«Я робив усе – від бухгалтерії до прибирання». Як з’явилася «Пиріжкова Тітка Клара» – засновник про історію мережі

О п’ятій ранку в мережі «Пиріжкова Тітка Клара» вже кипить робота – замішують тісто, готують начинки, нарізають салати. Так було й у перший ранок повномасштабного вторгнення. Тоді ніхто навіть не підозрював, що за кілька годин заклади доведеться зачинити на місяць, більшість співробітників роз’їдуться по різних містах та країнах, а нову команду доведеться збирати наступні два роки.

Це не перше випробування на міцність, яке проходить «Пиріжкова Тітка Клара». Її історія починалася з віри в ідею, яку не всі поділяли – люди не хотіли йти на роботу в пиріжкову, а доходів ледь вистачало на зарплати. Сьогодні ж мережа має 28 точок по Києву, а її випічку знає кожен киянин. 

Редакції MC.today власник мережі «Пиріжкова Тітка Клара» Андрій Пінчук розповів про те, як заклад допомагав містянам на початку повномасштабного вторгнення, що допомогло відновити роботу попри мільйонний борг перед постачальниками та, як скарги відвідувачів на несмачні страви у кафе наштовхнули на ідею відкрити пиріжкову. 

«Пиріжки – це класика, яка завжди буде популярною»

У ресторанному бізнесі я з 2011 року. Першим моїм проєктом було кафе «Варення» у Києві. Там я зіткнувся з численними проблемами – гості скаржилися на довге очікування замовлення, неввічливе обслуговування, страви могли бути недосоленими, пересмаженими, недосмаженими або просто несмачними. Також відвідувачі нарікали на сезонність страв та ціни, що постійно змінювалися. Тоді я замислився над тим, щоб створити такий заклад, де можна було б уникнути всіх цих проблем. 

На думку спав формат пиріжкової. Адже пиріжки – це класика, яка завжди буде популярною. До того ж пекарня може стати мережею, де все буде швидко і якісно – підійшов до каси, купив, сів перекусити чи забрав з собою. Так почалася історія пиріжкової, що нині відома всім киянам.

Від «немає грошей на зарплату» до 28 прибуткових закладів з 300 співробітниками 

Пошук назви для пиріжкової став справжнім викликом. Вона мала бути особливою та запам’ятовуватися, тож я впродовж двох місяців міркував над варіантами. Зрозумівши, що у назві обов’язково має бути присутній герой, я придумав «Тітку Клару».

Я самостійно розробляв кожну деталь цього проєкту – від загальної концепції до дизайну інтер’єру, щоб зробити його по-домашньому затишним. Згодом інші підприємці навіть почали звертатися до мене за допомогою у створенні дизайну для їхніх закладів. 

На відкриття пиріжкової у 2013 році я взяв в кредит $60 тис. Планував повернути гроші за рік, але зміг зробити це лише за п’ять. Курс долара зріс до 27 грн, економіка страждала від інфляції, купівельна спроможність різко впала. Перші роки це демотивувало та гальмувало розвиток «Тітки Клари».

Запуск першого закладу також не був простим – я запланував його на осінь 2013. Але саме тоді розпочалася Революція Гідності та розстріли на Майдані. Ситуація ускладнювалася та погіршувалася з кожним днем. Центр міста був порожнім, всі боялися навіть виходити на вулицю. Через це відкриття пиріжкової зсувалося з місяця в місяць.

Відкритися вдалося у березні 2014 року на вулиці Жилянська, 107 у Києві. В цей день не обійшлося без проблем – вже за годину після того, як ми відчинилися зламався тістоміс, але ми швидко знайшли вихід і почали місити тісто вручну. 

Ми працювали з понеділка по п’ятницю, а наш маленький колектив складався з мене і ще чотирьох працівників. Я виконував усі можливі ролі – був бухгалтером, сантехніком, продавцем, будівельником, мийником посуду та прибиральником. Мало хто хотів працювати у пиріжковій – не вірили в успішність цього проєкту – тому доводилося брати все на себе.

Перші пів року були нелегкими – відвідувачів було мало, грошей ледь вистачало, щоб виплачувати зарплату співробітникам. Але ми пройшли крізь ці труднощі й воно було того варте – зараз у Києві працює 28 закладів, де працевлаштовано понад 300 людей.

За роки ми вдосконалили наші бізнес-процеси й тепер відкрити нову пиріжкову можемо за місяць. На окупність йде від 12 до 24 місяців. Це великий прогрес порівняно з тим, як усе починалося.

Нові страви для меню «Пиріжкова Тітка Клара» підказують клієнти 

Спочатку ми вирішили спеціалізуватися на випіканні різних пиріжків для швидкого перекусу містян. Проте одного разу клієнт запитав про салати. Це змусило нас замислитися: чому у нашому меню їх немає? Ми ретельно вивчили, що пропонують конкуренти й зрозуміли, що нам терміново необхідно розширювати асортимент. Згодом й інші гості почали подавали ідеї, які ми з радістю підхопили. 

