Щодня тут розподіляють 283 тис. посилок. Як працює найбільший київський термінал «Нової Пошти»

Ви точно хоча б один раз відправляли товар «Новою Поштою». Нам стало цікаво, як компанія працює. Журналістка МС Today відвідала термінал, де по відділеннях Нової Пошти розподіляють сотні тисяч посилок щодня. І з’ясувала, чому поштою насправді можна відправити все що завгодно і за це нічого не буде (на жаль).

Щоб флешка в коробочці, яку занесли у відділення «Нової Пошти» в Ірпіні, доїхала до Харкова, вона має заїхати в Київський інноваційний термінал. Це великий склад (насправді ні, бо там нічого довго не лежить), на якому її відсортують і відправлять потрібною вантажівкою в чітко визначений час.

Київський інноваційний термінал, або ж КІТ, як називають його працівники, розташований за містом, година їзди від центру. Це місце, де сортують всі посилки, відправлені з Києва у всі куточки України і в зворотньому напрямку. Щодня по відділеннях тут розподіляють 283 тис. посилок, причому значна частина процесу повністю автоматизована.

КІТ в цифрах:

7,5 млн відправлень за місяць
300 тис. відправлень за добу
пропускна здатність − 20 тис. відправлень на годину
своєчасність доставки до відділеннь − 98,2 %
швидкість зчитування сканером − 3 посилки в секунду
інвестиції − 15 млн євро
площа − 15 тис. кв. м.

Термінал площею 15 тис. квадратних метрів — це кількарівнева будівля, перший поверх якої майже повністю займає сортувальна лінія. Ця довга стрічка, від якої відходять десятки так званих рукавів, і виконує основну функцію — розподіляє, куди і що буде їхати.

Система працює так: приїжджає вантажівка, скажімо, з Харкова. Посилки не розвантажуються на вулиці, а потрапляють одразу в термінал. Їх кладуть на рухому стрічку. Спеціальний сканер автоматично зчитує код і перелаштовує систему так, аби конкретно ця посилка зі, скажімо, дитячим одягом потрапила у правильний рукав, тобто поїхала туди, куди їй треба.

Темп такого автоматичного розподілення — три посилки в секунду.

Технологію розробляла нідерландська компанія, і працює все так само, як і в аеропорту, коли на багаж чіпляють код і валіза летить туди, куди і її власник, а не на інший континент.

Чому всі посилки сканують

У середньому посилка може лежати в терміналі сім годин. Щоправда, інколи може затриматися навіть на кілька днів, якщо маркування було пошкоджене чи його зовсім не було. Якщо сканер не справився з ідентифікацією, цим займаються люди. Вони з’ясовують, що це за код, або шукають в системі, звідки могла приїхати посилка.

Разом з тим ця технологія вже морально застаріла, каже Володимир Максим’як, керівник департементу технологій. Попри те, що є автоматизована стрічка, яка розподіляє все самостійно, процес вимагає багато людського ресурсу. Люди мають розвантажити машину, скласти все в спеціальні клітки, довезти їх до рукавів і викласти всі коробки на стрічку.

Посилки, які сюди потрапляють, важать до тридцяти кілограмів. У планах — зробити так, аби посилка перебувала в терміналі не більше години. Для цього хочуть прибрати проміжний етап і з’єднати транспортером машину зі стрічкою.

Термінал поділено на дві умовні зони: з одного боку — міжміські напрямки, з іншого — Київ та область. Залежно від міста та завантаження в одному напрямку може їхати до 15 автівок за добу. В деякі міста — лише раз. Загалом таких виходів близько двохсот.

Чи йде все за графіком, можна простежити і на електронному табло, і в спеціальному диспетчерському управлінні. Там сидить команда людей, які стежать за навігаторами, де перебуває кожна машина, чи вона не запізнюється і так далі.

Стежити за кур’єрською доставкою таким чином важче. Зараз адресна доставка дещо кульгає: посилки можуть привозити не в зазначений день або вони можуть приїжджати пізніше запланованої години. Причини різні — технічні збої, людський фактор і навіть затори на дорогах. Кур’єрську службу теж хочуть автоматизувати — в режимі онлайн коригувати маршрут, а не розбиратися по факту.

Що пакують в коробки

Проблема пошти в тому, що ніколи не можна передбачити, що саме людина запакує в коробку і відправить. Так, є список заборонених для перевезення речей. Наприклад, боєприпаси, вибухонебезпечні речовини і навіть рослини. Проте цей список не працює. Ніхто нічого не перевіряє, працівники не мають права відкривати посилки. Відповідно, каже керівник департаменту технологій, всі всім довіряють.

«В Україні немає закону, який би дозволяв просвічувати те, що відправляють люди. Зараз це прирівняють до порушення прав людини. Тому ми не маємо права вимагати показати, що всередині», − пояснює Максим’як.

Фактично людина може принести будь-що і назвати це будь-чим.

Про порушення стане відомо, коли це щось якось дасть про себе знати. Наприклад, часто пересилають перекис водню, причому промисловими партіями. Коли він розливається, то все псує, до того ж може пошкодити й інші посилки, а працівник отримує опіки. Притягти до відповідальності за таке в нас не можна.

В Америці, пояснює Максим’як, все працює дещо ефективніше. Там теж не дозволено розкривати посилки, але якщо людина відправила заборонене, не попередивши про це, то має сплатити штраф у розмірі кількох десятків тисяч доларів. Якщо внаслідок цього постраждали люди, то порушник потрапляє за грати.

«До нас часто звертаються люди з бажанням перевезти автомобільні акумулятори чи газові балони. Попит на таке є. Але завжди є ризик, що після відмови людина просто тихо все запакує та відправить як іграшки чи одяг», — пояснює керівник.