Павел Панфилов

Привіт, мене звуть Павло Панфілов. Я продаю людей. Така фраза лунає зазвичай, коли мені потрібно у двох реченнях презентувати себе та пояснити, чим я займаюся. Мабуть, звучить трохи лячно на перший погляд, але передає суть. Та й потім йде вже детальне пояснення. Якщо більш звично, я працюю у вже багатьом набридлій IT-галузі. Це аутстаф, аутсорс, рекрутинг, організація в Україні офісів для іноземних компаній і так далі. У нас із партнером невелика консалтингова агенція. Ми, як то кажуть, the guy who knows a guy. Намагаємося максимально монетизувати свою мережу знайомств. З партнером на конференції у UNIT.City А ще я займаюся боксом З подекуди багаторічними перервами, але з дитинства. В мене був брат, старший на 11 років, який був професійним спортсменом. А ще ми жили в Миколаєві, тому шансів не займатися не було. Якийсь час під сильним впливом брата я думав, що теж хочу стати професійним боксером, на той час його кар’єра закінчилася на зльоті через невиліковну хворобу, а за декілька років він помер. Я серйозно тренувався, виступав на змаганнях, але не досяг якихось істотних успіхів. І зрештою зрозумів, що насправді не було мотивації, а саме бажання. Я зміг зрозуміти, де закінчується моя особистість, а де тиск чужих нереалізованих сподівань, тож заспокоївся, став займатися своїми справами і тренуватися вже для задоволення. А це бокс) Двобої на голих кулаках У 2018 році після восьми років спроб Девід Фельдман спромігся отримати дозвіл від влади США на проведення першого з 1889 року турніру з боксу без рукавичок. Так з’явився BKFC (Bare Knuckle Fighting Championship). Кулачні бої отримали друге народження, та почали ставати дедалі популярнішими. Американський BKFC має всі атрибути боксу та MMA: великі майданчики, незліченна кількість різних бюрократичних моментів, купу людей у команді, телебачення тощо. Тому дивно було б, якщо б я почав думати про організацію чогось подібного, чого це раптом? На кшталт того, що ви б дивилися стадіонний концерт рокгурту, який вам подобається, і несподівано такі: «О, треба організувати щось подібне!» Отже, я іноді просто дивився бої на ютубі, чи прямі трансляції на стримінгових сервісах. Нумо зробімо У листопаді 2020-го мій бізнес-партнер, знаючи, що я щось тямлю в боксі, кинув мені посилання на бій. То була одна з російських ліг, у якої був зовсім інший формат, ніж у BKFC. Це були не великі трибуни, а якісь паркінги чи інші типу підпільні локації, бійці виходили в ринг у звичайному одязі, та й сам ринг був колом із сіна. Вони не були новаторами: подібне вже багато років роблять у Великій Британії – можете подивитися репортаж Vice Underground Bare Knuckle Boxing in the UK. Також усі пам’ятають культовий фільм Snatch, а ще є документалка Knuckle. Але треба віддати належне, у російському шоу зійшлися всі фактори: атмосфера вулиці, гарний саундтрек і якість фільмування. Та й орієнтація була суто на YouTube. І тут у мене з’явилися думки: «Оу, прикольно, формат real men, tough guys, простих хлопців. Це не "стадіон так стадіон"». Розраховано на онлайн, сучасно виглядає. І такий: «Блін, це контент з "рашки", не хочу його дивитися, було б прикольно зробити своє». Погуглив. Білоруси анонсували, що проведуть перший турнір (краще б не робили). В Україні немає. Дивно. Розповідаю своєму партнерові ідею, кажу, що треба пошукати спонсорів, що зробимо презентацію своєї ідеї з референсами, візьмемо гроші… А він такий: «То, може, пілотний випуск самі зробимо?» О. Точно. Ми ж з ІТ, треба застосувати IT-підходи! Зробити MVP (minimum valuable product – мінімально цінний продукт) краще, ніж просто показувати презентації з розумним обличчям. Спринт Ідея прийшла 19 листопада, а зробити я хотів 29 грудня… Забігаючи наперед, скажу, що дива бувають лише в кіно. Звісно, це нереально. 16 грудня я це зрозумів і переніс на 14 січня. Спочатку мені був потрібен нормальний відеопродакшен. Я живу в Одесі. І хоча це не стотисячне місто, але останнім часом достатньо провінційне. Багато талановитих людей їдуть хоч би й до Києва. Я запитав у Facebook, поспілкувався з різними людьми та вибрав знайомого режисера-оператора. Мені подобалися роботи його команди. Вони були сучасні, на гарному рівні та мали стиль. Режисерові також сподобалася ідея проєкту та те, що до цього на той момент в Україні таке ніхто не робив. Потім мені була потрібна локація. Вона повинна відповідати деяким критеріям: бути атмосферною, мати достатньо місця на для фільмування та не коштувати усіх грошей світу (ненавиджу цей вислів). Під атмосферою малося на увазі щось урбан, андеграунд, лофт та інші модні слова. Знайти місце також виявилося складністю. Спочатку я пішов в один простір на кшталт «Артзаводу Платформа» в Києві, поспілкувався з орендодавцем, але він сказав, що того, що я