З окопу до офісу: що варто знати про спілкування з колегами, які повернулись з фронту

Коли ветерани повертаються з фронту на робочі місця, компанії мають зробити все можливе для сприяння їх адаптації. Щоб допомогти людині повернутися до цивільного життя, роботодавці й співробітники повинні працювати й над своєю поведінкою: від етапу співбесіди до спілкування на роботі та вибору тем для обговорення.

Як полегшити адаптацію колег, які повернулися з зони бойових дій, про що з ними розмовляти, чому варто не тільки запропонувати допомогу, а й попросити про неї, редакція MC.today розпитала у психотерапевта, засновника волонтерського проєкту «Як ти, брате?» Антона Семенова.

Психотерапевт Антон Семенов розповів, як і про що спілкуватися з колегами, які повернулись з зони бойових дій

Антон Семенов – психотерапевт з понад 20-річним стажем роботи, який спеціалізується на життєвих і професійних кризах. З початку повномасштабного вторгнення він досліджує питання психологічної взаємодопомоги. Проєкт «Як ти, брате?» покликаний навчити людей, як військових, так і цивільних, надавати психологічну допомогу один одному під час війни. Психотерапевт також проводить корпоративні лекції для компаній по реінтеграції ветеранів в організацію. 

Як допомогти ветеранам адаптуватися на роботі

Повернення з зони бойових дій у цивільне життя – це завжди виклик. Зазвичай, через дезорієнтаціюпсихологічний стан, який виникає, коли людина втрачає почуття напрямку в житті та брак інформації про те, що відбувалося у знайомому, проте вже новому для неї середовищі.

Ви можете допомогти колегам, які зараз на фронті, донатами. Підтримайте збір на квадрокоптер DJI Mavic 3T для аеророзвідки 204 батальйону 241 бригади.

Ціль: 264 000 грн 

Ветерани можуть виглядати відчужено, проте насправді це захисний механізм організму і за ним вони ховають дезорієнтованість і безпорадність. Їм складно, вони так захищаються від можливих образ, знецінення або недоречного спілкування. Якщо ми це розуміємо, то можемо не уникати взаємодії, а намагатися заслужити їхню довіру.

Є симптоми першої черги, які найчастіше зустрічаються у ветеранів, що повернулися до цивільного життя, це: 

• напруженість; 
• настороженість; 
• чутливість; 
• недовіра; 
• емоційні гойдалки. 

У колективі ці симптоми можуть проявитися відстороненістю та відчуженістю. Колеги, які помітили ознаки того, що людині складно адаптуватися, не зобов’язані намагатись допомогти. Це вибір кожної людини. Якщо є бажання і ресурси, то допомогти варто. Є декілька кроків, які можна для цього зробити: 

1. Постійно інформуйте про те, що відбувається. Проведіть екскурсію офісом, розкажіть що змінилося, як зараз відбуваються робочі процеси. Наприклад, якщо о 13:00 у компанії починається обід – відведіть у їдальню, покажіть як користуватись кавомашиною.
2. Спробуйте заслужити довіру колеги-ветерана. Для людини, що повернулася з фронту ви – потенційна небезпека. Вона відмовиться від вашої допомоги, навіть якщо це буде дуже потрібно. Щоб завоювати довіру треба стати передбачуваним. Розповідайте про себе: хто ви, що ви хочете, які у вас мотиви.
3. Коли контакт встановлено, допоможіть людині розібратися, що відбувається навколо. Тут потрібно слухати уважно та підтримуючи – забезпечити дружню присутність без тиску та порад. Приділяйте увагу та запитуйте: «Як ти зараз?».
4. Уникайте надмірного контролю. Люди, які відчувають небезпеку, намагаються контролювати ситуацію. Якщо ви переберете цей контроль на себе, військовий відчуватиме себе в небезпеці.
5. Давайте можливість пробувати. Багато речей, які цивільному здаються елементарними, можуть бути новими для військових. Потрібно максимально детально пояснювати те, що незрозуміло та давати можливість спробувати. Залучіть людину до короткострокового проєкту, щоб вона випробувала свої сили та опанувала нові навички. Можна використовувати таку американську технологію, як buddy – це старший товариш, ментор, людина, яка буде поруч і зможе допомогти та підстрахувати.
6. Поясніть, що в компанії є правила і які вони. Для того, щоб людина почувала себе в безпеці, їй потрібні правила, які працюють. Буває, що щоб допомогти ветерану, люди порушують власні кордони, правила компанії чи обслуговування для ветеранів. Але насправді це тільки ускладнює адаптацію.

