«Я перестала зважати на думки інших»: Руслана Данілкіна про прийняття себе після ампутації

На цьогорічному форумі КМЕФ 2023 відбулася дискусійна панель «Ментальне здоров’я: нові навички в новій реальності». В ній взяла участь Руслана Данілкіна, яку багато українців знають, як Незламну Русю. На початку повномасштабного вторгнення дівчині було 18 років і вона пішла доброволицею на війну. А у 2023 році потрапила під обстріл і втратила ногу.

Зараз Руслана ходить на протезі, який їй встановили у Superhumans Center. Цього року вона долучилася до команди Superhumans, як фахівець першого контакту, допомагаючи військовим і цивільним, які втратили кінцівки на війні.

Після дискусії редакція MC.today розпитала Руслану про її шлях до прийняття себе, про те, чому бійці довіряють їй більше, ніж психологам, і як почати жити повноцінним життям попри щоденні виклики.

«Коли люди бачать, що в мене вийшло, перестають сумніватися в собі»

Руслана зізнається, що мріяла бути реабілітологом, але не має відповідної освіти, тож почала займатися рекреаційною реабілітацією: «Це все, що пов’язане з життям людини, як фізичним, так і психологічним».

Під час панелі дівчина зазначила, що військові не завжди хочуть спілкуватися з психологами. Причина в тому, що вони не мають бойового досвіду, а отже не можуть сповна зрозуміти через що довелося пройти на війні. Але Руслані бійці довіряють одразу, до того ж дівчина не використовує у своїй роботі формальні підходи: «Я завжди намагаюся розмовляти з людиною віч-на-віч, без якогось спеціального кабінету і тому подібного. Я маю зрозуміти на якій ступені прийняття себе він знаходиться, над чим ще треба попрацювати. І вже з цього роблю висновки, який буде план дій».

В Superhumans Center Руслана єдина настільки юна дівчина. А ще – вона перша, кого бачать пацієнти перед заняттями: «Я починаю бігати на біговій доріжці зранку, ще до того, як всі приходять. І для них я певний мотиватор. Мені постійно про це кажуть, що за мною приємно спостерігати. Тому що, коли молода дівчина зібралась та почала над собою працювати, щоб мати гарне тіло, гарну ходу, у чоловіків зникають будь-які сумніви, що вони не можуть цього зробити».

Перший крок в прийняті себе – перестати зважати на думки інших

Зараз Незламна Руся показує людям, що втратили кінцівки на війні, що можна жити повноцінним життям, якщо прийняти себе. Але сама дівчина пройшла складний шлях до цього усвідомлення:

«Буди події, що мене ламали: коли начебто все виходить, але в один момент все руйнується і ти нічого не хочеш. Навіть те хороше, що вже маєш – байдужієш до всього. Хочеться просто закритися, втекти. Думаю, таке буває у кожної людини, яка дійшла до важкого піку в житті. Але людям, що втратили кінцівки це дається складніше, тому що ти відчуваєш різницю між собою минулим та собою теперішнім і стає ще важче. Проте треба вміти проходити складні моменти. Якщо навчитися їх приймати, переживати, відпускати, а потім просинатися та йти далі, то все вийде. Ви зможете почати жити повноцінним життям, хоча б схожим на те, яким воно було».

Подолати складний період прийняття нової себе Руслані допомогли дві речі: «По-перше, я перестала піклуватися про думки інших людей. І, по-друге, я прийшла до того, що може не варто переживати вийде чи не вийде, а взяти й спробувати? Хоча б спробувати. Я подумала: нічого не зміниться, я вже така, яка є, гірше точно не буде. Хоча б спробувати, була не була, вийде не вийде. І от сьогодні я тут».

«Завжди намагаюся подивитися на ситуацію з двох сторін»

Під час дискусії Руслана сказала, що до людини з ампутацією часто прикуті цікаві погляди оточуючих і не завжди вдається сприймати їх байдуже: «Іноді, коли я йду і на мене дивиться дорослий чоловік, я думаю: “Блін, я воювала, а він зараз тут стоїть і нічого не робить для перемоги”. Іноді це чіпляє».

Але, коли таке стається, дівчина одразу перемикається і намагається подивитися на ситуацію з двох, або навіть трьох сторін: «Не тільки зі своєї, а врахувати, що є й інші думки. Тоді я думаю: хай так, значить у людини своє життя, її це не цікавить, це не її війна. Ми впораємось тоді без неї».

Доброволиця пояснила, що, якщо «заштовхнути» людину до лав Збройних Сил проти її волі, ліпше не буде: «Це буде тільки важкий тягар для хлопців і ніякої користі не принесе. Тобто, якщо людина не хоче захищати країну – нехай. Але, якщо вона не хоче служити, просто хай їде звідси. І все. Більше нічого не треба».