Дмитро Олареско – автор контенту на сайті

В Beetroot Academy основною цінністю завжди були люди, які з нами працюють. Тож найперше, що ми зробили – вирішили максимально убезпечити колег. Піклування про команду Ми до останнього не вірили, що буде повномасштабна війна, але бачили економічні ризики: коливався курс, було багато непередбачуваного. За тиждень до початку війни, 18-го числа, ми виплатили компенсації за лютий. А через день після вторгнення, 25 лютого, перерахували й за березень – наперед. Дмитро Олареско Можна було зберегти й перенаправити ці кошти, але це неправильно. Люди переїжджали, вивозили дітей якомога далі від обстрілів – це недешево. Потрібно знайти житло, бензин, їжу. Багато хто почав волонтерити, це теж вимагає фінансів. Роботу і навчання студентів призупинили на тиждень, потім ще на один, усіх попередили. Людям потрібен був час переміститися, оговтатися від шоку, облаштуватися. Для команди ввели додаткову відпустку та не враховували пропущені робочі дні після початку війни. «Ваша безпека – найвищий пріоритет. Дістаньтесь місця, де можна почуватися безпечно морально і фізично, і лиш після того починайте працювати», – таким був наш головний заклик. Ми одразу ж налагодили кризову комунікацію в месенджерах, де можна було швидко згуртуватися, знайти тимчасове житло, зібрати гроші на пальне або переїзд тощо. Команда по роботі з персоналом сконтактувала з кожним, з ким був зв'язок, зібрала дані про всіх, кому потрібна допомога. Завдяки тому, що ми не тиснули на команду і намагалися всіляко допомогти, вдалося швидко повернутися до роботи. Повернення до роботи та навчання У перші дні війни ми перевірили стан студентів і викладачів й отримали змішану реакцію. Це було очікувано, але ми мали переконатися, що правильно розуміємо настрої. Утім, уже через два тижні ми мали десятки запитів від викладачів, студентів і тих, хто лише планував навчання. Ми вирішили повертатися до роботи. Компанії мають працювати, щоб вижила економіка, а соціальне підприємництво – тим більше. Наша команда розкидана по всій країні, є колеги і в Маріуполі. На жаль, не всі встигли покинути місто, і з однією коліжанкою ми не мали зв’язку три тижні. Зараз шукаємо шляхи, як її вивезти звідти. Двоє – на передовій. За всіма ми залишили робоче місце та компенсації, не звільнили жодної людини. Натомість усі, хто може працювати зараз, а це більшість, продовжують це робити. Усі розуміють, що від цього залежить фінансова безпека інших. Допомога армії та біженцям Одразу ж після початку війни ми перерахували 700 тис. грн до фонду «Повернись живим». Зараз продовжуємо працювати з волонтерськими організаціями, допомагаємо логістикою, контактами тощо. Beetroot Academy з'явилася 2014 року як спосіб допомогти тим, хто постраждав від російського вторгнення в Донецькій та Луганській областях. Тож ми маємо досвід роботи з людьми, чиє життя кардинально змінилося через зовнішні обставини. А зараз постраждалих українців – уся країна. Повномасштабна війна лише посилила нашу соціальну місію: навчати людей нових професій, допомогти будувати кар'єру в цифровій економіці. Понад 3 млн українців були змушені виїхати за кордон, переважно жінки з дітьми. Вони не почуваються безпечно фінансово і повністю залежать від волі та доброти інших держав. Короткостроково – чудово, що в нас є сусіди, готові гостинно прийняти й допомогти. Але в середньостроковій перспективі від такої моделі страждатимуть обидві сторони, зазнаватимуть фінансових втрат і нарощуватимуть залежність одне від одного. Тож зараз надзвичайно важливо дати можливість всім переселенцям асимілюватися, стати фінансово незалежними та почати заробляти. Щоб забезпечити ці потреби, ми дещо змістили фокус – робимо більший акцент на міжнародних ринках. Це дозволить академії зберегти команду й акумулювати кошти на стипендіальні програми. Ми посилили комунікацію з міжнародними донорами, фондами, які можуть надати додаткові стипендії на навчання. Як працює команда Ролі співробітників академії теж змінилися: у когось стало значно менше роботи в нинішніх обставинах, у когось – навпаки. Ми створили простір внутрішньої підтримки, де кожна команда може сказати, у яких активностях їм не вистачає рук, і попросити допомоги. Зараз немає чіткого розподілу функцій, але люди легко перемикаються на інші задачі. Ними керують спільні місія та мета. Під час ультимативних криз – а війна саме такий випадок – з компаній і людей злітають маски. Усе стає видно, наче під мікроскопом. Так сталося і в нас. На початку війни я майже тиждень не мав можливості працювати, а коли повернувся, то побачив, скільки турботи та любові члени нашої команди виявили одне до одного. Як закупали бронежилети і пальне, як волонтерять, знаходять кошти, контакти, житло, маршрути, будь-яку допомогу. У нас «пласка» структура організації, немає класичних керівників, які спускають рішення «зверху». Здатність у кризовий момент самоорганізуватися, готовність і бажання працювати без тиску згори – це найкращий показник того, яку прекрасну команду ми зібрали. Зараз в України безпрецедентна підтримка у світі. І ми зі свого боку робитимемо все можливе, щоб продовжувати створювати нові покоління ІТ-фахівців, надати якомога більше стипендій на навчання та допомогти постраждалим від війни побудувати своє майбутнє у вільній, незалежній Україні.