Дмитро Суслов – последние статьи и новости

Криза середнього віку – це не тільки питання, які ти перед собою ставиш як людина та топменеджер «за сорок», але й відповіді та рішення, які ти приймаєш у цей час. Хтось пускається берега (від інтенсивного та різноманітного кохання до експериментів з речовинами), хтось пробує себе в нових галузях (від роботи та відпочинку до екстремальних розваг), а хтось починає жадібно навчатися всього, що тільки можна собі дозволити. І виявилося, що для мене слушним і прийнятним став саме останній варіант. Як я потрапив до школи За останні три-чотири роки я зацікавився чи не десятком курсів, які мали підсилювати мої знання, навички, експертизи. Звісно ж, мова не про інфобізнесове навчання, а класичне та фундаментальне, з чітким прикладним бізнесовим акцентом. Але попри це мені все більше кортіло зануритись у навчання «велике», яке розкладе по поличках те, що я накопичив за майже п’ятнадцять років управлінського життя та дозволить подивись на цей досвід ширшим поглядом. Перед очима завжди миготів MBA від Києво-Могилянської бізнес-школи, тому одного ранку влітку минулого року я прокинувся з думкою – а чому б не спробувати? Я навчався в них на декількох курсах, філософія та дух школи були дуже близькі мені, тож вибір місця навчання відбувся миттєво. До речі, такий простий вибір – не класичний спосіб потрапляння до школи. Один з моїх одногрупників перед вступом провів ціле маркетингове дослідження, зважуючи плюси та мінуси навчальних закладів з шортсписку. Переломним моментом у виборі було те, що один з керівників іншої бізнес-школи не зміг відповісти і навіть здивувався запитанню «Яку цінність я отримаю, коли одержу ваш MBA?». При цьому вартість навчання не є вирішальним фактором у жодного з моїх колег. Перший крок – написати есей на тему «Моя роль у бізнесі: вчора, сьогодні, завтра». Лише одна сторінка тексту, але виявилося, що це доволі непросто. Кажуть, що це навіть стає справжнім фільтром, який просіює «непідходящих» людей. Крок другий – пройти співбесіду з одним з керівників програми MBA. Дві години відвертої, напруженої, навіть жорсткої розмови про мене, мій бізнес, мої бажання, мої справжні мотиви прагнення змін. Потім екзамен з англійської. Наступного дня я полетів у відпустку, але чудово пам’ятаю, як під час прогулянки Римом отримав дзвінок: «Дмитре, вітаємо, вас зараховано на курс Executive MBA!» Я був щасливий! І от зараз, за рік після початку, навчання на курсі у розпалі, але я хочу розказати, що відбувається зі мною на шляху до українського MBA. Боротьба з власним его Майже всі, хто приходить до бізнес-шкіл в Україні, це дорослі люди, які відбулись як управлінці. Тобто домоглися певних успіхів, а іноді й видатних. І всі ці особистості раптом разом опиняються в одній кімнаті, щоб мимоволі (а іноді й навмисно) продемонструвати це. Чиєсь его навіть не пролазить у двері, чиєсь роздувається із часом, але майже всі стикаються із цим. І я не виключення. Мені знадобився певний час, щоб змінити своє ставлення до цього та приборкати власне его. Те саме я спостерігаю і у своїх одногрупників, які проходять через такі самі зміни. Об’єднання для вирішення завдання, пошук спільної мови, командна робота Навчання у школі й особливо робота над кейсами завжди спонукає швидко пристосовуватися до роботи в тимчасових командах. І найскладніше в цьому – прислухатися до думки кожного. Не тільки з поваги, що теж важливо, але й для того, щоб побачити більш цілісну картину питання, проблеми, світу. А ще багато думок – добре, бо вони можуть врівноважити одна одну, щоб знайти спільний стрижень. Особливо яскраво це було видно під час виїзного модуля Україною, де ми в групах працювали над стратегіями розвитку міста. Нас об’єднали та перемішали з попередньою групою, тому взагалі не було часу на довгі знайомства. Десь це об’єднання було більш ефективним, десь менш, але ми змогли вибудувати ефективні робочі відносини. Командна робота за будь-яких обставин – це дуже важливо. Кожен дурник може працювати в команді геніїв. Зібрати команду набагато складніше, і тоді можна насолоджуватися роботою із близькими за духом. Але дуже складно працювати з тимчасовою незіграною командою, ось тут вже треба проявити неабиякі здібності до пошуку спільної мови. Мені із групою пощастило, але часом я споглядав і незгуртованість, і навіть конфлікти. Навчання навчатися На першому ж модулі навчання рік тому в нас були пари, на яких ми домовлялися самі із собою, як будемо навчатися впродовж наступних 18 місяців. Ми обіцяли собі виконувати домашні завдання вже