«Я підписував нові угоди з партнерами під звуки сирен»: чому не потрібно боятись вести бізнес у війну

Ніч 24 лютого 2022 з величезною ймовірністю увійде в підручники майбутньої історії незалежної України як чорна дата початку фактичного геноциду мирного населення. Ніч, у яку мешканці багатьох українських міст прокинулись від звуків вибухів. Так почалося вторгнення сусіда-агресора.

Пам’ятаю, як ввечері 23 лютого з друзями ми трохи засиділись у ресторані, спілкувались на теми можливих сценаріїв подальшого конфлікту України – росії та їхньої ймовірності. Ніхто з нас тоді навіть подумати не міг, що найжахливіший сценарій станеться вже за кілька годин.

Як я усвідомив цю війну

А далі була мозаїка:

• 24 лютого – чую вибухи вночі, бачу величезну колону авто, що виїжджає з Києва, але не сприймаю. Відверто не вірю в те, що бачу.
• 25 лютого – залишаюсь у Києві, не полишаю марні спроби чіплятися за попереднє звичне життя.
• 26 лютого – допомагаю виїхати близьким у Західну України. Водночас забираю речі, які треба зберегти або віддати.
• 27 лютого – 4 березня – стоїмо у варті на блокпостах, займаємось волонтерством і гуманітаркою.
• 5 березня – повертаюсь до Києва з бажанням бути корисним біля свого будинку.
• 7 березня – приходить розуміння того, що ми маємо не лише логістично, фінансово та фізично допомагати, але й уже починати розбудовувати те, що руйнує країна-агресор.

Я вирішив займатись тим, що вмію

InSoft Part­ners дуже пощастило на початку 2022 року. Ми продали майже всі свої портфельні бізнеси, які будували протягом останніх трьох років. Як то кажуть, «сиділи на готівці».

У мене були різні варіанти: поїхати в тривалу «творчу відпустку» або взагалі переїхати до іншої країни.

Я прийняв рішення продовжити займатися тим, чим займався і раніше – купувати частки ІТ-компаній і допомагати їм швидше зростати. Тепер лише з часом зможу дізнатися, чи вдала була та ідея.

Отже, пройшли перші дні війни, волонтерський рух, у якому брав участь, більш-менш структурувався. Якась кількість зароблених грошей уже пішла на допомогу ЗСУ та тероборони. Потрібно було вирішувати, що я можу робити, аби бути найефективнішим для оточення.

Важливо, як я буду дивитись в очі людям

Класичні підручники кажуть, що треба зупинитися, почекати, подивитися, хто буде в кращому стані. А там уже і ціни на купівлю бізнесів у цілому стануть нижчими. Так би мовити, ідеальний час для інвестицій.

Віталій Горовий

Але, знаєте, логічно воно-то так. Проте не лише доходами все вимірюється. Є різниця між тим, допомагати своїм у війні чи заробляти на них.

Це справді важливо, як ви з часом дивитиметеся в очі іншим людям, як самі себе сам відчуватимете. Тому я приймаю рішення не головою, а серцем – саме зараз потрібно подати руку, показати справжнє партнерство.

Нові угоди та партнери

Ініціюю контакт з компаніями, де вже було доволі тісне спілкування. Сказати, що засновники були здивовані – не сказати нічого. Адже ми не тільки в ці складні незрозумілі часи ввійшли з ними в партнерство. Ми поставили категоричну умову – будь-яке заниження вартості цих бізнесів у порівнянні з довоєнним періодом неможливе.

Дві компанії з центральними офісами в Західній Україні поки що знаходились у плюс-мінус довоєнному стані. Проте компанію, що мала офіси на сході і в центрі України, добряче зачепило. Підписання наших партнерських угод відбувалося під звуки сирен повітряної тривоги.

Можливо, хтось скаже, що ми не зовсім нормальні. Можливо, логічно було б почекати кращих часів. Однак вірю, що саме таким чином починаються справжні партнерські стосунки, де довіряють одне одному. Саме такий спосіб прийнятний під час війни.

Робочі місця, податки, допомога коштом прибутку – стає все очевидніше, наскільки ці питання вже важливі і як їх значення буде надалі зростати. У жодному разі не можна помилитися з розташуванням коми в реченні: «Інвестувати, не можна зволікати».

Потрібно йти і далі працювати над відновленням і зростанням бізнесів, що залишилися на плаву. І намагатися не відволікатися кожні десять хвилин на стрічку новин. Чесно кажучи, останнє ще не дуже виходить.