Світлана Ройз – автор контенту на сайті

Світлана Ройз Хочу описати найважливіше та практичне про синдром роковин, а точніше, – ефект роковин. Закономірний, але, на жаль, складний етап в переживанні та опрацюванні травматичного досвіду. Наша психіка здатна впоратись із найскладнішим. Але, напевно, нам важливо знати, що є природними ознаками «кризи». Ефект роковин відчувається, як повторне переживання того, що було колись травмуючим. Ми знов і знов на всіх рівнях можемо програвати в пам’яті та відчувати те, що відбувалося. І саме зараз в ці дні у нас може бути багато нагадувань. Не всі будуть переживати це і не обов’язково він буде проживатись гостро. В здоровому варіанті: минулі переживання зустрічаються з теперішнім, з теперішньою силою і здобутками, та мають інтегруватись в досвід. Але саме зараз ми можемо відчувати «затопленість» минулим. В практиці я слідкую за послідовністю часів, які використовує в мовленні співрозмовник. Минуле – теперішнє – майбутнє. «Це було. Це сталося. Це відбулося зі мною. Це сталося з нами. Це насправді дуже складно. Я стільки всього пройшла. І проходжу. Але я впоралась. І я живу далі. З новою силою. З новими задачами. Я будую своє життя. В майбутньому я...». Задача цього етапу – дозволити собі прийняти минуле, дозволити, нарешті, оплакати, свої надії, те, що не вдалося, що так, як було, вже не буде. Вкорінитись в теперішньому, починати його відбудовувати, і дивитись в майбутнє, яке буде іншим, ніж планувалось колись. Але воно точно буде! Після цього етапу, якщо він прожитий, опрацьований, ми починаємо собі дозволяти – бачити нову більш широку картину свого майбутнього життя. Ми можемо не пов’язувати те, що зараз відчуваємо, саме з ефектом роковин. Окрім вже звичних симптомів, зараз може проявитись наступне: ми можемо плакати чи відчувати постійну готовність до сліз; загострене почуття провини та думки про те, що ми могли зробити, роздуми про те, чи правильні вибори ми робили; зміна інтересу до роботи, до того, що було важливе. Можливі реакції знецінення – себе, своєї ролі, своїх виборів та дій. Нам важливо конфронтувати з ним – нагадуйте собі, скільки ви зробили, із якою кількістю всього впорались; може відчуватись апатія, бажання усамітнитись; у нас може бути відчуття, наче все відбувається не з нами, наче дивимось кіно. Дисоціація; прояви катастрофізації – може бути відчуття, що обов'язково в ці дні станеться щось жахливе; дратівливість, складності з контролем емоцій; нав’язливі думки; флешбеки. Саме зараз може з’явитись бажання щось змінювати – піти з роботи, терміново піти на фронт, переїхати, змінити формат відносин. Важливо не приймати рішення про відносини, і взагалі утриматись від важливих рішень, бо саме зараз ми не можемо критично оцінювати свої дії. Ми можемо відчувати загострене почуття провини, коли дозволяємо собі радість. Після цього можемо «карати себе». Радість – це енергія. Вона так зараз важлива. Якщо ви відчуваєте, що складно витримати навантаження – будь ласка, звертайтесь до спеціалістів. Що нам може допомогти: Відмічати дати – кожен день відмічати динаміку. 24 лютого 2022 року минуло. Зараз 2023 рік. Кожного дня пишіть поточну дату. Уявіть, що ми не повертаємося в ту ж саму точку, ми зробили коло, як в русі спіралі. Ми проходимо над цією «точкою». І ми вже інші. «Дивитись в минуле» коректніше і безпечніше із контакту з теперішнім. Нам потрібна усвідомлена уважність до свого тіла. До своїх потреб. Разом з психологом можна пригадати день 24 лютого, послідовність дій, тілесних реакцій – це важливо, щоб зробити досвід усвідомленим. Те, що усвідомлено, перестає нами володіти. Краще це робити зі спеціалістом. Це нормально, коли люди поруч із нами починають пригадувати, що відбувалось в цей день. Наша пам’ять повертає нас до «початку». Але з кожним новим прочитаним дописом зі спогадами ми можемо відчувати, як провалюємося в емоції та свої спогади. Нам важливо бути уважними до себе. «Вихід» із таких «пригадувань» краще робити з усвідомленням того, що є саме зараз в нашій реальності. Зараз 2023 рік. Це вже інша дата. З новими задачами та викликами. Наші ресурси: тіло, розум, емоції, коло підтримки – наші контакти, наші цінності, віра, творчість, реалізація – все це теми та сфери, які важливо тримати в фокусі. Це наше заземлення і вкорінення. Є питання, які можуть допомогти відчути силу: Хто є в колі вашої підтримки? Яка ваша особиста сила допомагала вам цей рік? Що ви вважаєте своїми неочікуваними надбаннями? З чим ви впорались за цей рік? На які свої цінності ви спиралися? Про що ви можете сказати: я не очікувала\очікував, що я зможу – і змогли. Можна зробити теку в мобільному телефоні – я таку теку назвала «Хроніки Перемоги». І збирати туди фотографії, які для вас особисто символізують силу. Нам важливо «кидати камінці», як в грі в класики – в майбутнє. Що ви можете запланувати в короткостроковій перспективі. Один з важливих ресурсів – надія та віра. В ЗСУ, в Перемогу, в духовні сили, в людей, в себе. Нам потрібна радість, піклування один про одного, можливість прожити, вивільнити емоції. Можна спробувати проговорити кілька разів вголос чи всередині себе фразу – «Я обираю Життя». Це моя рятівна фраза. І звернути увагу на те, що пов’язано саме для нас з життєвістю – смак, аромат, звук, доторки, контакти. Це особливо важливо, якщо поруч із нами діти. Бо ми для них провідники в життєвість та майбутнє. І ми ж маємо робити інвестиції в наше теперішнє та майбутнє. Воно обов'язково буде в нашій вільній Країні. Джерело: Facebook Світлани Ройз.