«Я бачив багато ідей, але не системних дій». Замкомандира 3ОШБ про реінтеграцію ветеранів

За прогнозами Міністерства у справах ветеранів, після закінчення війни кількість ветеранів та членів їхніх родин сягне 4-5 млн осіб. Перед українським суспільством постає виклик – адаптуватися до нової реальності та створити для військовослужбовців гідні умови для повернення до цивільного життя. Одна з його важливих складових – професійна реалізація. Та чи готовий сьогодні український бізнес працевлаштовувати ветеранів?

Відповідно до онлайн-опитування Українського ветеранського фонду, понад 65% роботодавців визнали відсутність досвіду роботи з ветеранами і лише 6,95% – мають значний досвід. Понад 80% ветеранів очікують, що після служби вони не зможуть знайти роботу, майже 90% вважають, що робочі місця не будуть адаптовані для осіб з інвалідністю.

Редакції MC.today заступник командира Третьої окремої штурмової бригади Родіон Кудряшов розповів, з якими проблемами сьогодні стикаються люди, що повернулися з війни, наскільки український бізнес готовий здійснювати реінтеграцію ветеранів та як необхідно змінити нинішню систему підтримки ветеранів.

Як люди без військового досвіду змінили ЗСУ

Я ніколи не мріяв стати військовим. Мій дідусь пройшов Другу світову війну добровольцем і потім близько 35 років служив, але й цей приклад не спонукав мене йти у військо. Все змінив 2014 рік – відбулася Революція Гідності, в Крим вдерлися «зелені чоловічки», росія окупувала Донецьку й Луганську області. Я не зміг стояти осторонь, коли в моїй країні почалася війна, тож долучився добровольцем до загону, який назвався «Чорний Корпус», також відомий, як «чорні чоловічки». Тоді він був не більший за роту – до 150 людей. Пізніше цей загін став батальйоном «Азов», потім – полком, який входить в бригаду «Азов».

Починав я з посади другого номера кулеметника. Протягом довгого шляху в різних підрозділах я командував відділенням, взводом, ротою, батальйоном. Зараз я обіймаю посаду заступника командира Третьої окремої штурмової бригади.

З 2014 року військова культура в Україні почала змінюватися. Поштовхом до цього стало те, що в різні силові відомства потрапило багато добровольців, які мали цивільні спеціальності, та не мали військової. Люди з іншим фаховим досвідом стали змінювати застарілу структуру Збройних Сил. На мою думку, під час повномасштабного вторгнення відбувається те ж саме, але імпульс і кількість добровольців, як і масштаби війни – збільшилися. Саме нові, ідеологічно вмотивовані люди змогли вивести нашу армію в іншу «лігу».

Бійці, які до повномасштабного вторгнення не мали військових спеціальностей, зараз реалізують нові системи управління, оснащення, ураження. Завдяки їх ініціативності створили сили безпілотних систем, як окремі сили в ЗСУ. Або, наприклад, зміни в спостереженні й ураженні артилерією. Раніше командирам доводилося чекати 5-6 годин від спостереження до наказу. Сьогодні від засічки до ураження проходить 3-5 хвилин.

Підготовка бійців ЗСУ також змінилася. Різні її аспекти стали якіснішими, зокрема – надання першої медичної допомоги. Ця сфера сильно еволюціонувала, як за час з 2014 по 2022 рік, так і з 2022 по сьогодні.

Чому потрібно змінювати систему підтримки ветеранів

За останні 10 років було здійснено багато кроків, щоб удосконалити нашу армію. Всі ці заходи сьогодні реалізуються на межі людських можливостей, тож їх потрібно культивувати у нашій військовій традиції. Відходити від радянських традицій війська й створювати чи продовжувати – свої. Саме це буде шляхом до змінення армії як формації.

Сліди застарілої радянської системи ми бачимо у підході до реінтеграції ветеранів. Що пропонує їм держава? Пенсію та одноразові виплати на свята. Але це не є програмною підтримкою.

Якщо ми, як країна, упустимо певний період часу і нічого не змінимо, ситуація може стати критичною.

США вже мали прикрий досвід після війни у В’єтнамі, коли влада системно не працювала з людьми, що мали психологічні травми після участі у бойових діях. В країні виріс показник сімейного насилля, вуличних сутичок, кримінальних дій. Після зроблених помилок, Америка відмовилася від пенсій й одноразових виплат і стала підтримувати військовослужбовців по програмах, де ними опікуються індивідуально.

Така програмна підтримка ветеранів, де їх супроводжують кожен тиждень, місяць, рік допомагає, наприклад, виявити проблеми зі здоров’ям, отримані на фронті, та запобігати їхнім наслідкам.

Військовослужбовцям, які списані, переміщені до резерву чи закінчили службу, потрібен супровід і догляд, а не така підтримка, яка була розроблена ще за Радянського Союзу і скопійована під час створення незалежної України. Стару концепцію потрібно міняти. Впроваджувати облік, виділяти бюджет на відповідні проєкти й програми. А не лише ділити ветеранів на категорії по інвалідності й виплачувати пенсії.

