UA RU
logo
27 Feb 2022

«Очiльники РФ повiрили у власну брехню. Тому їхня стратегiя провалилась». 10 висновкiв перших днiв вiйни вiд Валерiя Пекаря

Валерій Пекар – підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та Львівської бізнес-школи. Він підбиває певні підсумки вторгнення Росії в Україну.

MC.today публікує його думки.


Минуло дві з половиною доби з початку активної фази війни. Можна підбити певні підсумки. Думаю, не скажу вам нічого нового, але зберу докупи те, що ми вже розуміємо.

  1.  Агресія РФ проти України не мотивована жодними причинами, окрім патологічної ненависті диктатора та його заляканого оточення до України. Очільники РФ не визнають самого права країни на існування. Не витримують жодної критики розмови про «захист Донбасу» (чому тоді атакована вся територія України?), про «загрозу НАТО» (країни Балтії ближче до Москви, ніж Україна), про «нацистську хунту, що тримає в заручниках український народ» (тут навіть не знаю, як прокоментувати) тощо. По суті, українська Війна за незалежність перетворилася на оголошену нам війну на виживання.
  2. Очільники РФ потрапили у полон власних пропагандистських міфів – так довго їх повторювали, що забули правду й повірили у власну брехню. А окрім того, в оточенні божевільного диктатора всі бояться говорити правду, а експертиза з «українського питання» мінімальна. Міфи про «один народ», про «жалюгідну Україну», про «ненависну хунту» створили картинку злиденної замученої країни, більшість мешканців якої ідентифікує себе як росіян чи радянських людей, у кращому випадку як малоросів. Але невелика купка націоналістів нав’язала їм свій порядок денний, тож вони давно мріють звільнитися і возз’єднатися з РФ. Цю викривлену картину прийняли не лише російські громадяни, а й самі автори – очільники РФ. А хто має викривлену картину світу, той зустрінеться з великими несподіванками та розчаруваннями. Саме це сталося з військовим і політичним керівництвом РФ.
  3. Керівництво РФ розробило на основі своєї картини світу стратегію бліцкригу, швидкої переможної війни. Вона полягала в наступному: сконцентрувавши навколо України майже всі свої боєздатні сили, які навіть з Далекого Сходу привезли, раптово атакувати Україну всіма силами з усіх боків. Подавити українську оборону, захопити ключові міста, заволодіти столицею та примусити українське керівництво капітулювати, а якщо не вдасться – змінити силовим способом владу на підконтрольну. Цей сценарій відомий з 1918 року і випробуваний на багатьох країнах Центральної та Східної Європи, а також на Фінляндії. До речі, невдало.
  4. Цей сценарій вщент розбився о дві речі: по-перше, героїзм, стійкість і високий дух Збройних сил України разом зі Службою безпеки України, Національною гвардією, Національною поліцією, Прикордонною службою та іншими. По-друге, стійкість і самовідданість мільйонів громадян – як тих, хто долучився до Територіальної оборони, так і волонтерів та просто тих, хто не піддався паніці й зневірі. Навряд чи можна сказати, що тут головне, а що другорядне: стійкість громадян ґрунтувалася на їхній вірі в ЗСУ, а стійкість військовиків – на всенародній підтримці громадян.
  5. Фактично весь народ згуртувався навколо ключових цінностей українців: воля, самозарадність, згуртованість, взаємна підтримка й допомога, самоорганізація, волонтерство, почуття гумору. Водночас вперше проявилися речі, яких ніколи не було: політична єдність та відсутність чвар на рівні політиків і громадян, підтримка громадянами державних інституцій та довіра до них.
    Це знаменує перехід українського суспільства на новий, більш зрілий рівень.
  6. Зазвичай війна починається з масованого удару найкращими силами, щоб максимально використати ефект раптовості. Потім туди, де вдалося просунутися найкраще, вводяться резерви. На цей час Blitzkrieg перетворився на Blitzfall – такого швидкого розгрому основних ударних угруповань не очікували ні в РФ, ні на Заході. Та й самі українці були трохи здивовані своїми результатами. Відчайдушні спроби прорватися у центр міста силами самовбивчих диверсійних груп, так само як і злочинні обстріли житлових кварталів, свідчать про провал первинної стратегії.
  7. Успіхи Збройних сил України створили підґрунтя для великих перемог української дипломатії за підтримки української діаспори. Уряди дружніх і не дуже дружніх держав, що почали з обережних та обмежених санкцій та великої різниці у позиціях, нині наввипередки ухвалюють жорсткі рішення, які ще вчора здавалися неможливими. Таким чином, створюється потужна антипутінська коаліція. Вона покликана довести всьому світу, що міжнародний порядок існує, що демократичний світ достатньо сильний для захисту своїх цінностей, а цінності переважають меркантильні інтереси.
  8. Водночас до остаточної перемоги ще далеко. РФ має ще достатньо сил та певний вибір стратегічних кроків, а оскаженілий російський диктатор здатен на нечувані злочини. Важливо зберігати стійкість та єдність протягом тривалого часу. Попри перші успіхи, це не спринт, а марафон, і ворог має певний запас міцності для тривалого протистояння. Може статися, що найгірше ще попереду.
  9. Метою війни є мир, кращий за попередній. Для України такий мир означає не просто повернення окупованих людей і територій та кримінальну відповідальність очільників РФ відповідно до міжнародного права – це було би просто поверненням до передвоєнного стану. Для України перемога означає зникнення постійної екзистенціальної загрози (загрози самому існуванню України) з боку РФ – чи то через приєднання України до НАТО, чи то через принципові політичні зміни в самій РФ. «Замирення», тобто переведення війни у напівзаморожений стан попередніх років, означає лише надання РФ часу для якіснішої підготовки наступного етапу агресії з урахуванням зроблених нині помилок, а це є неприйнятним. Мінські угоди були підписані в умовах воєнних поразок України, а нині маємо воєнні поразки Росії.
  10. Найбільш цікаві зміни відбуваються в українському суспільстві. Спільно пережиті страхи та перемоги, відчуття єдності та взаємної підтримки знаменують нову віху становлення української політичної нації – її ініціацію (успішно пройдене випробування для переходу на новий рівень дорослості) у більшому масштабі, ніж у 2014 році. Тоді ініціацію пройшла лише невелика активна меншість, зараз – значно ширші прошарки громадян. Путіну вдалося те, що не вдалося жодному українському президенту, митцю чи філософу, – згуртувати майже весь український народ.

По теме:

Новости

Спецпроекты

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: