільшених куль – мовляв, та ж гільза з порохом і свинцева болванка, яка вилітає зі ствола гармати. 

Проте військова наука уникла цих уявлень далеко вперед. Сьогодні існує три основні види снарядів, що застосовуються в танкових гарматах. 

Бронебійно-фугасні, або HESH. Призначені для знищення бронетехніки та укріплень. Дія подібних боєприпасів заснована на тому, що при ударі об броню заряд пластичного вибухового речовини поширюється на її поверхні і потім вибухає. При цьому не відбувається пробиття броні, але з її внутрішньої сторони утворюються великі уламки металу, які вражають екіпаж.

Кумулятивні, або HEAT. Призначені для ураження бронетехніки. Ефект заснований на посиленні вибуху шляхом його концентрації у заданому напрямку. При вибуху такого боєприпасу утворюється тонкий струмінь надпластичного металу, який за рахунок високого тиску поводиться як рідина, рухається зі швидкістю до 10 км/с, пробиває броню та вражає екіпаж.

Кумулятивні боєприпаси мають кілька істотних недоліків. По-перше, їхня здатність пробивати броню прямо пропорційна діаметру кумулятивної головки. А можливість підвищувати цей діаметр обмежена калібром танкової гармати.

По-друге, є прості методи значно знизити вражаючу дію кумулятивного струменю. Це так звані протикумулятивні екрани – шар тонкого металу або сітки, який закріплений на деякій відстані від броні.

Бронебійні оперені підкаліберні, БОПС, або APFSDS . Простими словами такий снаряд можна описати у вигляді тонкої стріли із щільного металу, яка вставлена ​​в котушку з легкого алюмінію чи армованого пластику.

Котушка потрібна, щоб проштовхнути снаряд крізь ствол, після чого вона поділяється на частини і відкидається, а важкий кінетичний сердечник, або пенетратор продовжує політ, стійкість якого забезпечує хвостове оперення.

Коли снаряд APFSDS потрапляє у ворожий танк, броня та пенетратор поводяться як рідини. Сильно спрощуючи фізику, можна сказати, що пенетратор наче тече крізь броню. Потім, після пробиття броні, уламки знищують екіпаж танка.

Так склалося, що з усіх видів танкових снарядів підкаліберні бронебійні забезпечують найбільшу ефективність. Вони позбавлені недоліків кумулятивних снарядів і не так втрачають ефективність при використанні на цілі екранів.

Найсучасніші різновиди БОПС дозволяють 120-мм гарматі танка Abrams M1 з відстані 2 тис. метрів пробивати близько метра монолітної броні. Саме в снарядах цього типу використовують збіднений уран, тому на їхній конструкції ми зупинимося докладніше.

Навіщо збіднений уран потрібний у підкаліберних бронебійних снарядах

Снаряд типу APFSDS взагалі не містить вибухівки. Можна сказати, що це просто металевий лом, який розігнали до швидкості 1500–1800 м/с. А його вражаюча дія цілком заснована на кінетичній енергії.

Звідси є кілька наслідків. Для пробиття танкової броні сердечник повинен чинити максимальний тиск на одиницю площі. Значить він повинен бути якомога важчим і мати мінімальний поперечний переріз. 

Іншими словами, металевий дротик повинен бути тонким і довгим, а матеріал для його виготовлення повинен бути твердим, в’язким і найщільнішим з усіх доступних. Тому всі західні снаряди APFSDS зроблені з вольфраму із щільністю 19,25 г/см³ та збідненого урану із щільністю 19,1 г/см³.

Може здатися, що вольфрам тут навіть більш перспективний матеріал, але збіднений уран має важливі переваги. 

1. Вольфрам – дорогий та досить дефіцитний метал, головні родовища якого розташовані в Китаї. Водночас усі країни з розвиненою атомною промисловістю нагромадили великі запаси збідненого урану. Тому його використання обходиться набагато дешевше.
2. Крім високої щільності збіднений уран має пірофорність – здатність до самозаймання дрібних осколків на повітрі. За рахунок цього багаторазово збільшується шанс займання палива та снарядів усередині танка.
3. В цілому можна сказати, що використання збідненого урану дозволяє досягти найвигіднішого співвідношення розмірів, маси та швидкості снаряда. В результаті товщина броні, яку можуть пробити БОПС з урановим сердечником, на 10-20% більше, ніж у вольфрамових аналогів. 

