«Зараз держава власними руками знищує бізнес». Тенденції розвитку економіки України у 2023-2024 роках від Андрія Длігача

Останні пів року український бізнес стикається з масовим блокуванням податкових накладних. Через складнощі ведення бізнесу в Україні підприємці обирають релокацію. Так, у 2022 році українці відкрили у Польщі 12 тис. нових підприємств і заплатили 2,5 млрд євро податків.

На думку доктора економічних наук, професора КНУ ім. Тараса Шевченка, Голови Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, керівника проекту «Голос громадянського суспільства» («Луганська декларація») Андрія Длігача це відбувається не лише через повномасштабну війну. Причина також у діях держави щодо бізнесу.

Длігач розповів, з якими проблемами зараз стикається бізнес, як Україна проїла своє золоте століття і чому 70% долі держави в економіці – це катастрофа. Редакція MC.today переказує основні тези дослідження.

Для кращого сприйняття деталей ми публікуємо матеріал від імені Андрія Длігача.

Держава не готова розв’язувати проблеми бізнесу

Український бізнес втратив за минулий рік близько третини своїх оборотів Попри це підприємці та компанії активно допомагають армії та ТрО. Для дослідження ми опитали 999 підприємств, 90% із них залучено на допомогу.

За результатами опитування, яке ми проводили у 2022 році, український бізнес прогнозував зростання на 10%. У 2023 році ці прогнози стали набагато песимістичнішими – очікується зростання всього на 1,8%.

Це викликано тим, що бізнес має безліч проблем і не бачить від держави готовності їх вирішувати. Наприклад, економіка не наповнена грішми. Про відсутність достатньої кількості платоспроможних клієнтів сказали 49,7% опитаних підприємств.

Наступною проблемою є непрогнозовані дії самої держави (41,6%), які можуть погіршити ситуацію в бізнесі. І порівняно з попередньою хвилею опитування у лютому 2023 року масштаб таких проблем як протидія фіскальних органів та високі податки тільки зріс.

Останні пів року основною проблемою було і залишається блокування податкових накладних – про це сказали 47,7% опитаних. Це незбагненно, але держава власними руками знищує бізнес.

Що може зробити держава

До п’ятірки головних ожидань бізнесу входить: знищення корупції, доступ до фінансового ресурсу, проведення судової та податкової реформи, перегляд критеріїв ризикованості операцій на державній податковій службі.

Це цілком зрозумілі вимоги бізнесу. Питання, чому держава так повільно діє для їх виконання?

Правительство України, МВФ, Президент – усі говорять про стабілізацію. Але чому ми не говоримо про необхідність економічного зростання?

Чому на антикоррупційному податковому форумі навіть представники світового банку кажуть: знижуйте налоги, дайте бізнесу та економіці зростати. Але завжди знаходяться державники, які говорять про стабільність і діють за принципом «аби гірше не вийшло». І так в Україні триває вже 32 роки. За цей час ми могли зробити економічний прорив, як Польща чи Турція. Але цього не сталося, бо держава замість того, щоб допомагати, створює перепони бізнесу.

Подивимося, наприклад, на експорт. Крім очевидних проблем із логістикою, половина підприємств назвала проблемою неможливість виїжджати за кордон для участі у переговорах та міжнародних виставках.

Релокація чи відхід у тінь: що робити бізнесу?

Ми в Advanter Group вже багато років вимірюємо показник активності бізнесу – UBI (Ukrainian Business Index). Коли він понад 50, бізнес інвестує, активно набирає персонал, створює запаси. Менш як 50 – скорочується та переносити свою активність туди, де є можливості.

На квітень 2023 року цей індекс 34.03. Які альтернативи залишаються бізнесу у ситуації, що склалася?

Перша – релокація до інших країн. У 2022 році українці відкрили у Польщі 12 тисяч нових підприємств та заплатили 2,5 млрд євро податків. 8% додаткової вартості української економіки емігрувало за кордон. І це відповідь не на повномасштабну війну, а на дії нашої держави та податкової.

Друга – йти у тінь. Тобто використовувати зарплатні ФОП, корумпувати чиновників тощо. При цьому 89% підприємств кажуть, що готові до нового соціального договору. Умова лише одна: бізнес діє чесно та держава діє чесно.

Не повинно бути так, що лише держава контролює економіку та фінансову систему через націоналізовані банки. У бізнесу має бути доступ до фінансових ресурсів, можливість інвестувати та займатися економікою.

Частка держави в економіці перевищить 70% цього року. До повномасштабного вторгнення вона була 44%, і це був дуже високий показник, тому що допустимий максимум 35%. 70% – це катастрофа.

Як ми проїли своє «золоте століття»

Україна мала «золоте століття» – з 2002 до 2008 року. Тоді ми могли закласти підвалини для нашого майбутнього. Що роблять світові економіки у «золотому столітті»: розвивають промисловість, освіту, інвестують у науку, інфраструктуру, інновації. Що зробила Україна? Вона свій «золотий вік» проїла.