Так у нашому меню з’явилися супи, гарніри, десерти, напої та інші страви. В деяких закладах ми навіть запропонували ланчбокси, адже зрозуміли, що людина не буде їсти пиріжки кожного дня. Так «Пиріжкова Тітка Клара» перетворилася на заклад швидкого харчування, що пропонує різноманітні страви української кухні. 

Зараз у нашому меню понад 100 позицій. Однак пиріжки досі найпопулярніша з них. Ми пропонуємо скуштувати солодкі, солоні, пісні, бездріжджові та навіть веганські. А за процесом приготування гості можуть спостерігати через скляні вікна кухні.

Віддали продуктів на 3 млн грн: як мережа допомагала киянам на початку вторгнення

Робота в «Пиріжкова Тітка Клара» починається о п’ятій ранку. Тож, коли країна ще тільки прокидалася від перших вибухів, робота в закладі вже йшла повним ходом. Замішували тісто, готували начинки, нарізали салати… Вже в перші години вторгнення ми відпустили співробітниць по домівках, а немісцеві повернулися до своїх міст. 

На той час у нас було діяло 24 заклади «Тітки Клари», і всі вони зупинили свою роботу на місяць. Завдяки ЗСУ жодне приміщення не постраждало від російської навали й не було розграбоване. Однак, що таке «руський мір» наші співробітники дізналися не з новин по телебаченню. Хтось залишився без домівки, дехто потрапив під обстріли та втратив рідних. Під час евакуації з Макарова російські нелюди вбили сина нашого кухаря та тяжко поранили доньку.

У перші дні повномасштабної війни ніхто не міг завезти в Київ продукти через небезпеку та порушену логістику – мости були підірвані, навколо точилися бої. Якось знайомі запитали мене, чи немає у нас на складі продуктів. Звісно, у нас був запас, але дістатися до нього та вивезти виявилося справжнім квестом. Дороги були заблоковані, а люди, які мали ключі від складів, пороз’їжджалися хто куди.

Проте нам все-таки вдалося туди добратися, і ми почали розвозити продукти в різні місця. Майже всю продукцію у перші дні віддали до пологового будинку «Лелека», де був розміщений медичний центр для поранених військових. Також передавали продукти КОРД, ТрО, бомбосховищам, волонтерам – усім, хто просив. Ми віддали борошно, м’ясо, сосиски на суму близько 3 млн грн.

Коли в Києві не вистачало хліба, у березні 2022 року в одній з пиріжкових «Тітки Клари» ми організували «хлібний хаб», де на невеликих потужностях випікали по 500 м’яких буханців на день та роздавали їх нужденним. Працювали всі – від прибиральниці до директора. Працівники їздили на велосипедах, дехто ходив пішки, бо транспорт у той час не працював.

«Раділи нашим пиріжкам, ніби куштували їх вперше»: як «Пиріжкова Тітка Клара» відновлювала роботу

У середині квітня 2022 року в Києві почали з’являтися люди, а постачальники поступово відновлювали роботу. Тоді ж я почав задумуватися над тим, щоб реанімувати власний бізнес і знову пекти пиріжки. Це було непросто, бо більшість наших працівників виїхали з Києва разом з дітьми. Тож головним завданням було зібрати нову команду і дати людям можливість працювати.

Та це була не єдина проблема. Оскільки ми роздали продукти, пекти пиріжки не було з чого. Не було ні олії, ні борошна. Закупити у постачальників ми також не могли, бо заборгували їм приблизно 2 млн грн, тому товар нам не відвантажували. Деякі з них завдяки довготривалому співробітництву пішли нам назустріч і погодилися на розстрочку боргу, інші – ні. На поміч прийшли волонтери. Виявилося, що їхні склади переповнені борошном і вони вирішили віддячити нам за допомогу в минулому. 

Ми відновлювали роботу поступово – відкривали один-два заклади на місяць й швидко зрозуміли, що люди прагнули роботи, і не лише заради заробітку, але й для того, щоб перемкнутися від трагічних реалій. А відвідувачі так раділи нашим пиріжкам, ніби куштували їх вперше в житті.

За роки повномасштабної війни змінилася вартість продукції та орендна плата за приміщення. Працівники продовжують виїжджати – зараз на ринку праці велика криза з наймом. Нам не вистачає пекарів і продавців.

Та, попри всі виклики, у 2024 році нам вдалося відкрити три нових заклади у Києві, незабаром відкриємо й четвертий. Ми маємо намір продовжувати розвивати бізнес в Україні, бо віримо у майбутнє нашої країни і прагнемо зробити свій внесок у її відновлення.

«Війну» з коронавірусом ми вже виграли. Наступна – з рашистами. І з неї ми обов’язково вийдемо переможцями. А поки що – продовжуємо працювати.