за два тижні після їх отримання, завжди здавати їх своєчасно, багато працювати поза аудиторією. Але не так сталося, як гадалося… Потрібно розуміти, що навчання в бізнес-школі – це не той процес, у якому тобі дають знання. Правильніше сказати, що тобі створюють умови, у яких ти можеш робити це ефективно. А ще точніше – тобі дають можливість зануритися в середовище, яке максимально сприяє твоїй власній трансформації. У тебе є чудові викладачі (ну, майже завжди), ти маєш збалансовану програму навчання, ти можеш розглядати цікаві кейси, створено всі умови для дискусії. Далі все залежить від тебе. Скажу відверто, мені ніколи не вдавалося здати «домашки» в ті два тижні, у які я планував це робити. Але й жодного разу не прострочив кінцевий термін здачі. Ніколи не списував: взагалі це суворо заборонено академічною політикою, але мій договір із собою повністю виключав такий принизливий крок. Ну і, звісно ж, навчання в бізнес-школі потребує великої позааудиторної роботи, яка дисциплінує, дає додаткові знання і, взагалі, привчає до «омніканальності» інформації. Це й книжки, й фільми, й пошук інформації на спеціалізованих ресурсах. Марафон, а не спринт Навчання в бізнес-школі – це довга історія. І люди, які вступають до неї, не завжди розуміють це. Одні кидають навчання через інтенсивний темп, до якого вони не звикли, інші вимушені зійти з дистанції через брак коштів на оплату. Хтось не може вирватися з робочого потоку, а хтось розуміє, що бізнес-освіта їм геть не потрібна. Комусь складно вчасно здавати «домашки», а хтось залишає чи припиняє навчання через особисті обставини. Можна сказати, що група зменшується, але насправді вона концентрується, хоч і з дуже різних, але людей зі спільними цінностями. Нові знайомства і встановлення зв'язків З ким би я не спілкувався до початку навчання, усі говорили мені про виключну важливість нетворкінгу та відносин, які з’являються за цей час. Викладачі, керівники програм, одногрупники, запрошені доповідачі, герої зустрічей виїзних модулів – з усіма цими людьми якось природно встановлюються зв’язки чи контакти, які виходять за межі навчального процесу. Кажуть, ці відносини більшість зберігає й після навчання. Спілкування українською У перший день мого навчання під час знайомства людей між собою професорка, яка проводила зі мною первинну співбесіду, запитала: «Дмитре, ви дуже гарно пишете у фейсбуці українською, то чому ж спілкуєтесь російською?» І справді, уже декілька років я пишу та публічно спілкуюся українською, але в побуті зазвичай використовую російську. Тому я пообіцяв, що завжди у школі під час навчання буду говорити лише солов’їною. Іноді, на жаль, мені важко з льоту формулювати свої думки (особливо під час академічних розмов), але я відчуваю, що з кожним разом це вдається краще. Правильні запитання Запитання – це відповіді. Правильні запитання – це найкращий спосіб пізнавати світ, розуміти співрозмовника та бути цікавим оточенню. Особливо це стало зрозумілим після зустрічі з ребе Шмуелем Камінецьким на нашому виїзному модулі до Дніпра. Равін є дуже освіченою та світлою людиною з широкими поглядами, тому запитати в нього якусь дурню просто не можна було собі дозволити. Тому одна з навичок, які потрібно розвивати в собі, це здатність ставити правильні запитання. Власна трансформація Викладачі школи постійно кажуть, що їхня ціль – не дати нам знання, а створити умови для наших внутрішніх змін. Бо без зміни свідомості керівника не зможе відбутися трансформація його компанії. І не даремно на сходах до школи написано Change yourself. Change company. Change world («Змінюй себе. Змінюй компанію. Змінюй світ». – Прим. ред.) Щоразу після днів навчання я майже фізично відчуваю, як «розхитуються» мої мізки, і намагаюсь не занурюватися в рутину, щоб зберегти цей стан якнайдовше. Бо в цей час у голову приходять осяяння та нові ідеї, питання повертаються іншим боком, «вистрілюють» неочікувані рішення, формулюються незвичні запитання. Якось після звичайної наради колега написала мені, що я змінився: став ставити інші запитання, по-іншому поводити себе, по-іншому формулювати думки. У моменті це важко вловити, але мені здається, що саме за цим я пішов навчатися до бізнес-школи. Я закінчив цей допис у день, коли почався мій магістерський проєкт. З цього моменту я обираю тему своєї дипломної роботи, починаю її пропрацьовувати і змінювати світ. Кажуть, це маленьке життя всередині MBA, коли ти проживаєш знову те, чому навчився за місяці. Що з цього вийде, я неодмінно розкажу за дев'ять місяців, коли, сподіваюсь, отримаю диплом.