2007 року на первинному ринку було продано 650 тис. автомобілів за рік. Для порівняння, зараз цей показник лише кілька десятків тисяч. Ми купували квартири втридорога, землю, гаджети.

Коли я говорю «ми проїли», маю на увазі і громадян, і бізнес. Підприємці обростали «мерседесами» та будували офіси, замість того, щоб, наприклад, модернізувати металургійні заводи та хімічні виробництва.

Ми не відмовилися від примітивної сировинної структури економіки, ми ще маємо дуже слабкий рівень переділу – ми мало обробляємо.

Для прикладу: ми поставляємо сою до Єгипту, а він нам – соєву олію. Ми поставляємо до Польщі деревину, а вона продає нам меблі на 13 млн євро. До повномасштабного вторгнення ми постачали яблука до Білорусі та купували у них яблучний концентрат.

Україна – відповідь на питання Європи

Зараз у нас нове «золоте століття». Війна, пандемія – все це підготовка до зльоту, і він гарантовано буде. Якщо говорити про членство в Європейському союзі, то Україна потрібна не як елемент соціальної відповідальності, а як відповідь на негнучкість Європи, надлишок соціалізму, слабкість демократії. Україна зараз показує цінності, які забула Європа.

За прогнозами опитаних експертів після перемоги України точно не буде повернення до 90-х. Але, на жаль, консенсус полягає в тому, що ми не матимемо і вільної ліберальної економіки.

Менше держави – більше економічних свобод бізнесу

У нас є як мінімум два можливі сценарії: перший – інерційний. Згідно з ним, буде не перемога, а замирення. Відбудеться український наступ, а далі буде битва без особливих результатів. А що таке замирення для України? Захід перестане давати нам озброєння, залишається лише фінансова допомога.

Для України цей сценарій є смертю, як і збільшення ролі держави. За такого сценарію бізнес буде змушений переміститися до Європи. Розпочнеться депопуляція, деградація, депрофесіоналізація. Те, що писав Валерій Пекар про такий сценарій, ще дуже оптимістично.

Інший сценарій – економіка буде відновлюватись та зростатиме, як і людський капітал – люди, які змушені були емігрувати, почнуть повертатися. І для цього ми маємо створити такі умови, за яких і бізнес залишиться в Україні, і айтівці перестануть тікати.

Як це зробити? Об’єднатися навколо того, що вже стало українською суперсилою – це воля. Якщо свобода – це стан, то воля – це прагнення, інтенція. Воля – це ознака нового світу. І ментально українці вже в цій точці.

Україна майбутнього

Бізнес разом із громадянським суспільством бачить Україну майбутнього як країну, яку поважають у світі, де є робота та можливість забезпечити сім’ю. Як країну, якій ти потрібен. А держава в свою чергу може потурбуватися про тих, хто цього потребує.

Але це не означає, що держава має взяти на собе всю турботу про громадян. Для прикладу: дитина вважає найкращим батьком того, хто дозволяє їсти цукерки і не прибирати в кімнаті. Так і з погляду будь-якої людини, держава, яка бере все на собе і звільняє тебе від необхідності думати та діяти – це чудова держава.

Але країна, в якій домінують автократія та соціалістичні нотки – це буде країна пенсіонерів. Без програмістів, інноваторів тощо.

Тим більше звідки держава візьме ресурс, щоби всіх забезпечити? З бізнесу? Він швидше переїде до Польщі, Болгарії чи Румунії, де менше податків і доступ до фінансових ресурсів.

Держава має дати бізнесу зростати, бо саме він розвиває економіку. Зменшити податки, знищити корупцію, дати доступ до грошей. За таких умов підприємці починають інвестувати у бізнес, він зростає, з’являються робочі місця – запускається механізм зростання економіки.

Жити, а не виживати

Нині нам допомагають виживати міжнародні партнери. Але щоб ми могли жити, а не виживати, держава зобов’язана скоротити деякі витрати. Наприклад, уникнути популізму зарплат військовим. Держава має сказати: військовий – головна людина в країні, і ми готові віддавати їй останнє. Але не руйнуючи економіку.

Це означає, що ми не повинні давати гроші зараз, що призводить до інфляції та вимиває ресурс із держави. Ми маємо дати військовим частку на державних підприємствах, акції банків, наприклад. Цей ресурс дозволить їм після повернення з фронту отримувати коштом держави квартири, освіту і так далі. Так буде легше здобути гранти від наших міжнародних партнерів, які не фінансують зарплати військових.

Наступний крок: ми маємо зрозуміти, що нам не потрібно 600 тис. освітян. Ця думка завжди зустрічає хейт: «Як можна звільняти вчителів?!». Але треба прийняти той факт, що світ дуже змінився. Тепер учитель не вчить – він створює простір, де учень навчається разом з ним.

Вивільніть тих людей, які не готові перебудуватися та вчити дітей мислити. Дозвольте їм перенавчитися. Допомагати тим, хто повернувся з фронту, наприклад. Хай краще держава платити їм як соціальним працівникам.