У моїй практиці був випадок, коли ветеран плакав перед турнікетом у метро, тому що не зміг сплатити за проїзд. Не знав нового порядку і не зорієнтувався. Для нього це була остання крапля і його «накрило» від безпорадності. Ось чому важливі правила і чому потрібно розповідати, якщо щось змінилося.

Що потрібно знати при працевлаштуванні ветеранів

Є дві стадії повернення з війни – реабілітація та адаптація. Реабілітація – це опанування себе і свого стану, а адаптація – це пристосування до зовнішніх обставин.

При працевлаштуванні ветерана важливо розуміти: якщо людина ще не пройшла реабілітацію, вона не може працювати, бо поки не керує своїм станом. Для того, щоб з’ясувати, що людина вже реабілітована, треба запитувати про складні ситуації. 

Є чотири ключові питання:

1. Які ситуації складні для вас, що саме може вас зачепити?
2. Як ви можете на них реагувати?
3. Як ми можемо допомогти у такі моменти?
4. Як ми можемо цьому запобігти?

Якщо людина може спокійно поговорити про складні ситуації – вона реабілітована. Вона може бути ще не адаптована, тобто не знає як виконувати якусь роботу, але вона вже за себе відповідає.

Проте, коли роботодавець розуміє, що не вийде під час роботи обійти складні ситуації, що були проговорені, краще не починати співпрацю, щоб не травмувати людину.

Також на співбесіді потрібно чітко пояснити професійні очікування від кандидата. Якщо ветеран не відповідає цим якостям, потрібно відверто про це сказати. За можливості запропонуйте підібрати більш відповідну вакансію у вашій компанії або в інших компаніях, наприклад, ваших партнерів.

Дуже добре, коли роботодавець показує, що хоча він як професіонал не може взяти цього кандидата на роботу, як людина він готовий допомогти пошукати варіанти. Це заспокоює і показує, що це не особиста неприязнь, а робочі моменти.

Безпечний простір для спілкування

Якщо ваш колега повернувся з пораненням, ви можете запитати, як це сталося. Проте це треба робити спокійно та ненав’язливо і не висловлювати співчуття – це буде недоречно.

При спілкуванні з колегою-ветераном не варто вимагати про щось розповісти, не тисніть на нього. Він це зробить, коли сам вважатиме за потрібне. Краще розповідайте про себе.

Але є одна безпечна тема – їжа.

Запитайте військових, що вони їли й у вас є кілька годин цікавого стендапу. Вони будуть жартувати, розповідати історії про себе, друзів, тварин.

Людині важливі два відчуття – приналежності, тобто бути серед своїх, та цінності. Щоб військові відчували це, запитайте, як почувається людина та попросіть допомогти. Інколи навіть варто придумати для цього привід.

Якщо ж вам хочеться висловити подяку незнайомому військовому, якого ви зустріли на вулиці, дотримуйтеся стандартного спокійного етикету – зробіть легкий кивок. Так ви покажете свою повагу. Не відводьте погляд, але й не кидайтеся з обіймами на людину у формі. Адже ви не можете знати, в якому стані знаходиться людина й чи готова вона до такого близького контакту.

• Раніше ми повідомляли, що Український ветеранський фонд проводить конкурсну програму з фінансування бізнесу, який засновують ветерани або члени сімей загиблих захисників і захисниць України. Учасники можуть отримати від 500 тис. до 3 млн грн