шукаю, немає та й, взагалі, усе зайняте. Потім я був у артцентрі в колишній портовій будівлі, але там був замалий зал і дорого. А потім поїхав у фотостудію у славетному районі Одеси Пересип, на колишній фабриці 19-го сторіччя. Та спілкувався з фотографом, який здавав там зали в суборенду. Був дуже крутий зал, але жадібність фотографа перемогла. Засмутившись, я вже думав знайти реальний цех якогось заводу і знімати там. Але тут режисер сказав, що є одне місце, де проводять техновечірки. Виявилося, що я знаю організатора, а локація знаходиться саме в тому місці, де я був спочатку. Воно було ідеальним: атмосфера, розмір, розташування в центрі міста. Та й по ціні домовилися, тому що хлопцю також зайшла ідєя і він бачив перспективу. Одна з локацій Аж якось у середині грудня я відкриваю ютуб і бачу реліз українського проєкту. Ну ок, не встиг стати першим у країні, подумав я. Але треба сказати, що поява українського проєкту посилила мою впевненість у тому, що я роблю. Це значить, що я міркую у вірному напрямі. Адже, навпаки, було дивно, що за дев'ять місяців після появи подібних проєктів у Росії (а їх там приблизно п'ять) і їхньої популярності в Україні досі ніхто не зробив свого. Коротше, почав працювати з подвійною завзятістю. Наша локація Треба було придумати назву. Яка б містила суть, була не дуже складною та обов’язково англійською мовою (думаю, не треба пояснювати чому). Мені прийшов варіант Street fighting championship, адже це, по суті, схоже на вуличну бійку. Усі інші ліги fighting championship скорочують до fc. Тобто виходить Street fc. Мені дуже подобаються, коли скорочують слова до лише приголосних. То круто можна зробити в дизайні, та ще й звучить дуже жорстко. А це й було необхідне. Так з’явився STRTFC. Коли я відкрив Go Daddy і побачив, що домен .com вільний, то не повірив своїм очам та відразу купив. Що важливе задля проведення кулачних боїв забув? Точно! Бійців! І це виявилося, напевно, найскладнішим, хоча я думав навпаки. Думав, що поспілкуюся із тренерами різних залів, вони скажуть своїм бійцям, та й усе буде окей. Ага. Зараз. Хоча, коли я оголосив, що роблю подібне, то було ніби багато охочих у навколоспортивному середовищі та ультрас, але коли дійшло до діла, то майже всі зникли. Це вам не дівчат – активісток ЛГБТ натовпом бити. Бійців легко зібрати або якщо в тебе є великі бюджети, або якщо ти вже відомий проєкт. Грошей ми платили не дуже багато. Але я все ж таки маю дар запалювати людей, особливо якщо сам у щось вірю. Знайомий допоміг знайти декілька бійців, а я зміг їх переконати взяти участь у проєкті на перспективу. Одного бійця я запросив із залу, де сам тренуюся. Одного порадив знайомий тренер. Але остаточний склад у мене був лише за два дні до фільмування. Я до останнього був готовий сам вийти битися, якщо один з бійців відмовиться і навіть уже на знімання взяв речі, щоб переодягнутися. Але не довелося. Був просто ведучим, усі вийшли. За мить до бою Епілог і плани на майбутнє Від ідеї до фільмування пройшло менш ніж два місяці. Вважаю, що це дійсно швидко. У мене був досвід спільної організації та організації маркетів (у тому числі дуже негативний), але це зовсім інше. Незважаючи на те, що багато хто зі знайомих сильно допомогав безкоштовно чи за символічну плату, ми витратили декілька тисяч доларів. Продакшен, постпродакшен, гонорари бійцям, оренда обладнання (світло, звук), транспортування, страховка бійців, оренда приміщення, різні дрібниці. На готовий випуск ми чекали ще два місяці, але то окрема історія. Незважаючи на помилки, пілотним випуском я більш ніж задоволений. Зараз ми активно спілкуємося зі спонсорами. У нас є бачення і плани. Які вони? Ми ж айтишники! Тому й тут використовуємо цей досвід і розуміємо, що в онлайн-світі не можна залишатися локальним і треба виходити на міжнародну аудиторію. Стосовно того, на чому заробляти, ось деякі з аспектів: 1. Розміщення реклами від спонсорів. У першу чергу бетингові компанії (букмекери). Бої протягом історії завжди були цікаві любителям ставок. 2. Випливає з першого. Реферальні бонуси від букмекерів. Тобто ви отримуєте бонус, коли хтось переходить, реєструється та починає грати саме з вашої сторінки. Думаю, багато хто бачив промокоди в блогерів, це воно. 3. Монетизація самого YouTube. 4. ??????? 5. Прибуток Взагалі у нас є чітке бачення, як це можна розвинути, як зробити крутий міжнародний проєкт. Зараз потрібен лише невеличкий стусан. Комусь не подобаються такі забавки, я і сам проти насильства. Але тут воно проходить за обопільної згоди дорослих, застрахованих людей. Тому все ок. І важко сперечатися, що це місцями моторошне, але заворожливе видовище.

Павел Панфилов

«Привіт. Я продаю людей». Ось як я за два місяці створив лігу боїв на голих кулаках, вклавши декілька тисяч доларів