Щоб системно підтримувати військовослужбовців, у 2014 році в «Азові» започаткували патронатну службу. Вона опікується пораненими бійцями, звільненими полоненими, загиблими, комунікацією з їхніми родинами та організацією процедури поховання. Патронатна служба досі не входить в структуру Міністерства оборони чи Збройних Сил України, вона залишається благодійним проєктом.

Зараз її досвід переймають наші колеги з десантних, сухопутних, штурмових військ. Це важливий крок, адже подібні організації покращують морально-психологічний стан в підрозділах. Військові розуміють, що не залишаться з проблемами сам на сам.

Чи готовий український бізнес працевлаштовувати ветеранів

До реінтеграції військових у цивільне життя має долучатися й український бізнес. Але на сьогодні він ще не готовий забезпечити їм повноцінну соціалізацію. По-перше, досі немає зручної інфраструктури для людей, які пересуваються на милицях чи на кріслах колісних. По-друге, бізнес, який приймає на роботу колишніх військовослужбовців повинен мати у штаті психолога, що зможе фахово працювати не тільки з цивільними співробітниками, а й з людьми, що повернулись з бойових дій.

Я бачив багато ідей, пропозицій, навіть хайпу навколо теми взаємодії бізнесу і ветеранів. Але не бачив системних дій. Податкова система не надає підтримки бізнесу, який долучає до роботи військовослужбовців. Повинні бути певні пільги та програми, які стимулюватимуть підприємців забезпечувати гідні умови роботи для ветеранів. Але системної роботи в цьому напрямку немає.

Мені траплялось вкрай мало випадків, коли колишні військовослужбовці з інвалідністю знаходили роботу. Я маю знайомих з інвалідністю, яким вдалося повернутися на цивільну посаду, але це радше виняток з правила.

Кожен бізнес, який зараз працевлаштовує людей з інвалідністю і колишніх військовослужбовців, робить неймовірне. Він доводить свою патріотичність не словами, а ділом. Але, на жаль, таких прикладів одиниці.

З патронатною службою «Азову» ми реалізуємо проєкти, які допомагають ветеранам соціалізуватися. Один з таких – «Уроки мужності» – в межах якого колишні військовослужбовці, ветерани АТО викладали цивільний захист у школах. Так ми розв’язували дві основні задачі – працевлаштовували ветеранів й давали їм соціальне навантаження, яке допомагало повернутися до цивільного життя.

Інший проєкт, до організації якого я був долучений – «Не панікуй, готуйся». Він має формат вишколів, де ми навчаємо мешканців сіл та міст, як поводитися зі зброєю й надавати першу медичну допомогу. «Не панікуй, готуйся» зараз працює у Львівській, Дніпропетровській та Київській областях. Цей проєкт – відповідь на наше сьогодення. Він про те, що не час панікувати – ми живемо в реаліях війни й маємо бути готові до її викликів.

Проблеми у комунікації між військом та громадянами

Я вважаю, що народ кожної країни, яка ідентифікує себе як суверенну й незалежну, повинен розуміти, що військо захищає не тільки свободу і незалежність, а й безпеку країни.

Зараз є відчуття, що до військовослужбовців вже не відносяться з такою прихильністю, як на початку широкомасштабного вторгнення. Це результат роботи в тому числі ворожої ІПСО, в якій росія намагається дискредитувати Збройні Сили України. Фейки, які поширює рф, підхоплюють українці з панічними чи негативними настроями, що підсилюються сепаратистськими поглядами.

Інша проблема в тому, що влада України не організовує чітку комунікацію між військом і нашими громадянами. Тобто вона або не говорить нічого, або викривляє дійсність. Один з прикладів – активне анонсування результативних заходів, які називали контрнаступами. Якщо вони не приводили до досягнення великих стратегічних цілей, це демотивувало українців і певним чином дискредитувало ЗСУ.

Думаю, владі потрібно концептуальне розуміння Збройних Сил України. Розуміння, яка комунікація потрібна війську – як публічна, так і серед військових. Необхідно реалізовувати заходи, що розкривали б військових, як позитивних героїв та забороняли дискредитаційні відео, які поширює російська пропаганда.

Ще одна проблема, рішення якої досі не артикулюють в публічному просторі – це закон про мобілізацію, який виключає демобілізацію. Також немає аргументованих роз’яснень щодо підготовки майбутніх військовослужбовців: в якому форматі вона відбуватиметься, в яких часових рамках і, взагалі, як людям реалізувати свій потенціал у війську на благо захисту країни.

На сьогодні я поки не бачу концептуальних рішень, які пропонували б алгоритм подолання цих викликів. Поки що і влада, і ЗСУ, і наше суспільство не допрацьовують у комунікації один з одним.