Яка військова техніка використовує снаряди із збідненого урану

Для гармати танка Challenger-2 розроблено два типи підкаліберних снарядів з урановим сердечником: L26A1 та L27A1. Перший пробиває 510 мм, а другий близько 610 мм броні за початкової швидкості снаряда 1675 м/с.

У ситуації з Challenger-2 наявність таких снарядів особливо важлива. Справа в тому, що британський танк – єдиний із усіх західних моделей має нарізну гармату.

Це збільшує точність пострілів, але знижує швидкість польоту снарядів. Тому уранове осердя – це можливість підвищити бойові можливості нарізної гармати Challenger, снаряди якої мають відносно невелику швидкість.

Снаряди з урановими елементами М829А3 та M829A4 стоять на озброєнні американських танків Abrams. Старіша модифікація пробиває більше 800 мм броні з відстані 2 км, модель A4 за різною інформацією від 930 мм до метра.

До речі, для розуміння, наскільки сучасний підкаліберний снаряд складний та дорогий пристрій: озвучена ціна одного снаряда M829A4 – $10 тис. З одного боку це дуже багато. Але все ж значно менше ціни Javelin (до $ 200 тис.) або знищеного танка.

Окрім танків Challenger-2, снаряди з урановими осердями застосовуються і в іншій техніці, яку Україна отримує від союзників. Так, наприклад, БМП Bradley має гармату М242 Bushmaster із калібром 25-мм. Вона може використовувати бронебійний снаряд М919 з урановим осердям і при цьому пробиває до 100 мм броні на дистанції 1 тис. м.

В арсеналі нашого північного сусіда також є снаряди з збідненим ураном. Снаряд 3БМ-59 «Свинець-1» з урановим сердечником з дальності 2 км здатний пробити до 700 мм броні. Відомо, що такі снаряди можуть використовувати модернізовані російські танки Т-80БВМ.

Однак незаперечна перевага в цьому плані все ж таки у сучасних західних танків. Справа в тому, що вони не мають автомата заряджання, який обмежує максимальну довжину снаряда і не дозволяє використовувати найдовші і відповідно потужніші БОПС.

Екологічні аспекти застосування снарядів із збідненим ураном

Суперечки щодо токсичності збідненого урану не затихають з 1991 року, коли США вперше застосували снаряди з урановими сердечниками під час війни у ​​Перській затоці.

Головні питання викликає радіоактивність боєприпасів із ураном. Однак, по-перше, як ми вже казали, вона менша, ніж у уранової руди. А по-друге основну частину випромінювання складають альфа і бета-частки з низькою проникаючою здатністю.

Тому, коли сердечник снаряда повністю закритий балістичним ковпачком та гільзою, радіоактивна небезпека для екіпажу танка прямує до нуля. Рівень випромінювання є настільки низьким, що навіть за 2 тис. годин у закритому танку його доза не дотягує природного фону.

Комітет з питань роззброєння при ООН опублікував звіт з інформацією про збіднений уран. У ньому йдеться про те, що жодних клінічно значущих відхилень, пов’язаних з впливом радіоактивного випромінювання збідненого урану, виявлено не було.

Крім того, звіт посилається на дослідження МАГАТЕ, згідно з якими радіологічна загроза для навколишнього середовища при локальному забрудненні території дрібними частинками збідненого урану після застосування відповідних боєприпасів не є значною.

Звісно, ​​це не стосується ситуації, коли снаряд потрапляє у ворожий танк, і його екіпаж вдихає частки оксиду урану. Їхнє потрапляння в організм дійсно небезпечне для здоров’я. І річ навіть не в радіації, а в токсичності урану.

Як і всякий важкий метал, уран отруйний. При цьому найбільше від нього страждають нирки. І тут важко не процитувати координатора національної безпеки США Джона Кірбі. 

Представник Білого дому заявив: «Боєприпаси зі збідненим ураном були досліджені щодо впливу на здоров’я людей. Це не радіоактивна загроза. Це звичайний тип боєприпасів, який використовується, зокрема, через його бронебійні властивості» .

А потім додав із неабиякою часткою сарказму: «Якщо росія глибоко стурбована здоров’ям своїх танкістів, то найбезпечніший варіант – перемістити їх через кордон та вивезти з України».

Наша редакція повністю солідарна із Джоном Кірбі. Російські танкісти, щоб ваші нирки не страждали від снарядів з урановими сердечниками, розгортайте свій брухт і скоріше повертайтеся на рідні болота!