Лаятись і думати поки що зручніше російською. Я спілкуюся українською вже три місяці і ось що зрозуміла

Привіт, я Олександра Бурлакова, керую українською компанією doba.ua. Для моєї ролей цілком достатньо російської та англійської. Але вже три місяці, як я перейшла з російської на українську. Тема мови досить холіварна вже не одне десятиліття. Але я хочу поділитися своїм досвідом не для лайки в коментах.

Російська мова

Почну з того, що російська – це рідна мова моєї родини. Моя бабуся і дідусь з Курської та Тульської областей. Я народилася в місті Астрахань, а це Російська Федерація, хоч за часів СРСР.

Виросла я в шахтарському місті Лисичанськ, що в Луганській області. Не здивую нікого, якщо скажу, що тільки два предмети викладали українською в моїх школах – українську мову та літературу. А в технікумі й університеті – жоден. 

Я доволі вільно розмовляю українською, не так завдяки освітнім закладам, а через те, що десь у 2000‑х роках стало набагато більше української на телеканалах: ICTV, «1+1» та CTБ. Ото були часи – «Альф», «Усі жінки відьми» тощо. 

У мене начебто правильна мова, без суржику. Але вона не жива та не автентична.

Наприклад, коли мені потрібно посваритися, я перехожу на російську, бо українські лайки для мене цензурно телевізійні: «дідько», «йди до біса» та «ненавиджу тебе, Енрікє!»

Тож намагаюся не сваритися 🙂 

Стосунки із суржиком

Навіть коли російська мова була скрізь, а українська лишалась непомітною, повага до мови була сформована. Вдома всі спілкувались російською. Пам’ятаю, колись я готувалася до занять і відповіла мамі українською. А вже наступне речення було російською.

Мама сказала, що я можу розмовляти або українською, або російською. Суржик це просто некрасиво.

А ще у дванадцять років я вперше приїхала в Київ до рідні. Як була тоді здивована, що всі розмовляли російською. Того тижня я не почула жодного українського слова – ні на вулиці, ні вдома. Я була збита з пантелику.

Тоді це здавалося мені зовсім неправильним, я думала, що в Україні розмовляють українською всі, окрім нашої області. 

Як українська прийшла в моє російськомовне життя 

Інтернет! Я зареєструвалася на блог-платформі десь у 2008-му, і саме там в мене з’явилися перші українськомовні друзі: Орест зі Львова, Міська з Івано-Франківська та Мася і Марлєна з Чернівців. І час від часу з ними я розмовляла українською.

Роки через три я випала з блогосфери, і в моєму житті знову стало більше російської. Пізніше додалася англійська. А коли вивчила англійську, взялася за іспанську. Допоки не отримала неприємний досвід.

Я спала, коли мені подзвонила українськомовна дівчина. А я як колишній представник фронт-офісу банку, де нас вчили відзеркалювати клієнта, щоб справити гарне враження, намагалася розмовляти з нею її ж мовою. Спросоння це було так погано, що дівчина запропонувала перейти на російську.

Тоді я зрозуміла, що я спокійно можу відповісти англійською на всі її запитання, а ось української в моїй голові немає.

 

Та і де їй взятися? Професійна література російською, піратське кіно – російською, а телебачення кудись поділося з мого життя ще років десять тому.

Я із жалем подумала, що почала вивчати іспанську, яка може мені знадобитися, може, раз на рік, а сама не можу розмовляти мовою своєї країни. Подумала, пожурилася і забулася.

Перші спроби говорити українською свідомо

Минулого року мене запросили на радіо. Працівники радіостанції мене попередили, що я можу говорити зручною для себе мовою, але ведучий за законом має говорити зі мною саме українською. Зрозуміла, що мені також це треба.

Я перейшла десь на місяць на українську, просто щоб підготуватися. А ще знайшла чарівну викладачку мови, що допомогла мені багато чого пригадати та виправити. Як, наприклад, «українськомовна» замість «україномовна». 

Тож я тренувалася і, як результат, доволі гарно розмовляла в радіоетері, а ведучий похвалив, що я володію мовою краще за нього, хоча це його хліб. Та повернулася додому з ефіру я вже знову з російською.

Українська на роботі та в житті

Проте десь там усередині вже почалися трансформація і зміни. І вже цього року, коли я розробила свій маленький курс, я як маркетолог зрозуміла, що якщо я буду викладати російською, мій курс загубиться в сотні схожих. Круто! Курс буде українською!

Але виявилося, що тема мені підвладна тільки російською: в голові перекладаю майже кожне слово. Отже, я знов вирішила перейти на українську. Бо я доросла жінка, у мене багато ролей, я багато чим займаюся і багато що чекає на мою увагу.

Я не хочу витрачати свій час і вивчати українську з репетитором, щоб використовувати двічі чи тричі на тиждень. Не хочу витрачати купу часу на підготовку до класів, етерів. Хочу вільно висловлювати свої думки чи цитувати інших. 

Так, на початку травня, у відпустці з друзями, я їм повідомила, що тепер я українськомовна.

Поточні результати

1. Російською я розмовляю більш яскраво й емоційно. Українською я нудна, та ще й з наголосами проблема. 
2. Не вистачає контенту. Укрнет не сформований. На Net­flix не всі фільми навіть російською є, що вже казати за українську.

Підказали, що можу дивитися фільми українською на Megogo та Sweet.tv, уже оформила підписку. 

Одразу хочу сказати, що я не проти російської та ніколи не долучуся до патріотичного гніву. Бо як можна злитися та ненавидіти мову мами? Я стала розмовляти українською і не через цурання того, що я з Луганської області. Проти суржику нічого не маю – просто намагаюся не використовувати його.

Коли я описала свій досвід у соціальних мережах, то отримала неймовірну кількість підтримки і трохи негативу. Принаймні через те, що використовую фемінітиви. Трохи було коментарів на кшталт: «Бісить! І ви калічите мою мову». А дехто писав, що незвично, коли їх використовують. 

Утім, моя українська покращується з кожним днем. Поки я як біла ворона, бо одна у своєму оточенні розмовляю українською. Але це мене не зупинить!