Спорт як частина корпоративної культури: три історії співробітників «Аврори»

У непрості часи особливо важливо знаходити те, що допомагає відновлювати сили, перемикатися та зберігати внутрішній баланс. Для багатьох таким ресурсом стає спорт. Він дає змогу перезавантажитися, випробувати себе, знайти однодумців і відчути підтримку команди.

У мережі мультимаркетів «Аврора» цьому сприяють спільні спортивні активності — тренування, командні ігри, забіги та челенджі, які дають змогу співробітникам більше спілкуватися поза робочими задачами й відкривати для себе нові захоплення. Розвивати цю культуру всередині компанії допомагає напрям «Аврора-спорт». Аврорівці разом бігають, беруть участь у командних іграх та челенжах. Так спорт допомагає згуртовувати команду й об’єднувати людей навколо важливих спільних справ.

У партнерському матеріалі «Аврора має безліч облич» троє співробітників компанії розповіли, яке місце спорт посідає в їхньому житті, що допомагає їм не здаватися перед новими викликами та як досвід тренувань і спортивних мандрівок стає корисним і в роботі.

Ірина Гура, Продакт-менеджерка із розвитку та трансформації ритейлу

Ірина Гура

Як спорт допоміг знайти однодумців в «Аврорі» 

Про волейбол я мала певне уявлення й кілька разів ходила на ігри після школи — на тому все й закінчилося. А от в «Аврорі» в мене з’явилася можливість системно відвідувати тренування. Це дуже допомогло мені в адаптації, коли я тільки прийшла в компанію, адже на тренуваннях я познайомилась із багатьма колегами.

Біг я ніколи не любила, але біговий челендж, який проводиться в нас двічі на рік, усе змінив. Люблю, знаєте, челенджі.

Ну і, звичайно, мій улюблений вид спорту — це теніс. Він з’явився в моєму житті ще в школі, і тоді ж мені придбали першу власну ракетку. Довгий час я не грала в теніс, адже для цього потрібно знайти людей, які так само горять бажанням грати, і відповідне місце. У нашій компанії я знайшла і те, і інше.

Про перемоги та вміння долати себе

Третє місце серед КМС на Всеукраїнській спартакіаді в Одесі — один із важливих результатів, але загалом змагання мені даються дуже важко, адже це велика відповідальність.

Я ще вчуся долати свій страх перед змаганнями, і для цього щоразу приймаю цей виклик, щоб одного дня впевнено сказати: «Я подолала саму себе».

Як спорт допомагає в роботі

Ірина з ракеткою в руках та Ірина в офісі «Аврори» — це, мабуть, одна й та сама людина. У цих двох Ірин точно є щось спільне: вони люблять веселитися.

А якщо серйозно, думаю, спільне — це впевненість у собі та своїх силах. Якщо зараз не виходить, то вийде наступного разу. Головне — не здаватися. Ну і як же без стратегії: як і в тенісі, важливо використовувати свої сильні сторони й розвивати слабкі.

Наталія Курилко, менеджерка з оренди

Наталія Курилко

З чого для мене почався драгонбот

Драгонботом я почала займатися у травні 2024 року на запрошення тренера команди «Драгонфлай» — мого сусіда по під’їзду. Спробувала, і запало в саме серденько!

Мені завжди подобалися командні види спорту, перебування на свіжому повітрі, водойми й природа загалом. А драгонбот об’єднує це все разом.

Звання КМС я отримала наприкінці 2025 року, здобувши призове місце на чемпіонаті у складі об’єднаної жіночої команди Полтавської області, до якої увійшли спортсменки з Полтави та Горішніх Плавнів. 

Чому в драгонботі найважливіша команда

Мій син професійно займається веслуванням на байдарці, тому головним моїм уболівальником став він. Дуже швидко я залучила до команди колежанку з відділу Наталію Ускову, і досі в човні маю «рідну» людину. Нещодавно до нас приєдналися ще четверо аврорівців!

У цьому спорті синхронізація з командою розвиває уважність і здатність бути «тут і зараз». Драгонбот — це насамперед командний дух і підтримка одне одного. Коли відчуваєш, що команда за твоєю спиною в тебе вірить, ти можеш викладатися за межі своїх можливостей, знаючи, що поруч люди, які підхоплять ритм. А у складний момент сили додає думка: «Ми це робимо разом». Перемоги стають яскравішими, тому що вони спільні. І, мабуть, найцінніше відчуття в цей момент: «Я є частиною чогось більшого за себе».

Петро Бабій, Керівник підрозділу митного оформлення та регулювання

Петро Бабій

Як велосипедні мандрівки допомагають перезавантажитися

Активно кататися на велосипеді я почав десь у 2019–2020 роках. Спочатку небагато, стало цікаво згадати, як це було в дитинстві. Згодом, після повномасштабного вторгнення, я познайомився з компанією велотуристів, і ми почали їздити в поїздки вихідного дня по всій Україні: Житомирщиною, Чернігівщиною, на Захід. А в «Аврору» я прийшов у 2024 році.

Для мене це не стільки про спорт, скільки про мандри й можливість повністю перемкнутися на день-два від побутових та професійних справ. Двічі на місяць таке перезавантаження допомагає впорядкувати думки: ти їдеш 8–10 годин, крутиш педалі, думаєш і заспокоюєшся. 

Плюс це можливість відкривати неймовірні місця. Наприклад, я й уявити не міг, що в Україні є вулкан — Старуня.

Я брав участь у бреветах — міжнародних заїздах рандоннерів на 200, 300, 400 км тощо. Цього року максимально за один день проїхав 316 км. А минулого року самостійно подолав 300 км за маршрутом Полтава — Харків — Полтава.

У роботі, як і на дистанції, важливо розраховувати сили 

На довгих дистанціях головне — правильно розрахувати сили із самого початку. Щоб здолати весь маршрут, треба відразу брати себе в тонус і їхати рівномірно, а не виснажуватися чи розслаблятися на перших 10 км. Повернути назад ти зазвичай не можеш: якщо проїхав 100 км, а треба 130, то останні 30 ти все одно доїдеш. 

І в спорті, і в роботі головне — рівномірність. Не відкладати все на останній момент, планувати й розуміти свій темп.  У дорозі постійно трапляються форс-мажори: зникає зв’язок, глушить РЕБ, ламається велосипед, немає води чи їжі. Подорожі вчать спокійно та виважено ставитися до проблем і шукати рішення. 

У мене є ще одна традиція — чекін на маршруті. Коли отримую маршрут, одразу відкриваю застосунок «Аврори» й дивлюся, де дорогою є наші магазини. Буває, що на маршруті дві, три або чотири точки. Я завжди заходжу, знайомлюся з колегами, кажу, що їду велосипедом із Полтави, та прошу сфотографуватися. Зазвичай люди посміхаються та радіють. А мені такі зустрічі дають можливість знайомитися з колегами з різних міст і відчувати, що нас об’єднує не лише робота.