Комора

Письменник і підприємець Нік Лисицький випустив дві книги. У колонці для MC Today він розповідає, як розбились дитячі мрії про письменництво і скільки треба заплатити, щоби тебе опублікували. Коли в дитинстві я мріяв стати письменником, то уявляв свою кар’єру приблизно так: пишеш роман, відправляєш його в декілька видавництв, одне з них тобі відповідає, друкує книгу і виплачує солідний гонорар. Все — далі рецензії в журналах, захоплені відгуки читачів, екранізація, будинок біля моря. Одне слово, слава і визнання. Реальність виявилася дещо інакшою. За минулі три роки у мене вийшло дві художні книги: «Сказки для взрослых детей» (2015) і політичний детектив «Цезарі» (2018). Першу я видав за власний рахунок, другу видала «Люта справа» за договором про роялті, тобто платежі за користування правами інтелектуальної власності. Нік Лисицький Хоча моральне задоволення від цього надзвичайне, жодна з книг не принесла фінансового успіху. Не те щоб я мав ілюзії з приводу цього раніше, проте тепер на власному досвіді перевірив, що бути письменником в Україні — це точно не про гроші. Тож пропоную 7 фактів для людей, які мріють видати власну художню книгу і сподіваються на цьому заробити. Видавництва вам не раді. Всі чули історію, як Джоан Роулінг рік розсилала рукописи і їй відмовили дванадцять видавництв. Насправді історія трохи прикрашена — письменниці допомагала літературна агенція. В Україні немає літературних агентів, майже немає літературних конкурсів, та й штат видавництв часто складається всього з кількох людей. Тому молодий автор має самостійно розібратися, хто і що видає, та пробитися до «осіб, які приймають рішення», щоби принаймні отримати відповідь. У січні 2015 року я мав перший рукопис і вирішив почати з найбільшого видавництва, яке друкувало художню літературу російською мовою — «Фоліо». Знайомі зв’язали на Facebook з його директором Олександром Красовицьким, який відповів швидко і коротко: нових авторів друкуємо лише за гроші. І додав, що на відбиття витрат можна взагалі не розраховувати. «Підбадьорений» таким прогнозом, тверезо оцінивши перспективи, я вирішив друкуватися за свій кошт і підійти до видання книги як до бізнес-проекту. На той момент я вже 10 років займався діджитал-маркетингом, керував своєю агенцією, тож досвід в бізнесі був. Від старту пошуків виконавця до виходу книги пройшло близько чотирьох місяців. Детальніше про процес розкажу у наступних пунктах. По другій книзі, «Цезарі», я поставив за мету видатися за рахунок видавництва. Тож писав вже українською, а тему і сюжет обрав більш форматні — політичний детектив про президентські вибори в Україні з елементами містики і сатири. Крім того, я вже краще знав ринок видавництв і розумів, що кожне видавництво має свій «формат». Найбільше «Цезарі» підходили «Лютій справі», тож наприкінці серпня 2017 року я додав у друзі Андрія Гончарука (видавця) і відправив рукопис. «Люта справа» розглядала його до січня, тож за цей час я направив листи ще в дев’ять видавництв: «Віват», «Дискурсус», «Діпа», «Кальварія», «Книги XXI», «Комора», «КМ-Букс», КСД і «Нора-Друк». По суті, рукопис переглянула лише «Комора», порадивши податися на конкурс в «КМ-Букс» (подався). Решта мали «заповнений портфель», друкували за рахунок автора або просто не відповіли. Серед переможців конкурсу «КМ-Букс» я себе також не знайшов. Зате в січні відповіла «Люта права», сповістивши, що рукопис цікавий і видавництво планує видати мою книгу. Але авторські примірники я отримав на руки лише в грудні 2018 року, тобто майже через рік. «За рахунок автора». Здебільшого видавництва в Україні друкують книжки письменників-початківців «за гроші автора». Але навіть за такої умови роблять це не дуже охоче. Плануючи видати першу книгу, я написав в дев’ять видавництв. Лише три з них спромоглися порахувати бюджет виробництва. Одне з них, «Фоліо», місяць готувало бюджет, після чого змогло сказати лише приблизну цифру в телефонній розмові. Зрештою я домовився з «Самміт-книгою», яке виявилося найбільш клієнтоорієнтованим в спілкуванні і запропонувало найкращу ціну: 58 грн/шука при тиражі 500 примірників у твердій палітурці (обсяг книги становив 740 тисяч знаків, ціна на 2015 рік). Інші пропонували таку ж ціну за м’яку палітурку, а тверда виходила на 50 % дорожчою. Надрукувати не значить продати. Тримати в руках свою першу книгу, яка ще пахне типографською фарбою, відчуття дуже приємне і варте того, щоби за нього заплатити. Але якщо ви хочете окупити інвестиції, доведеться докласти зусиль. Бо видавництву, яке друкує «за рахунок автора», не надто важливо, чи продасться тираж. В найкращому разі воно розповсюдить книгу в книгарні і буде продавати її на книжкових форумах. Займатися маркетингом, PR, їздити на виставки, робити презентації, перевіряти, чи є книга на полицях та вимагати фінансової звітності доведеться самостійно і за свої кошти. Після виходу першої книги я запустив сайт (з можливістю онлайн-замовлення), сторінку на Facebook, провів презентації на книжкових виставках в Одесі та Львові (організаційно тут допомагало видавництво), надрукував рекламу для розміщення на полицях книжкових маркетів «Буква», зробив невелику рекламну кампанію в Google та Yandex і організував спеціальну презентацію в Києві (на яку завдяки вдалій подачі зібрався повний зал в «Букві» на Хмельницького). Загальний бюджет (з включенням витрат на поїздки) склав близько 10 тис. грн. «Самміт-Книга» забезпечила широку дистрибуцію (всі основні мережі, Yakaboo і еще кілька десятків магазинів по всій Україні). В результаті спільними зусиллями за півтора роки продажу було продано половину тиражу, 150 з них в офлайн-магазинах. Саме дистрибуції не вистачає по другій книзі. Виявилося, що у «Лютої Справи» немає домовленостей з мережами та офлайн-книгарнями, тому купити «Цезарів» можна лише на сайті видавництва, в Yakaboo та на виставках. Прибуток від продажів буде, але не у вас. Собівартість випуску моєї першої книжки (тверда обкладинка, 450 сторінок) склала 96 грн. Вартість часу на створення тут, звісно, взагалі не враховується). 14 грн я додав у якості маржі. Легко порахувати загальний прибуток при тиражі 500 шт. Для порівняння: в інтернет-магазинах «Сказки для взрослых детей» можна придбати за 230 грн, а в книгарнях ціна доходила до 300 грн. Так-так, націнка книгарень сягає 100 %. У ціну також входить комісія видавництва. Фінансовий успіх – статистично недосяжна мрія. В Україні тих, хто живе лише за рахунок літературної праці, навряд чи набереться з десяток. За кордоном ситуація трохи краща і письменник може оплачувати рахунки, але письменників-мільйонерів навіть в США одиниці (реально одиниці). Тож бути фінансово успішним письменником – це історія не про чіткий план, а про ставку на «зеро». Інакше кажучи, ті самі шанси виграти в лотерею. Звичайно, історія Жадана, який за «Ворошиловград» отримав $100 тис. і зміг купити квартиру, надихає. Але якщо ви ще не Жадан чи Курков, то треба мати стабільний дохід. В моєму випадку це агентство діджитал-маркетингу і оператор внутрішнього та в’їзного туризму. Гроші приходять не одразу. Впевнений, що сумлінність у виплатах залежить від кожного конкретного видавництва, але в моєму випадку досвід швидше негативний. «Самміт-книга» здійснює виплати з річною (!) затримкою і після регулярних нагадувань (при тому, що це не роялті, а, по суті, оплата за поставлений товар), аргументуючи це боргами книгарень. По «Цезарях», хоча минуло вже понад півроку з дати виходу, я поки що не отримав від видавця ні звіту з продажів, ані роялті (хоча за договором це має відбуватися щомісячно). Електронна книга забезпечує популярність і піратство. Якщо ви хочете бачити своє ім’я і назву книги в топі видачі Google, домовляйтеся з видавництвом про публікацію електронної книги. Якщо книга російською мовою, ідеальний варіант – потрапити на Litres: вам забезпечена републікація на десятки сайтів-партнерів. В Україні цим системно займається «Видавництво Стрельбицького». При бюджеті від $100 вони опублікують вас на Litres, а звідти книга розповзеться на десятки інших сайтів-партнерів. Зворотній бік медалі: якщо твір стає популярним, то найбільша кількість пов’язаних з ним запитів починається зі слів «скачать бесплатно», а ваші прибутки від таких продажів прямують до нуля. Чи захотів би я видаватися, якби знав все це наперед? Однозначно – так! Тому що є у письменницької кар’єри і нематеріальна складова, яка чи не важливіша за фінансову. Це шанс залишити свій слід у вічності. А що стосується матеріального, то інколи ставка на «зеро» теж може зіграти: чергову книгу помітять, надрукують у світових видавництвах, екранізують. На це, напевно, сподівається чи не кожен, хто несе свій рукопис до видавництва.

Комора

Власник діджитал-агенції Нік Лисицький видав дві книги. Йому довелось подолати 7 перешкод